Лекція 1

Тема: Соціально-економічні передумови створення та розвитку кооперативів. Логіка групових дій сільськогосподарських товаровиробників

1. Теоретичні основи кооперації. Основні етапи розвитку обслуговуючої кооперації.

2. Соціально-економічні проблеми сільськогосподарських товаровиробників.

3. Логіка групових дій

4. Нормативно правова база сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів

1. Теоретичні основи кооперації. Основні етапи розвитку обслуговуючої кооперації

Історичний досвід розвитку суспільства свідчить, що люди здавна практикували кооперування з метою взаємодопомоги. Кооператив є особливою формою організації господарської діяльності, оскільки містить в собі практичну можливість ведення бізнесу на умовах рівності прав його учасників. Більш того, забезпечення конкурентоспроможності кооперативних організацій зобов'язало постійно підвищувати професійний і освітній рівень його членів, в першу чергу зайнятих у сфері менеджменту.

Зважаючи на незмінну ротацію членів керівного складу кооперативу, обумовлену специфікою його системи управління, ми можемо говорити про масовий характер інтелектуального розвитку членів кооперативу, що є особливо актуальним в умовах формування в макроекономічній просторі моделі інформаційного суспільства, побудованій на використанні інформації як базовий засіб виробництва.

Слід зазначити, що способи організації господарською великими колективами на принципах рівноправ'я членів розглядалися в роботах філософів - утопістів. Зокрема, Т. Мор і Томазо Кампанелла в своїх роботах висували (хоча і по-різному) ідеї справедливого розподілу, "праці як споживи", розумного достатку і не надмірних потреб. Однак в їхніх працях містяться глибокі суперечності.

Так, корінне питання - про свободу особистості - практично не порушувалося, автори зводили це питання до обговорення прав та обов'язків всіх членів "держави", жителі котрої, проте, повинні булі перебувати під постійним контролем правителів і вести суворо регламентоване життя. Всупереч своїм демократичним переконанням, ці мислителі, підсвідомо, заклали ідеологічні підвалини культу особистості та тотального контролю, відлуння яких можна спостерігати в сучасній світовій системі і досі.

Проте пропоновані моделі не могли бути практично реалізовані, оскільки їх здійснення означало б корінні зміни як державного ладу, так і самої суспільної свідомості. В зв'язку з цим кооперативи є дійсно унікальною формою альтернативи виробничо-фінансовим структурам, що існували у той час, володіючи при цьому достатніми можливостями для ефективного існування в даному середовищі.

Слід зазначити, що перші ідеологи кооперативного руху свідомо підкреслювали свою соціальну місію, фіксуючи її в принципах діяльності кооперативів.

У 1830-х р.р. Р. Оуен та його послідовники зацікавилися діяльністю робітничих та ремісничих об'єднань. Вони пропагували такі об'єднання, плануючи використати їх для нагромадження коштів на заснування «поселень єднання і кооперації». Завдяки цьому торгівельні товариства в Англії почали називати «кооперативами». Перша кооперативна доктрина і кооперативні принципи були розроблені 28 англійськими тка­чами, які називали собі "піонери Рочдейлу".

Це булі наступні принципи:

вільний вступ до кооперативу

демократичний контроль за його управлінням згідно з правилом "один член = один голос"

обмежений розподіл нарахувань на паї

повернення залишкових коштів у вигляді кооперативних виплат пропорційно до участі членів в діяльності кооперативу

негайна оплата за придбані продукти

навчання членів

політичний та релігійний нейтралітет.

Сьогодні Рочдельське товариство – один з найбільших та найбагатших споживчих товариств світу. Кількість його членів перевищує 100 тис.осіб, а торговельні обороти – мільйони фунтів стерлінгів.

Певною мірою продовжив розвивати ідею соціального ефекту кооперативного способу господарювання Фрідріх-Вільгельм Райффайзен. Він вважав, що сільська кооперація повинна допомагати сільському господареві перетворитися в економічно незалежного товаровиробника й завдяки цьому звільнитися від повсякденної боротьби за матеріальні блага та очистити душу. В основі кооперативної діяльності, на його думку, має лежати християнська любов до ближнього.

Модель кредитних союзів, запропонована Г. Шульце-Деліче і що отримала назву «Народних банків», ставила перед собою дещo інші завдання. Він вважав що дотримання правил ведення кооперативної діяльності гарантує підприємливість і відповідальність членів товариства й сприяє, в кінцевому підсумку, формуванню у них сильної волі, наполегливості та витримки.

