- •Як користуватися посібником
- •Тематичний план дисципліни
- •Розділ 1 Поняття про наукову діяльність
- •1.1. Поняття науки і наукової діяльності
- •1.2. Поради з раціонального використання свого професійного потенціалу
- •1.3. Методи наукових досліджень
- •Питання для самоконтролю
- •Розділ 2 Стиль наукової прози
- •Питання для самоконтролю
- •Розділ 3 Реферування та анотування як способи подання наукової інформації
- •Реферування як спосіб подання наукової інформації
- •1. Підготовчий етап: дослідження питання
- •2. Етап планування
- •3. Етап безпосереднього реферування
- •4. Завершальний етап: перевірка
- •Особливості анотації як жанру мовної і перекладацької діяльності
- •Питання для самоконтролю
- •Розділ 4 Етапи проведення наукового дослідження
- •4.1. Підготовчий етап
- •4.2. Проведення дослідження
- •4.3. Робота над текстом наукового дослідження
- •4.3.1. Структура наукового дослідження
- •4.3.2. Технічне оформлення наукової роботи
- •1. Форматування наукової роботи
- •2. Обсяг наукової роботи
- •1. Оформлення заголовків структурних частин
- •2. Правила нумерації
- •1. Оформлення ілюстрацій і таблиць
- •2. Нумерація ілюстрацій, таблиць, формул, приміток.
- •3. Перевірка рукопису та виправлення наявних помилок.
- •8. Правила подання посилань
- •Питання для самоконтролю
- •Розділ 5 Презентація результатів дослідження
- •5.1. Попередній захист випускної роботи
- •5.2. Захист роботи перед Державною екзаменаційною комісією
- •Питання для самоконтролю
- •Додатки Додаток а Заява про затвердження теми випускної роботи
- •Додаток в Оформлення змісту
- •1.1. З історії вивчення науково-технічних текстів
- •1.2. Види науково-технічних текстів
- •Додаток е Оформлення списку використаних джерел
- •Список використаних джерел
- •Список використаних джерел
- •Додаток ж Норми оформлення елементів бібліографічного списку
- •Додаток з Кліше реферативних жанрів
- •Додаток к Типові мовні помилки при захисті наукового дослідження
- •Практичні Завдання для перевірки навичок
- •Нормативні проблеми українського перекладу американської кінопродукції
- •Питання до заліку
- •Перелік орієнтовних тем для підготовки доповідей, рефератів і статей
- •Список використаних джерел
1.2. Поради з раціонального використання свого професійного потенціалу
Праксеологічна культура як неодмінний компонент будь-якої діяльності – це комплекс знань, вмінь, рис характеру, що забезпечують найбільш раціональне практичне використання професійного потенціалу, здатність вибору в конкретних умовах високорезультативних, економних та надійних способів діяльності.
Принципи, які складають мінімальний комплекс найбільш фундаментальних праксеологічних орієнтирів, це: 1) сконцентрованість дій, 2) комплексність, 3) виокремлення необхідного і суттєвого, 4) поетапність розвитку, 5) організаційна гнучкість. Розгляньмо детальніше ці орієнтири.
Принцип сконцентрованості дій вимагає сфокусованості часткових та проміжних функцій усіх рівнів на досягнення кінцевих цілей. Цей принцип ґрунтується на засадах синтезу і для його досягнення треба:
продумати і чітко сформулювати цілі майбутньої діяльності;
орієнтуватися на ефективність цілей, що обираються, з погляду на надійність досягнення, радикальність вирішення проблеми, мінімізацію ресурсних витрат;
раціонально розділити складну ціль на простіші підцілі та впорядкувати часткові цілі вищим;
методично довести до завершення обраний курс через усі необхідні етапи, долаючи неминучі перешкоди та помилки.
Принцип комплексності вимагає всебічного взаємодоповнюючого впливу на суттєві сторони та зв’язки об’єкта, що є однією з найважливіших умов ефективності діяльності. Для досягнення цього принципу необхідно:
сприймати об’єкти багатоаспектно, бачити широкий діапазон альтернативних способів та засобів вирішення проблем;
врахувати та ініціативно використовувати різносторонні фактори і зв’язки в об’єкті;
поєднувати різні способи впливу на об’єкт, адекватно сприймати і враховувати різні погляди (підходи), поєднувати їх конструктивні риси у цілісний задум.
Проте слід пам’ятати, що неможна розрізнено сприймати сторони (елементи) складних об’єктів.
Принцип виокремлення необхідного і суттєвого (інформації, проблеми, елементів, зв’язків) вимагає вміння вирізнити їх у складному об’єкті, що досягається наступними діями:
зрозуміти об’єктивний характер функціональної нерівноцінності різних складових (зв’язків, елементів, інформації) складного об’єкта;
розпізнати, оцінити і виокремити:
а) найменш суттєві складові (зв’язки, елементи, інформацію), що обмежують загальну ефективність діяльності,
б) середні за значенням складові (зв’язки, елементи, інформацію), які позитивно впливають на інші складові і таким чином на стан і ефективність в цілому,
в) важливі і необхідні складові, навіть незначне покращення яких надає значний ефект;
сконцентрувати увагу і зусилля на головних завданнях.
Тут слід зазначити, що неможна керуватися при визначенні суттєвості тієї чи іншої складової суб’єктивними міркуваннями.
Принцип поетапного розвитку вимагає розчленування діяльності з вирішення складної проблеми на послідовні етапи вирішення спочатку простих задач, а потім складніших. Для цього необхідно:
зрозуміти необхідність поетапного способу дій при вирішенні складних проблем;
раціонально розчленувати процес вирішення складної проблеми на послідовність простіших, функціонально завершених етапів невпинного просування до кінцевої мети;
виявити витримку і рішучість у діях, що допоможуть запобігти як пропусканню, ”перескакуванню” об’єктивно необхідних етапів, так і надмірному розтягненню вже освоєних.
Принцип організаційної гнучкості передбачає здатність до оптимізуючої перебудови (адаптування) організаційних форм і способів діяльності стосовно специфіки конкретних ситуацій функціонування на різних етапах розвитку. Для досягнення цього принципу потрібно:
зрозуміти необхідність врахування якісної своєрідності конкретних ситуацій функціонування, специфіки умов і вимог на кожному новому етапі розвитку;
своєчасно і точно визначити якісно нові завдання кожного з етапів, мобільно перебудовувати організаційні форми і способи діяльності в нових умовах;
зорієнтуватися на створення гнучких систем, здатних до адаптивного перекомпонування структури і способів функціонування за зміни умов.