3. Засоби наочності.

Сутність засобів наочності та їх класифікація.

Зорова пам'ять у більшості людей розвинена краще за інші її види (слухову, рухову, тактильну). До 90% усіх знань про навколишній світ людина отримує за допомогою зору. Підраховано, що пропускна здатність системи «вухо – мозок» становить 50 тис. одиниць інформації (біт) за секунду, а системи «око – мозок» – 5 млн. біт/с, тобто пропускна здатність зорового сприйняття у 100 разів більша, ніж слухового. Проте більша частина всієї інформації на навчальних заняттях у вищій школі надходить до студентів через слухове сприйняття, тоді як через зорове – дуже мало (або зовсім не надходить). Зорове сприйняття є значним потенційним резервом підвищення ефективності навчального процесу, що особливо важливо за швидкого і невпинного зростання обсягу наукової інформації, яку потрібно засвоїти.

Із зоровим сприйняттям інформації у навчальному процесі пов'язано поняття «наочність». У дидактиці під наочністю розуміють те, що у навчальному процесі сприймається за допомогою зору. З поняттям наочності, у свою чергу, пов'язаний термін «засоби наочності».

Засоби наочності – усі види спеціально створених із навчальною метою зображень предметів і явищ, що відтворюють їх у натуральному або умовно-схематичному вигляді.

Засоби наочності різноманітні. Для кращого пізнання їх класифікують за різними критеріями:

1. За характером наведеного матеріалу:

— натуральні засоби наочності, що є природними чи виробничими об'єктами. У навчальних курсах соціальних дисциплін об'єктами вивчення є не природні чи виробничі об'єкти, а суспільні відносини, які неможливо виразити у предметній формі. Тому натуральні засоби наочності на заняттях із соціальних дисциплін застосовувати не можна. Деякі натуральні об'єкти, що стосуються навчальних питань, можна показати студентам лише під час екскурсій;

— зображувані засоби наочності, які зображують предмети і явища засобами мистецтва (живопису, графіки, скульптури) і техніки (відеозапис, діапроекція тощо). Їх широко використовують у викладанні соціальних дисциплін.

2. За способами зображення:

— образні засоби наочності, що відображають предмети і явища в їх реальному, образному вигляді (фотографії, картини, відеозображення тощо);

— умовно-схематичні засоби наочності, які передають у предметі чи явищі тільки головне у певній логічній обробці і з використанням умовних графічних знаків, умовного розфарбування та символів (схеми, діаграми, графіки, політична карта світу тощо).

3. За змістом:

— понятійні засоби наочності, які дають уявлення про поняття, категорію чи закон у вигляді структурно-логічної або простої схеми;

— ілюстративні засоби наочності, що містять фактичний матеріал, який підтверджує певне теоретичне положення. Ілюстративними можуть бути як зображувані, образні (фотографії, портрети, картини тощо), так і умовно-схематичні (таблиці, схеми, діаграми, графіки тощо) засоби наочності, які використовують найчастіше.

4. За тривалістю практики використання:

— традиційні засоби наочності (дошка і крейда, книга, плакат, альбом, політична карта світу тощо);

— сучасні засоби наочності – технічні засоби навчання (комп'ютер, відеокамера, телевізор, кінопроектор, діапроектор та ін.). До технічних засобів навчання (ТЗН) належать також радіо та фонозапис (електронні диски, касети тощо), призначені для слухового сприйняття.

5. За об'єктом звернення:

— зовнішня наочність, яка звернена до зорового сприйняття й охоплює всі відповідні засоби наочності;

— внутрішня наочність, яка звернена до пам'яті студентів і полягає в тому, що викладач, нагадуючи студентам факти, приклади з життя або художні образи з книги чи фільму, викликає в їхній пам'яті певні уявлення, поняття.

Методичні вимоги щодо використання засобів наочності.

У педагогічній практиці напрацьовано певні методичні вимоги щодо використання засобів наочності на навчальних заняттях із соціальних дисциплін:

1) попереднє визначення місця кожного наочного зображення у структурі навчального заняття. Готуючись до лекції чи семінару, добираючи наочні зображення, викладач має зробити помітки у тексті лекції чи плані семінарського заняття, коли саме ці зображення потрібно використовувати;

2) обов'язкове коментування наочних зображень. Демонструючи зображення, викладач у логічній послідовності (назва, структура, зміст) коментує його. Обмеженість навчального часу та необхідність його економії спонукає викладача прискорювати сприйняття студентами зображення за допомогою цілеспрямованого пояснення;

3) органічне поєднання наочного зображення з його логічним поясненням. Будь-яке зображення повинно бути наочним аргументом або ілюстрацією того, що говорить викладач. Розбіжність між тим, що студенти бачать і що чують, знижує ефективність сприйняття матеріалу.