Запропоновані Г. Шульце правила виявились найбільш прийнятними для міських ремісників і торгівців. Регулярно беручи кредит на закупівлю сировини чи краму, вони могли вчасно повертати заборговане з коштів, отриманих від реалізації виробленої чи придбаної продукції.

Наступні покоління ідейних лідерів кооперації – Б. Поттер-Веб, Ш. Жід, Ф. Штаудінгер, О.В. Чаянов, М. Туган-Барановський стаои творцями кооперативних теорій, які розкривали сутність кооперативів та їх суспільну роль.

Специфіка формування вітчизняного кооперативного середовища визначалася особливостями нормативно-правового характеру, оскільки тривалий період територія сучасної України була підконтрольна різним державам, правова база яких розрізнялася між собою. В зв'язку з цим розвиток кооперації на Сході і Заході України мав свої схожі і відмінні сторони.

У основі розвитку кооперативного руху на Україні лежить досвід практичної спільної господарської діяльності населення, який в різні роки набирав вигляду цехових товариств, чумацьких общин, де люди мали можливість шляхом складання власних капіталів отримувати доходи і розподіляти їх між собою.

Кооперативний рух в Російській імперії став можливим після проведення земельної реформи. Чинники, що стримували розвиток кооперації: помірні темпи індустріалізації, урбанізації, і прискорення ринкових стосунків, безземелля, низька купівельна спроможність українських селян, вплив бюрократичного апарату, низький рівень освіти і інформованості.

Популяризаторами ідеї кооперативного будівництва стали представники інтелігенції і земство. Михайло Туган-Барановський розглядав кооператорів як одну із складових соціалістичного суспільства, вбачаючи в кооперації спосіб збереження української культури. Він вважав, що кооперативи повинні мати національний характер, працювати в інтересах український нації, тому вказував на недопустимість діловодства на неукраїнських мовах. Юліан Павліковський розглядав кооперацію як інструмент національного звільнення через економіку в системі Польської держави, убачивши в кооперативах підтримку хребта нації – українських промисловців і торговців.

Перші кооперативи були створені в 1866г. у м. Харкові (Харківське споживче товариство). Членами були студенти і викладачі Харківського університету, чиновники і молоді вчителі. Займався кооператив постачаннями своїм членам товарів першої необхідності, дрів вугілля, одягу. Було відкрито на базі даного кооперативу: їдальня, фабрика фруктових вод, пекарня. Суспільство проводило торгівельні операції з кооперативами Швейцарії і Англії. Після були відкриті товариства в Екатерінославе, Херсоні, Миколаєві, Києві, проте практично всі вони проіснували недовго.

Причинами банкрутства було: високі паї, можливість продажу членам кооперативів продукції в кредит і із знижкою, необмежений розмір дивідендів на пай, небажання рядових членів кооперативів брати участь в діяльності, низький рівень послуг в кооперативних магазинах, відсутність гласності при ухваленні рішень.

Кооперативна діяльність на Західній Україні.

Першими кооперативні товариства заснували поляки. З 1860 по 1874 рік на Львівщині було створено близько 58 кооперативів моделі «Народні банки Шульце-Деліче». Єврейський кооперативний рух концентрувався у сфері кредитних кооперативів, частина з яких була прикриттям для діяльності лихварів.

Український кооперативний рух розвивався повільно, причинами чого було: недотримання кооперативних принципів, більш добродійний, а не економічний характер, оскільки з початку 20 в. їх діяльність активно підтримувалася спеціальними урядовими структурами. Перші товариства створювалися ентузіастами з числа інтелігенції, членів просвітницьких і релігійних організацій, проте значного успіху їх діяльність не мала, досягаючи певних результатів завдяки особовим якостям лідерів.

У 1918р. у Києві пройшов 3-й всеукраїнський кооперативний з'їзд, який передбачав план розвитку української кооперації: створення центральних союзів для споживчої і сільгоспкооперації, підстава спеціальних союзів для видавничих кооперативів, формування на кооперативних принципах системи учбово-просвітницьких установ.

Особлива думка була у представників Харківщини і Чернігівщини, які хотіли працювати в кооперативній системі, центрами якої були Московський народний банк і Московський союз споживчих кооперативів. Також вони висловилися проти створення освітніх кооперативів.

