Тема 1 : «Поняття та види судових експертиз»
1 Правові, наукові й організаційні основи судової експертизи в Україні
2 Судова експертиза та судово – експертна діяльність
3 Завдання, принципи та особливості судово експертної діяльності
4 Види експертиз
2 Судова експертиза та судово – експертна діяльність
Порядок призначення судової експертизи визначений Кримінально-процесуальним, Цивільно-процесуальним та Господарсько-процесуальним кодексами України, Законом України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-ХІІ, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи. З ухваленням даних нормативно-правових актів підвищилась роль судової експертизи в системі судочинства.
Вона призначається у випадках, коли для розв’язання певних питань під час провадження у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання::
ст. 75 КПК України : “Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання”;
ст.57 ЦПК України: „Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя порядком забезпечення доказів та під час підготовки справи або суд під час розгляду справи може призначити експертизу”;
ст. 41 ГПК України: „Для роз’яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу”.
Такі експертизи дістали назву судових, оскільки виконуються за призначенням судових органів, органів попереднього слідства чи прокуратури. Випадки, коли призначення експертизи у кримінальних справах є обов’язковим, перелічені в ст. 76 КПК України.
Оцінюючи висновок експерта, слідчий (суд) вивчає його і зіставляє з іншими доказами, визначає його обґрунтованість, повноту, доведеність висновків, а також дотримання передбачених законом правил призначення і проведення експертизи. Ці правила утворюють самостійний правовий інститут, що регламентує діяльність експерта, особливості його положення, правову природу висновків, що ним складаються, а також відношення слідчого, прокурора, суду й інших осіб, що беруть участь у справі (обвинувачуваного, потерпілого тощо), до експерта та його висновку.
Судові експертизи допомагають слідчому вивчити сліди й інші речові докази, визначити психічний стан учасників кримінального процесу, установити причини смерті потерпілого, аварії, катастрофи і відповісти на інші питання, що цікавлять слідчого.
Практика призначення судових експертиз і використання їх висновків у кримінальному та цивільному судочинстві, свідчить про те, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень.
Суди в основному додержуються вимог закону щодо призначення експертиз та використання їх висновків.
Разом з тим є окремі випадки розгляду справ без проведення експертиз, коли їх призначення є обов'язковим за законом або за обставинами справи. Іноді всупереч закону суди розглядають висновки експертів як джерела доказів, що мають перевагу над іншими доказами, без належної їх перевірки й оцінки або переоцінюють доказове значення ймовірних висновків. Не завжди в ухвалах чи постановах суду чітко формулюються питання, що виносяться на вирішення експертів, а також мотивується необхідність призначення додаткової або повторної експертизи.
Тому Постанова Пленуму Верховного суду України від 30 травня 1997 р. №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» було визначено :
неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо);
при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК чи ст. 62 ЦПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності;
при розгляді справ вони не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом призначення останньої є обов'язковим. Непроведення такої експертизи є підставою для повернення справи на додаткове розслідування;
призначення експертизи в цивільних справах допускається як під час судового розгляду, так і в процесі підготовки до нього. У разі коли необхідність експертного висновку обумовлена обставинами, викладеними у позовній заяві, чи поданими доказами, суддя має призначати експертизу, як правило, при підготовці справи до судового розгляду, враховуючи при цьому думку осіб, які беруть участь у справі;
у кримінальному судочинстві обов'язковою умовою призначення експертизи є порушення кримінальної справи. У кримінальних справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, рішення про призначення експертизи може бути прийнято суддею при порушенні кримінальної справи або під час її судового розгляду шляхом винесення відповідної постанови;
кримінально-процесуальне законодавство не передбачає проведення експертизи в стадії віддання обвинуваченого до суду. Коли в цій стадії з'ясується, що за обставинами справи проведення експертизи є необхідним, суд має викликати в судове засідання експерта для проведення додаткової або повторної експертизи чи для роз'яснення окремих положень висновку, а якщо на попередньому слідстві експертиза не проводилась, — особу, яка має відповідні спеціальні знання, для призначення її експертом. У випадках, коли для забезпечення експертного дослідження потрібно зібрати додаткові матеріали (провести ревізію, відшукати документи чи речові докази тощо), але це неможливо зробити в судовому засіданні, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування. Порушення передбачених ст. 197 КПК прав обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи під час дізнання чи попереднього слідства може бути підставою для направлення справи на додаткове розслідування лише тоді, коли поновити ці права в судовому засіданні неможливо;
якщо питання про необхідність призначення експертизи виникне під час судового розгляду справи, суду необхідно з'ясувати можливість проведення її в судовому засіданні і викликати того ж експерта, який проводив експертизу при попередньому розслідуванні справи, а якщо експертиза не проводилась, — іншу особу, яка має необхідні спеціальні знання. Експерт, який проводив експертизу на попередньому слідстві, бере участь у дослідженні доказів з початку судового слідства, а фахівець, який вперше залучається до проведення експертизи в даній справі, — тільки після винесення ухвали (постанови) про призначення його експертом;
проведення експертизи в суді повинно здійснюватися з додержанням правил, передбачених статтями 310, 311 КПК, статтями 57-61, 190 ЦПК. При цьому суд виконує такі дії:
- з'ясовує обставини, що мають значення для дачі експертного висновку;
- пропонує учасникам судового розгляду письмово подати питання, які вони бажають порушити перед експертами;
- оголошує ці питання, а також питання, запропоновані судом;
- заслуховує думки учасників судового розгляду з приводу поданих питань;
- у нарадчій кімнаті обмірковує всі питання, виключає ті з них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета доказування, формулює питання, які він порушує перед експертом з власної ініціативи, остаточно визначає коло питань, що виносяться на вирішення експертизи, і виносить ухвалу (постанову) про її призначення;
- оголошує в судовому засіданні ухвалу (постанову) про призначення експертизи і вручає її
експертові;
- після проведення експертом досліджень, складання й оголошення експертного висновку приєднує його до справи;
- допитує експерта з метою роз'яснення й доповнення ним висновку.