Тому не можна переходити до викладання подальшого лекційного матеріалу, якщо студенти ще продовжують переносити наочне зображення (схему, таблицю, діаграму тощо) до конспекту. Після коментування наочного зображення і переходу до викладання наступного матеріалу зображення слід прибрати, щоб не відволікати увагу студентів. Вони мають бачити тільки те, що пов'язано зі словами, проголошуваними викладачем. Тому після завершення коментування викладач повинен зняти зображення з екрана монітора чи діапроектора, стерти його з дошки, закрити плакат тощо. Якщо викладач приніс на заняття кілька плакатів і розвісив їх в аудиторії, то студенти, побіжно ознайомившись із ними на початку заняття, надалі втрачають до них інтерес;

4) оволодіння викладачем навичками користування апаратурою, необхідною для демонстрування наочних зображень. У деяких випадках викладач може користуватися допомогою лаборанта. У будь-якому разі організаційно-технічний аспект навчального заняття має бути чітко врегульованим, щоб на очах у студентів не виникало жодних затримок чи неполадок, що дезорганізують навчальне заняття;

5) забезпечення оптимальності у використанні наочних зображень. Не можна підмінювати усне викладення навчального матеріалу демонструванням наочних зображень, перетворювати лекцію на коментування наочних зображень чи на кінофільм. Засоби наочності повинні відігравати допоміжну роль у проведенні навчальних занять, а викладач – вирішальну. Протягом одного навчального заняття доцільно застосовувати не більше чотирьох-шести наочних зображень.

Дотримання міри є загальною методичною вимогою щодо використання будь-яких засобів наочності. Ще однією загальною вимогою є систематичність – застосовувати засоби наочності потрібно на всіх або більшості навчальних занять, а не від випадку до випадку.

Отже, використання засобів наочності значно розширює можливості сприйняття студентами інформації у навчальному процесі, сприяючи підвищенню його ефективності. Певні засоби наочності можуть впливати також на емоції студентів, допомагаючи запам'ятовуванню змісту саме завдяки залученню емоційної пам'яті.

Роль Інтернету як педагогічного засобу.

Педагогічні засоби здебільшого реалізуються на паперових носіях. Але науково-технічний прогрес все ширше і ширше дозволяє використовувати інформацію і на електронних носіях, а також користуватися послугами Інтернету. Завдяки Інтернету створений своєрідний банк різноманітної неструктурованої інформації, що зачіпає всі сфери життєдіяльності людини. Важко сказати, яку частину у всій інформації займає наукова і навчальна інформація, однак це не останній за поширеністю вид інформації у всесвітній мережі. Можна лише зазначити, що подібна інформація розташовується як на сайтах її виробників, так і на сайтах продавців. Причому отримати таку інформацію дуже не складно; достатньо написати в рядку запиту пошукової системи в Інтернеті будь-яке слово (термін, прізвище, організацію, подію, документ і т. ін.), і можна дізнатися перелік усіх сайтів, що містять це слово. Широке поширення отримали віртуальні магазини, що пропонують широкий вибір літератури, особливо широкий із суспільних дисциплін. Якщо ж людину цікавить інформація про наукові конференції, то сайти покажуть їх тематику, яким питанням вони присвячені, хто в них бере участь і як на них потрапити.

Багато західних ВНЗ мають свої власні сайти, на яких міститься вся необхідна інформація, починаючи з місцезнаходження, загальної організації вишу, оплати за навчання, характеристики факультетів, спеціальностей, і закінчуючи навчальними планами окремих курсів, списками груп, завданнями на семінарські заняття і звітами про успішність конкретних студентів. Це все затребуване, оскільки в різних країнах поширений досвід дистанційного навчання, методика якого змінює форму заочної освіти. Для того щоб вибрати виш для подальшого навчання, тепер зовсім не обов'язково їхати кудись для того, щоб отримати всю необхідну інформацію.

В Інтернеті існують так звані конференції або форуми за інтересами - це сайти, створені з метою об'єднати людей, які захоплюються чимось, в тому числі і наукою. Ці люди «зустрічаються» в Інтернеті для того, щоб обговорити якісь вузько спеціалізовані проблеми, розповісти новинки в певній сфері, практикується безпосередній (рухомий рядок) діалог між кількома людьми, зацікавленими в отриманні інформації один від одного. Слід згадати сайти за інтересами, які відрізняються від форумів тим, що вони вузько спеціалізовані і на них не здійснюється взаємодії між відвідувачами – тут «викладена» автором сайту вся наявна в нього інформація з тієї чи іншої проблематики. Такі сайти є прикладом авторської інтерактивної книги, перевагою якої є можливість задати будь-яке питання автору сайту і отримати на нього відповідь.

Сьогодні будь-який студент, який має доступ до Інтернету, знає про існування в електронній мережі сайтів, що містять величезну кількість студентських рефератів, доповідей, курсових робіт і дипломних проектів практично по всіх темах, які завжди можна отримати в електронному варіанті. З одного боку, це джерело «халяви» – студент може знайти аналогічну за тематикою своєї роботи доповідь або реферат, роздрукувати його і здати викладачеві, з іншого боку, студенти можуть читати ці реферати як замінники навчальної літератури, які вже адаптовані іншими студентами для легшого засвоєння певного матеріалу. Існують і інші можливості використання Інтернету.

Отже, Інтернет у навчальних закладах має стати такою ж повсякденною річчю, яким зараз є підручник, наукова книга і конспект. Використання цього джерела інформації є важливим і необхідним елементом системи сучасної освіти.