За рішенням всеукраїнського з'їзду був створений Центральний український кооперативний комітет. Завдання Центру: представлення українській кооперації на міжнародному рівні, захист інтересів кооперації перед владою, інструктаж і контроль кооперативної системи, ідеологічна, наукова, культурно-освітня діяльність.

Кооперативна діяльність в постреволюційний період. Метою кооперативної політики керівництва держави було збереження над кооперацією державного контролю. До осені 1920г. контролювалася велика частина губернських кооперативних союзів і значна частина споживчих товариств. 15 червня 1920г. був створений єдиний всеукраїнський центр. В процесі посилення зв'язку між української і російської кооперації Вукоосоюз увійшов до складу Центросоюза РРФСР.

Кооперація в умовах військового комунізму. Кооперативи знаходилися в адміністративному підпорядкуванні Наркомпрода і інших державних органів. Службовці кооперативів були прирівняні до державних службовців, а матеріальна база кооперативів використовувалася для заготівки, розподілу державної продукції, участі в продрозкладці.

Нова економічна політика передбачала зростання як частного, так і кооперативного секторів економіки, причому останньому держава надавала істотну підтримку. Кооперативам була повернена частина заздалегідь націоналізованого майна і дана можливість самостійно здійснювати свою діяльність.

В умовах НЕПу найефективніше розвивалися сільськогосподарська кооперація, яка мала перевагу над іншими видами об'єднань по кількості членів і різновидами кооперативної діяльності. Сільське господарство було основним джерелом первинного накопичення капіталу, довівши, що кооперативна організація – найкращий метод вирішення складних соціальних проблем.

Значний внесок у розвиток кооперації як Радянської Росії, так і на світовому рівні зробив О.В. Чаянов, що проаналізував практичний досвід організації кооперативів у сфері сільгоспвиробництва. Його бачення майбутнього кооперації було побудоване на результатах досліджень реального положення селянства в умовах монопольного диктату з боку дрібних крамарів і гострої необхідності координації дій між малоземельними селянами, що відчували дефіцит засобів виробництва. Сформульована Чаяновим теорія «родинно-трудового господарства», особливості його економічної діяльності продовжує залишатися актуальною на сьогоднішньому етапі розвитку вітчизняної аграрної сфери.

Для аналізу внутрішньогосподарських процесів і природи мотивації діяльно­сті селянської родини Чаянов висунув гіпотезу суб'єктивного трудоспоживчого балансу, використовуючи такі категорії, як граничні витрати праці і корис­ність граничного карбованця вироблення працівника.

Данії понятійний апарат був використаний Чаяновим для фіксації цілого ряду фактів і залежностей, що не укладалися в рамки звичайного представлення про основи організації приватногосподарського підприємства, тобто в рамки «підприємницьких правив» і вимагали для свого пояснення іншої теоретичної моделі.

Такий стала чаянівська модель безнайманого сімейно-трудового селянського господарства. Воно відрізняється від капіталістичного тим, що в ньому і голова, що керує господарством і робітничі руки належать тій самій людині. Тому моти­вація господарської діяльності селянина не є мотивацією підприємця, що одержує в результаті вкладення свого капіталу різницю між валовим доходом і витратами виробництва, а скоріше мотивацією робітника, що працює на своєрідній відрядно­сті, що дозволяє йому самому визначати година і напругу роботи.

Межі продукції трудового господарства визначаються не прагненням до мак­симізації копійчаного доходу на одиницю витрат праці, а трудоспоживчим ба­лансом - домірністю напруги річної праці зі ступенем задоволення потреб родини, що хазяює. Тому, з одного боку, селянські господарства часто функціонують з но­мінально негативним прибутком і, проте, виживають за рахунок самоексплуатації, що неможливо для капіталістичних підприємств; в цьому джерело виняткової стійкості селянського господарства.

З іншого боку, якщо в залежності від поліпшення ринкової чи кон'юнктури більш рентного положення господарства кожна одиниця праці починає давати ве­лике надходження, ті загальні надходження господарства ростуть з меншою швидкістю і число реалізованих одиниць праці падає.

В даному випадку селянин як робіт­ник, скориставшись сприятливим положенням господарства і своїх рентних дохо­дів, змушує селянина як підприємця надати йому кращі умови праці в сенсі ско­рочення річного робочого годині всупереч природному прагненню підприємництва розширити обсяг господарської роботи для використання удалої кон'юнктури.

