- •Предмет філософії науки.
- •Наукознавство, його предмет і галузі.
- •Філософські засади науки.
- •Поняття науки. Сутність та функції науки.
- •Специфіка і структура наукового пізнання.
- •Наукова раціональність та її генезис.
- •Проблема виникнення науки. Основні історичні етапи розвитку науки.
- •Наукове і поза наукове знання.
- •Наука в системі культури. Загальнокультурна зумовленість науково-пізнавального процесу.
- •Традиції й новації в науці. Наукові революції.
- •11. Особливості постнекласичної науки.
- •12. Типи наукової раціональності.
- •13. Поняття наукового факту. Основні способи систематизації фактів.
- •14.Проблема, концепція, ідея в науковому пізнанні.
- •15. Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання, їх відмінність і взаємозумовленість.
- •16. Логічні основи науки.
- •17. Поняття методу й методології. Предмет методології науки.
- •18. Мова науки, її особливості.
- •19. Поняття закону. Всезагальні, загальні і спеціальні закони.
- •20. Гіпотеза та її роль у науковому пізнанні. Види гіпотез.
- •21. Наукова теорія, її структура та функції.
- •22. Принцип системності у науковому пізнанні.
- •23. Принцип простоти у науковому пізнанні.
- •24. Редукціонізм у науці.
- •25. Загальна структура наукового знання, особливості його диференціації та інтеграції.
- •26. Особливості наукового пізнання суспільства.
- •27. Загальнонаукові методи пізнання.
- •28. Методологія індуктивізму.
- •29. Методологія конвенціоналізму.
- •30. Методологія фальсифікаціонізму.
- •31. Методологія історизму.
- •32. Цінності і норми науково-пізнавальної діяльності.
- •33. Співвідношення знань, істин і переконань у науці.
- •34. Етика науки. Внутрішньонаукові й поза наукові критерії етичності вчених.
- •35. Свобода наукового пошуку і соціальна відповідальність вченого.
- •36. Концепція «науково-дослідницьких програм» і. Лакатоса.
- •37. Прагматистський інструменталізм д. Дьюї.
- •38. «Лінгвістичний поворот» у філософії науки б. Рассела і л. Вітгенштейна.
- •39. Постмодерністська філософія науки.
- •40. Позитивізм про предмет і завдання філософії.
- •41. Постпозитивізм про предмет і завдання філософії.
- •42. Неопозитивістська філософія науки Віденського гуртка.
- •43. Неопозитивістська філософія науки Львівсько-Варшавської школи.
- •44. Наука й науково-пізнавальний процес у тлумаченні позитивізму.
- •45. Наука й науково-пізнавальний процес у тлумаченні постпозитивізму.
- •46. Сцієнтизм і анти сцієнтизм як світоглядні орієнтації 20-21 століть.
- •47. Інтерналістські й екстерналістські концепції філософії науки.
- •48. Постпозитивізм («антична філософія»): закономірності виникнення та загальна характеристика.
- •49. Наука і суспільство. Основні соціальні функції науки.
- •50. «Критична теорія» науки Франкфуртської школи.
- •51. Новітня академічна наука України: досягнення, проблеми, перспективи.
- •52. Етичні проблеми 21 сторіччя.
- •53. Концепція наукових революцій т. Куна.
- •54. «Епістемологічний анархізм» п. Фейерабенда.
- •55. Структуралістські концепції науково-пізнавальної діяльності.
- •56. Класичні й посткласичні ідеали науковості.
- •57. Герменевтика «наук про дух» в. Дільтей, е. Бетті.
- •58. Філософська герменевтика м. Гайдеггер, г. Гадамер.
- •59. «Критичний раціоналізм» і «фальсифікаціонізм» к. Поппера.
- •60. Соціологія науки і «етос науки» р. Мертона.
52. Етичні проблеми 21 сторіччя.
В останню чверть ХХ століття предметне коло етики науки визначилося як осмислення тих норм, які мають спрямовувати не лише стосунки вчених в межах наукового співтовариства або визначати вищі пізнавальні цінності науки, а й таких, що дозволяють або забороняють певне втручання науки в природу і людину.
Якщо говорити про становлення і утвердження статусу проблем етики науки в структурі філософії науки, то треба означити 70-ті роки як той час, коли проблеми етичного смислу наукових досліджень в певних галузях природознавства привернули увагу світової наукової спільноти. Це було пов"язано з розвитком молекулярної біології і генної інженерії. Етичні проблеми, які виникли в зв"язку з названими галузями біології, було визначено як "виклик біології по відношенню до філософії".Однак, слід відмітити, що моральні проблеми в науковому дослідженні, які потребували осмислення в зв"язку з фундаментальними відкриттями в біології, не були абсолютною новиною для науки.
