4. Сім'я та сімейні стосунки

Селянська сім'я. У першій половині XIX ст. життя православних се­лян, особливо їх дитинство і юність, зазвичай, минали в батьківській сім'ї, до якої входили два-три покоління. Цей тип сімейної організації був не тіль­ки родинним, а й господарським союзом, заснованим на поділі праці за ста­тево-віковим принципом. Головою сім'ї (патріархом, або большаком) був прадід, дід чи батько, якому належало провідне становище в сім'ї. Сімейне майно, за винятком приданого дружини, перебувало в колективній власності, але розпоряджався ними большак. Основою внутрішніх сімейних відносин був ієрархізм. Всі підпорядковувалися голові родини, жінки - большусі (дружина голови сім'ї) і чоловікам, молодші за віком - старшим, діти - до­рослим. Ставлення жінки до чоловіка нагадувало ставлення підданого до мо­нарха або кріпосного до поміщика. Статус большухи був дещо вищий, ніж інших жінок, тому що вона мала над ними владу, хоча сама мусіла беззапе­речно підпорядковуватися чоловікові. У разі смерті чоловіка і за відсутнос­ті в домі дорослих чоловіків до неї тимчасово переходила влада большака, але лише доти, поки діти не ставали дорослими і одружувалися.

Метою виховання дітей був розвиток страху Божого, покірності бать­кам, церкві та владі. Влада батька над дітьми була настільки великою, що їх продавали, віддавали в кабалу і "зажив", тобто у використання в оплату за борги. До семи років дітей виховували винятково матері, але від семи років хлопчики поступово переходили під контроль батька, а дівчатка були під наглядом матері, вона навчала їх всьому, що потрібно було знати селянці. З раннього віку діти разом з дорослими брали участь у всіх домашніх і сільсь­когосподарських роботах. До 15 років вони ставали повноцінними праців­никами, які могли виконувати всю селянську роботу.

Народна педагогіка визнавала примус і насильство нормальними і важ­ливими формами впливу на неслухняних дітей. Селяни вважали, що бать-

106

Економіка та соціальне життя

ківська любов полягає в строгому ставленні до дітей, що покарання завжди йде на користь дитині. Карали фізично не тільки маленьких дітей, а й били і старших, дівчат також. Дуже строгим був контроль за дівчатами до заміжжя і після. Якщо, наприклад, дівчина народжувала нешлюбну дитину, то най­частіше батьки зрікалися і доньки, і її дитини. Особливо жорстоко поводили­ся з жінкою, яка зрадила свого чоловіка: її безжально били і принижували.

Доля російських жінок-селянок була важкою. Народна приказка про­голошувала: "Курица - не птица, женщина - не человек". Більшість росій­ських жінок-селянок виходила заміж до двадцяти років; незаміжніх жінок було небагато і до них ставилися зі зневагою. Через часті вагітності, високі показники смертності, наголос на колективному, а не індивідуальному, смерть дитини сприймали спокійніше, ніж в інших культурах. Вважали, що хвора, скалічена чи позашлюбна дитина є ганьбою для сім'ї.

Через високу смертність чоловіків (частково через військову службу) в російських селах було багато вдів; деколи вдови становили до 30% від за­міжніх жінок села чи общини. Є багато доказів, у народних приказках також, які свідчать про важке вдовине життя. Часто її долю вирішувала община. Як­що жінка була бездітною, то могла повернутися до своїх батьків. Вдова могла також отримати сьому частину домашнього господарства чи стати опікуном своїх синів-спадкоємців. Вдови могли повторно виходити заміж, особливо, як­що вони були ще молодими і могли народжувати дітей.

Кожна селянська сім'я підтримувала тісні стосунки з усіма родичами, які утворювали цілі клани. Селянська сім'я жила в рамках і під опікою об­щини, яка, за звичаєм, мала право втручатися у внутрішні сімейні стосунки і регулювати їх. Поміщик і держава підтримували патріархальну сім'ю: са­ме патріархальна сім'я була носієм монархічних установок, ґрунтуючись на незаперечному підпорядкуванні членів сім'ї большакові; велика сім'я забез­печувала вищий рівень добробуту і, отже, платоспроможність селянства.

Міська сім'я. На середину XIX ст. серед купців, міщан, ремісників і селян, які проживали в містах постійно, домінували великі сім'ї, а в них -патріархально-авторитарні відносини. Голова сім'ї керував усім домом, усіма членами сім'ї і домочадцями. Його накази мали виконувати беззапе­речно, а до неслухняних і тих, хто провинився, застосовували покарання, фі­зичні також. Він представляв сім'ю у зовнішніх стосунках, перед міською громадою і державою. У середині сім'ї його влада була практично необме­женою, він розпоряджався майном родини, долею кожного її члена, одру­жував дітей за своєю волею і міг віддавати їх на роботи проти їхньої волі на певний термін. Сини жили з батьком, зазвичай, до його смерті, а якщо від­окремлювались від нього, то майно ділилося між братами порівну, а молод­ший син залишався з батьками. Як і в селянських сім'ях, всі роботи ділилися на чоловічі та жіночі, і перші виконували під наглядом господаря, а другі -господині. Дружина підпорядковувалася чоловікові, але у своїй жіночій сфе­рі господарства вона мала великі повноваження. У разі смерті господаря

107

Росія в першій половині XIX ст.

