Лабораторна робота аналіз формоутворення різних форм комірів методом наколювання
Мета роботи: здобуття практичних навичок муляжування комірів різних
конструктивних форм
Зміст роботи
1. Підготовка манекену до наколювання комірів.
2. Розмітки і розкрій макетної тканини до наколювання різних видів комірів.
3. Наколювання вшивних стояків циліндрично-конічної і воронкоподібної форм.
4. Наколювання відкладного коміра.
5. Наколювання комірів відкладного з лацканом, шалькою або апаш.
6. Оформлення лекал комірів.
7. Аналіз отриманих форм комірів.
Висновки
Контрольні питання
На які групи поділяються коміри?
Які види стояків ви знаєте?
Як по ступеню прилеглості до шиї відрізняються між собою коміри піджачного типу, шаль, апаш?
Теоретичні відомості
Комір – одна з найбільш поширених деталей одягу, що виконують чисто декоративну роль в легкому одязі та декоративно-захисну – у верхньому.
Комір – це деталь, яка в сучасному одязі є невід’ємною частиною костюма і може бути часто зовсім відсутній. Натомість в одязі минулих часів комір домінував, був основою композиції усього костюма.
Так, наприклад, період моди ХVІ-ХVІІ століття був характерний тим, що вся шия була закрита великим білим коміром із гофрованої тканини, що прикрашав як чоловічий, так і жіночий костюм (рис. 1, а). Цей комір був настільки виразною деталлю, що зараз достатньо надягти такий комір на сучасний костюм, щоб створити образ тієї епохи (в театрі, на естраді).
Потім з’явилися великі коміри білого кольору, які закривали плечі, в подальшому обшиті мереживом як у чоловічому одязі (рис. 1, б), так і в жіночому (рис. 1, в). Характерним є комір «медичі» (рис. 1, г), що високо стоїть ззаду – прототип коміра «апаш».
Рисунок 1 – а) комір із гофрованої тканини; б) комір мушкетера; в) комір пуританки, 1650 р.; г) комір «медичі»; д) комір високий сток
В кінці ХІХ і на початку ХХ ст. шия жінки була наглухо закрита в сукнях та блузках (рис. 1, д). Високі коміри, які підпирали підборіддя та сягали мочки вуха, тримались завдяки кісточкам,металевим або із китового вуса. Коміри закінчувались рюшами, мереживом, бейками.
Комір відноситься до шийного та плечового поясів одягу. Він повинен мати модну та чітку визначену форму. Існує багато комірів різноманітної форми, розмірів, способів обробки тощо. З токи зору конструктивної побудови їх можна поділити на три групи: вшивні, суцільно кроєні і такі, що знімаються.
За формою коміри дуже різні. Серед них можна визначити п’ять основних груп:
коміри-стояки;
коміри, які вшиваються в закриту (глуху) горловину: стояче-відкладний; напіввідкладний; плоско-лежачий;
коміри, пов’язані з вилогами ліфа при відкритій горловині: відкладний відкритий, типа апаш та піджачний;
коміри-шаль та відкладний з лацканом (піджачний) фантазійної форми;
коміри, які вшиваються як у закриту, так і у відкриту горловину («хомутик», фантазі, коміри з м’якою драпіровкою).
Перед тим, як перейти до практичної розробки окремих комірів слід проаналізувати деякі характерні особливості, які притаманні в тій чи іншій мірі усім комірам. Характерним для всіх комірів, крім стояків, є те, що вони складаються з двох частин: видимої, відкладної частини або відльоту і невидимої - стояку. Залежно від форми коміра стояк може бути низьким (1 – 2 см), нормальним (2,5 – 3,5 см) і високим (4,0 – 6,0 см). Розміри і форма відльоту залежать від напрямку моди. Стояк і відкладна частина коміра розділяються між собою лінією перегину, яка ще називається лінією закоту.
Якщо за вихідну пряму прийняти лінію вшивання стояче-відкладного коміра та порівняти з лінією вшивання цілого ряду відкладних та напіввідкладних комірів, то з’ясується, що чим пряміша лінія вшивання, тим більша його невидима частина – стояк і тим більш прилеглим до шиї буде комір. По мірі того, як лінія вшивання відходить від прямої, округляється по своїй конфігурації і наближається до лінії вирізу горловини, стояк зменшується. При співвідношенні лінії вшивання коміра з лінією горловини стояк зовсім зникає і комір стає плоско-лежачим (рис. 2).
Рисунок 2: а) б)
Характер лінії вшивання досягається різними способами: викрійним – за допомогою внутрішніх виточок, м’яких защипів, зборок. Якщо тканина може піддаватися волого-тепловій обробці, то можна застосовувати прасування та відтяжку.
Характер лінії вшивання коміра визначає його основну форму. Різноманітність форм комірів досягається різним оформленням видимої частини коміра. На одній основі можна створити цілий ряд різноманітних комірів.
Для стоячих комірів характерне майже вертикальне їх положення при основі шиї. Такий колір складається з одного стоку. Стояче-відкладний комір складається з двох частин: стояку – стоячої частини коміру та відкладної частини. Частіше за все стоячу та відкладну частини коміра викроюють разом, але можливі варіанти поділу коміру на дві частини, які потім зшивають по лінії перегину стояку. Таке конструктивне рішення дає можливість одержати найбільш високий стояк при широкому відльоту, чітку лінію перетину коміра і цільне прилягання до шиї.
Для групи плосколежачих комірів характерна відсутність стоячої частини, весь комір складається нібито з одного відльоту.
В залежності від конфігурації лінії відльоту коміру розрізняють коміри типові і фантазійні. Коміри можуть викроюватися окремо від основних деталей (пілочки та спинки) або разом з ними – бути нібито їх продовженням, тому розрізняють коміри суцільно кроєнні з основними деталями, відрізні від них та комбіновані.
За розміром коміри можна поділити на великі та малі.
Коміри зустрічаються в виробах як із замкненою горловиною, так і з незамкненою, яка може застібатися доверху до перегину лацканів.