5. Загальні поняття про I і II сигнальні системи дійсності.

Поняття, що таке I і II сигнальна система вперше сформулював І.П.Павлов. резюмуючи свої досліди і спостереження по цьому питанню, він писав: «Для тварини дійсність сигналізується майже виключно тільки подразниками і слідами їх у великих півкулях, що безпосередньо приходять у спеціальні клітини зорових, слухових та інших рецепторах організму. Це те, що і ми маємо в собі, як враження, відчуття і уявлення від навколишнього середовища як загально природного, так і соціального». Але слово склало II сигнальну систему дійсності, як сигнал перших сигналів. II-у сигнальну систему ми розберемо більш детальніше трохи пізніше. Передусім зупинимося на I сигнальній системі дійсності. Із висловлювання Павлова ми можемо зробити висновок: I сигнальною системою як у людини, так і у високоорганізованих тварин, дійсність сприймається безпосередньо в чуттєво-конкретних образах і суб’єктивно відтворюється у вигляді різних відчуттів, вражень, уявлень. I-а сигнальна система генетично запрограмована, з нею дитина народжується. В перші місяці життя вона функціонує за допомогою безумовних рефлексів, а по мірі росту і розвитку дитини I-а сигнальна система удосконалюється, ускладнюється, по мірі ускладнення і удосконалення умовно-рефлекторної діяльності. I-а сигнальна система є природною базою конкретно-предметного мислення, як у високоорганізованих тварин, так і людини. Але як ми вже знаємо, у людини є ще одна додаткова II сигнальна система. Її можна ще назвати мовною системою. Вона характеризується тим, що на кору головного мозку через рецептори і інші ланцюги рефлекторного кола діють слова (через слухові рецептори, центр слухового аналізатора – центр Верніке) і через зоровий аналізатор (письмова мова). У свою чергу через нервові зв’язки ці сигнали з’єднуються з чисельними руховими й іншими центрами мозку і таким чином впливають на них.

Слово відтворює не тільки певні сполучення звуків або їх відображення букви, але передає людині і зміст (смисл) слова, тобто того предмета, яке воно символізує. Отже, слово – це абстрактний подразник, його не можна зважити, доторкнутись до нього, але ці звукові чи письмові символи відображують конкретний предмет. Таким чином слово і безпосередній подразник, який воно позначає тісно пов’язані між собою і стають взаємозамінними у ВНД. Так, наприклад, ми промовляємо слово «лимон». Той, хто його бачив, брав в руки, їв – він сприймає в загальному об’єднані і звукове, і смислове значення цього слова в уявленні кольору, форми, смаку даного фрукта. Тобто, цей приклад показує тісний зв’язок і взаємодію першої та другої сигнальних систем і те, що завдяки цьому людина на такий смисловий абстрактний подразник реагує як на конкретний. Завдяки цьому у людини, крім конкретно-предметного мислення, є і абстрактне мислення, свідомість. Завдяки цьому людина створила суспільне життя , науку, техніку, письмо, інтелектуальну діяльність і т.д. І.П.Павлов: «Слово зробило нас людьми», в Біблії: «Спочатку було слово», «Слово – божественний дар людям», Т.Г.Шевченко: «…щоб то здавалось ті слова, голос, звуки, більш нічого, а серце слуха, завмира, як їх почує».

Отже, ще в далекі стародавні часи розуміли величезне значення слова для людського життя, для її нормального психічного стану. І фактично наше абстрактне мислення – це «внутрішня мова». Слово і думка – єдині, або можна сказати, що мова людини – зовнішнє озвучене мислення. Як показують у своїх дослідженнях сучасні нейрофізіологи – приблизно 70% нашого часу (не включаючи сон) так чи інакше пов’язані з мовою. З них ми говоримо 30-40%, слухаємо – 45-50%, читаємо – 16%, пишемо – 9-10%. Середня швидкість мови – 125 слів за хвилину, середня швидкість словесного мислення – 400 слів за хвилину.

Треба відмітити, що тварини, навіть мавпи, мовою не володіють, але при тренуванні у них сприймання окремих слів може утворювати і утворює умовні рефлекси. Тому тварина після неодноразових повторювань і підкріплення безумовним (частіше харчовим) рефлексом, у неї виробляється певна специфічна реакція на те чи інше слово. Але на відміну від людини, тварина реагує на умовне звукове словосполучення, а не на зміст, не на смислове значення слова.

Отже, можливість заміни безпосередніх подразників на словесні надає ВНД людини специфічної особливості і чітко відрізняє її від ВНД тварин. Аналіз і синтез явищ навколишнього світу, адекватне відбиття їх у корі великих півкуль можуть здійснювати шляхом оперування не тільки безпосередніми враженнями і відчуттями, а й при оперуванні словами. Це і є людське абстрактне мислення, яке тісно переплітається з конкретно-предметним.

Наявність двох сигнальних систем значно розширює можливості людини до пристосування до навколишнього середовища, дає змогу займатися духовною, інтелектуальною і суспільною діяльністю. Якщо взяти навчання, особливо шкільне, то воно побудоване в основному на словесній абстрактній основі. В учня через словесне, а інколи і через інші символічні сигнали створюються уявлення, знання про події і явища давноминулих часів, про сучасні предмети без безпосереднього контакту з ними. Але не тільки у шкільному навчанні потрібне абстрактне мислення, а й при самих різноманітних видах життєдіяльності людини в побуті, на роботі і т.д. Тобто абстрактне мислення людини дає їй можливість скласти уявлення про дійсність без попереднього контакту з нею, дає змогу виробити відповідні пристосовані умовно-рефлекторні реакції також без зіткнення з тими конкретними життєвими фактами, умовами, які будуть в майбутньому. Так, наприклад, якщо людина їде працювати (відпочивати) в іншу країну, то вона через консультанта , літературу може вивчити звички цього народу, планувати свої дії, поведінку тощо.

Великих висот ВНД у людини з’явилась ще тому, що вона навчилась не тільки оперувати простими словами, які відображують конкретний предмет, його якість, а й оперувати і словами-узагальнювачами, наприклад, порода кошачих – це лев, тигр, кішка, рись, леопард. Тобто, слова-узагальнювачі відображують однакові спільні властивості, що розширює абстрактне мислення до складних наукових узагальнень.