- •Семінар 13. Філософія культури
- •Контрольні питання:
- •Тема 11. Філософія культури
- •1.Поняття культури, її зміст і головні сфери
- •2.Людина як творець та творіння культури
- •2. Культура як соціальне, матеріально-духовне явище.
- •3.Конкретно-історичні типи існування культури
- •4. Національне та загальнолюдське в культурі
- •5.Феномени субкультури та контркультури
- •5.Діалогічний характер культури
- •Культура як спосіб буття людини
- •7. Взаємозвязок культури і цивілізації.
- •8. Проблеми сучасної культури
- •1 Культура як соціальне, матеріально-духовне явище.
- •2.Сутність, структура і конкретно-історичний характер духовного життя людини і суспільства. Поняття духовності, її джерел.
Змістовий модуль 11. Філософія культури
Семінар 13. Філософія культури
(2 год)
План
Поняття культури, її зміст і головні сфери
Основні концепції культури.
Культура як соціальне, матеріально-духовне явище.
4.Конкретно-історичні типи існування культури
Форми культури
Національне та загальнолюдське в культурі.
Діалогічний характер культури
Культура як спосіб буття людини
Духовна культура як форма ціннісної єдності цивілізації
Людина як творець та творіння культури
Феномени субкультури та контркультури
8. Взаємозвязок культури і цивілізації.
9.Проблеми сучасної культури
Сутність, структура і конкретно-історичний характер духовного життя людини і суспільства. Поняття духовності, її джерел.
Історичні типи, форми та функції культури.
Контрольні питання:
Що таке духовність? Назвіть джерела духовності.
Дайте характеристику духовного життя людини і суспільства.
Які основні складові духовного життя?
Які основні концепції культури?
Конкретно-історичні типи існування культури?
Національне та загальнолюдське в культурі?
У чому полягає специфіка масової культури?
Які основні форми суспільної свідомості, яким є їх зміст?
Що таке цінність, ціннісна орієнтація, ціннісний детермінізм, ідеал, установка, норма?
Як співвідносяться цінності і культура?
Яке місце посідають цінності в людській діяльності? Чи однакові цінності у різних людей, від чого це залежить?
Тема 11. Філософія культури
Поняття «філософія культури». Головні філософські підходи до аналізу культури.
Людиномірна сутність культури. Культура як інобуття людського духу. Культура як ціннісне ставлення людини до світу. Формування людини як культурно-історичної істоти. Індивід як об'єкт культури. Особистість як суб'єкт культурної діяльності.
Матеріальна та духовна сторони культури. Культура як засіб та форма об'єктивації людської свідомості. Предметна й особистісна форми існування культури.
Культура як соціальне явище. Конкретно-історичні форми існування культури. Спадкоємність у розвитку культури. Традиції та новаторство. Класове, національне та загальнолюдське в культурі. Соціодинаміка культурного життя. Рівноправність і діалог культур.
Відносна самостійність культури. Культура як система соціальних норм, цінностей, ідеалів і закладів. Соціальні функції культури.
Культура як міра розвитку особистості, як усвідомлення гуманістичної спрямованості суспільного розвитку. Ідеал культурної людини.
1.Поняття культури, її зміст і головні сфери
Людство існує не лише в певних природних умовах, але й у культурному середовищі, яке створене ним самим. Культура - фундамент людського життя. Вона виникла і розвивається разом з людиною, втілюючи в ній те, що якісно відрізняє її від всіх інших живих істот і природи в цілому.
Феномен культури, оскільки він має багато граней і компонентів, вивчається різними науками.Цілісне, інтегральне його розуміння дається філософією.
Саме слово «культура» з'явилося в Стародавньому Римі, де воно означало насамперед агрокультуру, тобто оброблення, культивування землі. Цей первісний зміст надалі поступається місцем іншому, пов'язаному з особистими достоїнствами і досконалістю людини. Римський мислитель Ціцерон вживав поняття "культура душі". Він вважав, що філософія є "культурою розуму". Отже, за Ціцероном, філософія є культурою тому, що обробляє розум для його удосконалення. Важливою тут є думка, що культура, з одного боку, є діяльністю із перетворення людиною природи (землеробство), а з другого - засобом удосконалення духовних сил людини, її розуму (філософія). Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний вияв культури, Ціцерон вбачав у ньому засіб звеличення, самоутвердження людини. Культура розвиває людину, і в цьому полягає її головна функція.