Узагальнюючи в 1925-1927 р. досвід аграрного розвитку західних країн і пе­редреволюційної Росії, Чаянов доповідь розробив антитезу горизонтальної і вертикальної концентрації господарства і класифікацію технічних і економічних процесів, поступове усуспільнення яких дозволяє усуспільнити сільськогоспо­дарське виробництво в цілому. На цій основі вчений охарактеризував два перс­пективних типи можливої еволюції сільського господарства як доданка системи народного господарства:

американський фермерський шлях капіталізму в землеробстві й охоп­лення фінансовим капіталом кооперативної системи організованих фермерів із впровадженням в товщу фермерських господарств усякого роду капіталістичних допоміжних підприємств (переробка, елеватори, холодильники й ін.);

шлях «кооперативної колективізації» і перетворення сільськогосподарської кооперації з «простого знаряддя захисту дрібних виробників» в «одне з головних складових соціалістичної системи господарства». Цей шлях Чаянов рекомендував як єдино можливий в радянському селі для запобіганні «фермерського переро­дження» і для поступового залучення кожної із селянських господарств в загальне русло планової економіки.

Створення системи кооперативних об'єднань актуальне не лише для малих форм аграрного бізнесу, але і для всіх видів сільгосппідприємств, особливо в умовах формування в Україні системи інформаційного суспільства, яка базується на активному використанні інформаційного капіталу і передбачає вільний обмін даними між учасниками господарських процесів. Ліквідація стихійності у формуванні попиту на товар, зниження рисок при здійсненні виробничо-фінансової діяльності, - все це і багато що інше здатні здійснювати кооперативи і кооперативні об'єднання.

З метою підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів 3 червня 2009 року Кабінетом міністрів України було прийнято постанову про затвердження відповідної Державної цільової програми

Метою Програми є вдосконалення правових, соціально-економічних і організаційних умов для створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, формування їх інфраструктури, зняття перешкод на шляху до організованого аграрного ринку особистим селянським, фермерським господарствам і фізичним особам - сільськогосподарським товаровиробникам, підвищення рівня добробуту і зайнятості сільського населення.

Шляхи і способи вирішення проблеми

Розвиток і функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, рішення питання просування сільськогосподарської продукції особистими селянськими, фермерськими господарствами і фізичними особами - сільськогосподарськими товаровиробниками на організований аграрний ринок можуть відбуватися по трьох варіантах, які передбачають:

перший - залишити ситуацію без змін, покластися на механізм ринкового саморегулювання, що обмежить можливості особистих селянських і фермерських господарств і фізичних осіб - сільськогосподарських товаровиробників реалізовувати без посередників вироблену сільськогосподарську продукцію на організованому аграрному ринку, а споживачів - отримати високоякісний і доступний за ціною товар;

другий - заповнити такий сегмент ринку комерційними посередницькими структурами, які не враховують природу і економічні інтереси особистих селянських і фермерських господарств і потреби фізичних осіб, - сільськогосподарських товаровиробників і споживачів, з метою здобуття максимально можливого прибутку, встановлюють необґрунтовано занижені ціни на сільськогосподарську продукцію для її виробників і завищені для споживачів, ніж постійно дестабілізують ринкову кон'юнктуру;

третій - надати державну підтримку розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, який забезпечуватиме просування сільськогосподарської продукції особистих селянських, фермерських господарств і фізичних осіб - сільськогосподарських товаровиробників на організований аграрний ринок за стабільними цінами, сприятиме в цілому реалізації потенціалу аграрного сектора економіки і підвищенню його конкурентоспроможності.

Для впровадження рекомендується третій варіант як що найбільш зажадався соціально-економічною ситуацією на селі і такий, що гарантує досягнення параметрів продовольчої безпеки держави.

Завданнями Програми є: удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує діяльність сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, надання організаційної підтримки створенню сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, поліпшення матеріально-технічної бази сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

Програма виконується трьома етапами.

Перший етап (2009 рік) - розробка і прийняття нормативно-правових актів, створення в кожній області п'яти - шести показових сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, організація і проведення моніторингу за виконанням заходів Програми.

Другий етап (2010-2011 роки) - вдосконалення механізму державної підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів і створення до 2,5 тис. таких кооперативів.

Третій етап (2012-2015 років) - забезпечення виконання заходів, визначених Програмою, в повному об'ємі.

Очікувані результати, ефективність Програми

Виконання заходів Програми сприятиме інтеграції України до аграрного простору Європейського союзу, а саме - розвитку інфраструктури кооперативного сегменту аграрного ринку, розвитку сільської місцевості, розширенню сфери зайнятості сільського населення і підвищенню рівня його добробуту.