Відповідно пропонувалися протилежні відповіді на питання - що дає наука для прогресу цивілізації і що вона дає для власне людини і культури? Обговорення такого роду питань дозволили філософам і методологам науки визначитися з приводу того, що таке етичні проблеми науки. Їх аналіз і осмислення представлені в роботах І.Фролова, Б.Юдіна. С.Пастушного, Р.Карпінської, А.Мамзіна та ін. в 70-80-ті роки ХХ ст.
На підставі цих досліджень етичні проблеми були визначені як проблеми, що пов"язані з усвідомленням того, що на дослідницьку діяльність вченого впливають соціокультурні фактори, зокрема - моральні норми. Етичні проблеми виникають в реальному процесі наукового дослідження і стосуються результатів, які можуть вплинути на існування і розвиток людини, суспільства, культури, цивілізації. Останніми рокими об"єктом етичних проблем вважають і біосферу в цілому - виникла екологічна етика. Етичні проблеми пов"язані з моральним вибором дослідника, вченого і передбачають відповідальність морального характеру - перед собою, науковим співтовариством, суспільством за той вплив, який спричинений його досладженнями та їх результатами.
Отже, реальна наука не є абстракцією. Якщо досліджувати "дійсну" науку, треба враховувати, що на мислення вченого впливають культурно-світоглядні і методологічні орієнтири, віра в ідеали наукового пізнання, соціальні орієнтації тощо.На початку ХХІ ст. наука, як ніколи раніше, глибоко втручається в природу речей, в людську природу. Новітні комп"ютерні і біологічні технології стали основою творення людиною штучних біологічних систем, штучного світу людьсьвої життєдіяльності. Водночас глобільні проблеми сучасності визначають проблематичність самого подальшого існування людського роду. Філософського осмислення в цих умовах потребує не лише феномен життя, а й смерті.
Потрібні відповіді про міру дозволеного втручання людини, науки, технології в світ природи і культури, в свою власну природу. Зрозуміло, що відповіді про міру такого втручання є для людини життєвоважливими. Очевидно, що потрібно визначити ті єтичні орієнтири, які дозволяють або забороняють людині, вченому конструювати світ у відповідності зі своїм проектом, так би мовити, за власним возсудом, спираючись на науку.
Отже, в дійсній, а не абстрактній науці, вчений, з одного боку, прагне істини. Тобто, зміст наукових знань має визначатися безпристрастним ставленням до об"єкту. З іншого боку, дослідник - людина, наукове знання - результат людської діяльності. Тому, пристрасть наукового пошуку, віра в свою правоту, захоплення своїми чи певними теоретичними міркуваннями тощо суттєво впливають на хід і результати наукового дослідження.
Таким чином, реальне наукове досладження не може бути безпристрастним, але водночас воно має бути об"єктивним.
Зрозуміло, що потрапивши в сферу наукової діяльності молодий дослідник практичним чином має приєднатися і до наукового етосу. Але відкриває він його в тому мікросередовищі, в якому працює. І тому приєднання до етичних норм науки часто є дуже відносним, а, може, й проблематичним.
Отже, людина, що входить в сучасну науку, дослідницький процес в якій часто стосується настільки складних речей, що пов”язаний з певним моральним вибором і моральною відповідальністю, повинна знати, що таке етика науки. Вивчення такого розділ має бути частиною знайомства з філософією і методологією науки. Можна передбачити таке зауваження, що строго кажучи, західна філософія науки не включає етичних проблем. Але це вірно лише частково. В свідомості світового наукового співтовариства утвердився статус етичних проблем науки як таких, що є результатом впливу науки на суспільство і природу.
Отже, персональна етика - це відповідальність за об"єктивність результату. Втім, за словами самого В.Енгельгардта, це лише - елементарна етика. Тобто - непорушне правило. Але лише ним не вичерпується етика науки.
В кінці ХХ ст. стало очевидним, що наука, техніка, технологія не лише спричинили бурхливий розвиток цивілізації, а й проявили себе як сила, спираючись на яку людина руйнівним чином вплинула на природу. Для європейської філософії цей висновок не є новим. Він яскраво обгрунтований в філософії М.Бердяєва, М.Хайдеггера, А.Швейцера, О.Шпенглера, Е.Фромма. В сьогоденній цивілізаційній реальності , яка визначається існуванням глобальних проблем людського існування, кінечність людського роду стає очевидною не лише в теоретичному обгрунтуванні, а й в практичній визначенності.