вдова до повноліття дітей ставала на чолі сім'ї і виконувала всі його функції; на неї записували майно. Діти перебували в повному підпорядкуванні бать­ків, з раннього дитинства допомагали їм по господарству, виховання і осві­ту здобували переважно вдома і коли виростали, то вели ту ж справу, що і їхні батьки. Віком зрілості вважали 15-16 років, з цього віку діти повністю долучалися до сімейних справ. Багаті купці старалися дати своїм синам освіту, потрібну і для успішного ведення справи, донькам - скромну, для престижу сім'ї. Кожна сім'я перебувала в тісному контакті з родичами, а також з відповідною корпорацією: міщанська сім'я - з міщанською грома­дою, купецька - з купецькою гільдією, реміснича - з цехом.

Звичаї були строгими, сексуальні стосунки перебували під посиленим контролем громадської думки, особливо для жінок. Однак щораз більша кількість підкинутих дітей у спеціальні будинки в Москві та Петербурзі дає підстави припустити, що багато дітей були небажаними. На початку 1850-х років у Петербурзький притулок потрапляла третина від народжених у місті. Навіть якщо не всі вони були народжені в місті, тенденція була очевидною.

Подібність шлюбно-сімейних відносин у місті та на селі пояснюється тим, що у більшості міських поселень культура і побут мали сільський ха­рактер. Тільки в містах з населенням понад 25 тис. осіб, у яких на 1856 р. проживало біля третини міського населення (а це менше ніж 4% всього на­селення країни), спостерігалися серйозні відмінності у звичаях і поведінці мешканців порівняно з селом.

Дворянська сім'я. Дворянська сім'я, як і сім'ї селян і торговельно-про­мислового населення міста, будувалася на спільних принципах: на ієрархізмі, всевладді голови родини, на залежності функцій, прав і обов'язків члена сі­м'ї від статі та віку, на пануванні спільних сімейних інтересів над індивіду­альними, на слабкій автономії сім'ї від громади і на величезному значенні громадської думки для сім'ї. У дворянських сім'ях також панувало суворе ставлення до дітей. У заможних родинах одразу ж після народження дитина переходила під турботу годувальниці та няньок. Від 5-7 років до дитини приставляли домашніх учителів і гувернерів. Потім діти вступали до відпо­відного навчального закладу, а закінчивши його, чоловіки йшли на службу, а жінки виходили заміж. У бідних дворянських сім'ях до вступу в навчальний заклад виховували та вчили дітей самі батьки. Навчання здебільшого закін­чувалося до 16 років, якщо освіта продовжувалась за кордоном, - до 18-20 ро­ків. Цивільна служба могла починатися ще раніше - з 13-14, навіть з 10 років.

Між дворянською сім'єю і сім'ями простого народу були відмінності. Панування голови сім'ї у дворянських сім'ях мало більш освічений характер. Дітей фізично карали, але не настільки сильно, як у селянських чи міщансь­ких сім'ях. Лише в сім'ях, де жінки мали велику власність і матеріально були абсолютно незалежні від своїх чоловіків, вони мали самостійність. Але це були нечисленні сім'ї багатих і знатних родин. Іншою особливістю дворянсь­ких родин було те, що упродовж XVIII ст. дворянство поступово запозичало

108

Економіка та соціальне життя

функції;

' бать-

і осві-

раву, що і

повністю

синам

скромну, для

родичами, а

грома-

посиленим

більша

/рзі дає

1850-х

у місті.

очевидною.

' пояснюється

сільський ха-

1856 р.

всього на-

поведінці

ельно-про-

ієрархізмі,

члена сі-

шдивіду-

значенні

суворе

дитина

дитини

ю відпо-

службу,

навчальний

закін-

8-20 ро-

років.

відмінності.

характер.

міщансь-

були

Але це

дворянсь-

запозичало

європейські ритуали сімейного життя. У другій чверті XIX ст. російське освічене суспільство захопили ідеї Просвітництва і Романтизму, які підви­щили вагу особи, жінки, любові, дітей у житті людини. Тоді ж з'явилися журнали для жінок, і питання про жіночу емансипацію вперше стало предме­том уваги російського суспільного руху. У 1840-1850-х роках жінки такі, як Авдотія Панаєва, наслідували героїнь французької романістки Жорж Санд, які жили за велінням серця. Жорж Санд мала вплив і на російських захід­ників, які критично ставилися до шлюбу як інституції.

Ці нові віяння вплинули насамперед на стосунки між матерями і донь­ками. Освічені дворянські жінки активно дбали про виховання та освіту своїх доньок, тому що освіта хлопчиків, за традицією, була прерогативою батьків і обраних останніми домашніх учителів і навчальних закладів. На середину XIX ст. вплив матерів виявився дуже вагомим: вони заохочували доньок до відходу від традиційної ролі жінки, замкнутої в середовище сімейних відно­син, пробуджували в них зацікавлення до суспільного і політичного життя, виховували почуття особистості, самостійності. Результати такого виховання виявилися через 10-20 років: російський революційний рух залучив у свої ла­ви десятки жінок із дворянських родин.

Патріархально-авторитарні стосунки у сім'ях всіх станів сприяли полі­тичному абсолютизмові в державі. Як каже російська приказка, "Царь-госу-дарь - наш земной Бог, как, приблизительно, отец в семье". Тому російське населення, особливо селянство, відчувало потребу в сильній владі, доволі легко сприймало примус і регламентацію, негативно ставилося до змін і но­вовведень. Водночас під час соціальних заворушень частими були вияви жорс­токості й агресії, бунтарський, анархічний дух.