Ресурси, передбачені Програмою, буде направлено на підтримку тих, що діють і створення нових молочарських, м'ясопереробних, плодоовочевих, багатофункціональних і зернових кооперативів, кооперативів по обробці землі і збиранню врожаю сільськогосподарських культур.

Політичні, соціальні і економічні реформи, розпочаті в Україні на початку 90-х років ХХ століття та затвердження її як незалежної держави створили передумови розвитку ринкових відносин, відродження хазяїна на селі, приватного власника - суб'єкта формування ринкового середовища і заклали соціально-економічні основи відродження кооперативного руху в Україні.

Сільськогосподарська кооперація є своєрідним механізмом захисту дрібних і середніх сільськогосподарських товаровиробників і сільського населення від впливу посередницьких структур і економічної залежності від них.

Виходячи з того, що кооперація за своєю суттю – економічне явище, для її розвитку необхідні певні соціально-економічні, ідеологічні та правові умови, які треба створювати. До таких умов насамперед слід віднести:

• визнання державою демократичного характеру виробництва, надання тим самим можливості більшого вибору у здійсненні будь-якого виду економічної діяльності;

• наявність правової бази розвитку кооперації;

• наявність приватної та державної форм власності;

• наявність гнучкого механізму регулювання економічних взаємовідносин, пільгової податкової і фінансово-кредитної політики в сфері розвитку кооперації;

• державну підтримку ідеології розвитку кооперації і широку популяризацію її переваг.

В сучасних умовах кооперація ї економічної точки зору розглядається як процес добровільного обєднання зусиль і ресурсів субєктів, зацікавлених у досягненні певних соціально-економічних результатів, які можна отримати лише або швидше, або ефективніше за допомогою групових дій.

Основні етапи розвитку кооперації.

Кооператив як механізм спільного досягнення індивідуальних цілей виникла ще при первобитно общинному ладі, коли люди колективно займалися полюванням, обробкою ґрунту, розведенням тварин. Уже тоді люди зрозуміли, що колективні дії дають можливість кожному членові громади досягати більшого результату, ніж би вони діяли поодинці.

Виникнення кооперації в її сучасному розумінні зв'язано зі становленням капіталістичних відносин. Це привело до істотного погіршення соціально - економічного стану більшої частини населення, зростання агресивності ринкового середовища в зв'язку з виникненням конкуренції. Це змусило сільськогосподарських товаровиробників шукати механізм самодопомоги і самозахисту проти тиску ринку шляхом спільного здійснення окремих господарських функцій. Таким чином, кооперація історично сформувалася як органічна складової ринкової економіки, що дозволяє дрібним товаровиробникам ефективно функціонувати в ринкових умовах.

Історичний досвід свідчить, кооперація традиційно є способом виживання дрібних ринкових суб'єктів, тобто дає можливість виходу з критичної і кризової ситуації.

З іншого боку, кооперація виконує не тільки антикризові функції, а має істотне значення в умовах нормально функціонуючої ринкової економіки.

Розвиток кооперації в Україні. Кінець 19 – начало 20 сторіччя скасування кріпосного права, споживчі кооперативи наприкінці 70-х років 19 сторіччя. У 1915 році з них 40% у Росії. Столипінська реформа 1890-1918.

Після жовтневої революції активізація кооперативних процесів, створення міжгосподарських об'єднань по виробництву с.г. продукції, будівництву (у 1976 р. - 80% будівництва). У Запорізькій області збирально-транспортні колонії, 1976-1980 року до 120 комбайнів.

80 роки, Закон СРСР "Про кооперацію" не був врахований закордонний опит, опит кооперативів 20-х років, не зовсім правильно трактувалась кооперативна концепція (обслуговування членів кооперативів по собівартості, поділ відносин власності і праці).

Почалися розвиватися підприємницькі структури, тіньовий ринок. Вони не мали нічого загального з істиною гуманістичною сутністю кооперації, що ґрунтується на:

- демократичних цінностях;

- економічної і соціальної справедливості

- взаємодопомоги товаровиробників.

Новий етап. Відродження сільськогосподарської кооперації починається в 1997 році з прийняттям Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію". У даному Законі закладені організаційно-економічні основи функціонування с.-г. обслуговуючих кооперативів, визнання міжнародним кооперативним альянсом.