4. Поняття та загальна характеристика системи законодавства. Систематизація законодавства.

Законодавство — це система всіх чинних нормативно—правових актів даної держави. Іноді термін «законодавство» вживають у вужчо­му розумінні — лише як систему законів.

Законодавство і право співвідносяться як зміст і форма, тобто за­конодавство є основною формою вираження права.

Розрізняють вертикальну та горизонтальну структуру законодав­ства.

Горизонтальна структура законодавства передбачає його поділ на галузі.

Галузі законодавства — це великі об'єднання нормативно—пра­вових актів, які характеризуються єдністю змісту та форми.

Вертикальна структура законодавства визначає юридичну си­лу нормативно—правових актів і пов'язується з місцем конкретного суб'єкта правотворчості у системі правотворчих органів у цілому.

Нормативно—правові акти потребують постійного впорядкування, яке здійснюється у процесі систематизації.

Систематизація нормативно—правових актів — це впорядку­вання і вдосконалення нормативно—правових актів, зведення їх у внут—рішньонесуперечливу систему.

Розрізняють два основні види систематизації:

— кодифікацію;

— інкорпорацію.

Кодифікація — це спосіб систематизації, в процесі якого здійс­нюється якісна переробка змісту нормативно—правових актів і резуль­татом є прийняття нового акта як правила кодексу.

Інкорпорація — це об'єднання нормативно—правових актів у збірни­ки за хронологічним, тематичним, алфавітним чи іншим принципом без втручання у їх зміст.

У деяких правових системах застосовується такий вид системати­зації, як консолідація.

Консолідація — це видання з кількох нормативно—правових актів нового об'єднаного (консолідованого) акта.

5.Поняття та структура правовідносин.

Ті відносини, які виникають у суспільстві між окремими людьми, їх колективами та суспільством у цілому, є суспільними відносинами. Вони можуть існувати у вигляді політичних, моральних, економічних, релігійних, правових та інших відносин.

Правовідносини— це суспільні вольові відносини, які виникають на основі норм права, учасники яких пов'язані взаємними юридични­ми правами та обов'язками, дотримання котрих забезпечується мож­ливістю державного примусу.

У структурі правовідносин виділяють такі елементи:

1. Зміст правовідносин, який включає суб'єктивні юридичні права та обов'язки учасників правовідносин.

Суб'єктивне юридичне право — це передбачена нор­мою права міра можливої поведінки особи, яку вона може здійснювати для задоволення своїх інтересів та потреб і яка забезпечується юридичними обов'язками інших, зобов'яза­них суб'єктів. Суб'єктивне право включає три можливості (правомочності):

— здійснювати певні дії;

— вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта;

— вимагати відновлення порушеного права.

Суб'єктивний юридичний обов'язок — це передбачена нормою права міра необхідної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснювати в інтересах уповноваженого суб'єкта, що забезпечується можливістю застосування держав­ного примусу.

Суб'єктивний юридичний обов'язок включає:

— здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб 'єкта;

— утриматися від певних дій;

— переносити санкції держави.

2. Суб'єкти правовідносин — це їх учасники, які є носіями суб'єктив­них юридичних прав та обов'язків.

Для того, щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти пра­ва повинні володіти такою властивістю, як правосуб'єктність, що включає правоздатність та дієздатність.

Правоздатність — це обумовлена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні юридичні права та обов'яз­ки. Правоздатність фізичних осіб виникає з народження, а при­пиняється зі смертю або оголошенням громадянина померлим.

Дієздатність — це обумовлена нормами права здатність суб'єкта власними діями набувати і здійснювати суб'єктивні юри­дичні права та нести відповідальність за виконання юридичних обов'язків. Дієздатність фізичних осіб не виникає з народжен­ня, а залежить від ряду обставин, у першу чергу — віку та стану психічного здоров'я.

Будь-який суб'єкт правовідносин може бути обмежений у правоздатності чи дієздатності, або може позбавлятися дієздат­ності у випадках і в порядку, встановленому законом.

Інколи до складу правосуб'єктності включають також делік—тоздатність.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта нести юридич­ну відповідальність за вчинені ним правопорушення.

3. Об'єкти правовідносин — це матеріальні, духовні та інші соці­альні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої юридичні права та обов'язки.

Передумовою виникнення правовідносин є юридичні факти.

Юридичний факт — це передбачені гіпотезою правової норми конкретні життєві обставини, з якими правові норми пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Існують різні способи класифікації юридичних фактів. Зок­рема, за вольовим критерієм юридичні факти поділяються на події та дії.

Юридичні поди— це юридичні факти, що виникають, роз­виваються та припиняються незалежно від волі суб'єктів пра­вовідносин.

Юридичні дії — факти, що виникають внаслідок вольової діяльності суб'єктів.

Юридичні дії, в свою чергу, поділяють на правомірні, які не порушують норм права, та неправомірні, які порушують норми права.

Правомірні юридичні дії поділяють на юридичні акти та юри­дичні вчинки.

Юридичний акт — це правомірна дія суб'єкта, яка здійснюєть­ся з метою викликати юридичні наслідки (наприклад, укладення договору купівлі—продажу).

Юридичний вчинок— правомірна дія суб'єкта, що не має спеціальної мети спричинити юридичні наслідки (наприклад, знахідка скарбу).