У XVIII ст., яке увійшло в історію як епоха Просвітництва, поняття культури по суті обмежується однією лише духовною культурою. Саме в цьому значенні термін «культура» вперше отримує широке поширення. Головне в ньому - освіченість і вихованість людини. Вирішальна роль при цьому належить знанню, хоча і в цей період вже було ясно, що освіта є необхідною, але недостатньою умовою для того, щоб бути культурним.
На відміну від природи (лат. nature), тобто матеріальної дійсності, існуючої поза людиною, культура (лат. cultura — оброблення) — це продукт цілеспрямованої діяльності людей, тобто та частина природи, яка зазнала впливу цієї ж діяльності (так звана „друга", олюднена природа). КУЛЬТУРА - сфера найпершого та найяскравішого виявлення людини, її суттєвих характеристик і можливостей - та частна дійсності, яка перетворена людиною, але в якій людські творчі можливості проявились із найбільшим ступенем повноти, досконалості та виразності, внаслідок чого культура постає носієм виявлень людини як людини, тобто сферою найперших та найвищих цінностей
Сьогодні вважається за важливе не стільки намагатися остаточно визначити культуру, скільки окреслити її суттєві (в певному плані) ознаки. Філософський аналіз культури також іде зазначеним шляхом. Отже, розглянемо суттєві ознаки культури, що їх сучасна філософія виводить на перший план.
1. Перш за все культура постає як те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність, або як "друга природа", створена людиною. За цією ознакою культура окреслюється як світ артефактів - штучних речей та явищ, що протистоять недоторканій природі. Відповідно, за межами людської діяльності ми вже не стикаємося із культурою. Саме слово "культура" в своєму початковому значенні фіксує цей момент, бо воно позначало оброблення землі. По сьогоднішній день це значення збереглось, наприклад, в сільському господарстві, де існує інструмент під назвою "культиватор"; відомий також термін "сільськогосподарські культури".
♦Отже, при розгляді культури наша увага повинна бути спрямованою на те, до чого доторкнулася рука людини, а там, де ми знайдемо щось штучне, ми повинні припускати людську діяльність (або діяльність якихось інших істот, споріднених нам за способом буття).
Виділяючи цю першу ознаку, ми потрапляємо у складну систему відношень між природним та свідомо зміненим, природним та соціальним. Ці відношення, як відомо, можуть бути злагодженими, а можуть бути і досить конфліктними. В найкращому варіанті культуротворча діяльність повинна виявляти, використовувати та яскраво демонструвати глибинні потенції природного.
Названа перша ознака культури є важливою, проте не вирішальною.
2. Дослідники культури давно дійшли висновку, що для осмислення культури зовсім не обов'язково фіксувати всі предмети людської діяльності; важливіше виявити та дослідити способи їх створення, оскільки технологія, методи творення культурних явищ постають ключем до їх осмислення та умовою прилучення до процесів культуротворення .Коли ми звертаємося саме до способів культурної діяльності, ми отримуємо можливість оцінювати явища культури навіть шляхом обчислення: так, наприклад, при наявності сучасних технологій лиття сталі, що характеризуються високою економічною ефективністю, те, що в сімдесятих роках XX ст. у Китаї запроваджували її виготовлення за допомогою примітивних домашніх плавильних печей було, безумовно, явищем некультурним.
Дана ознака культури - способи культуротворчої діяльності - вводить нас у так званий технологічний аспект культури; при цьому технологія розуміється в найширшому плані - як всі необхідні умови продукування предметів культури. За цією ознакою ми можемо вести розмову про зростання культури, про культури передові та відсталі, ефективні та неефективні, індустріальні та доіндустріальні, розвинені та примітивні.
Ця ознака дозволяє враховувати також і те, яким саме чином люди включаються у культуротворчий процес: чи постають вони при цьому як активні діячі, чи як прості виконавці, чи, навіть, як агенти (або жертви) даного процесу. Ясно, що при цьому виявляються не лише характеристики технології, а й характеристики соціальної системи в аспекті її культурності.
Але найкращі технології можуть використовуватись не лише для збагачення та позитивного утвердження людини у людському способі буття, а й проти цього, - для руйнування як людини, так і культури.
3. Культура, як сфера, де виявляються особливості та потенції людини як людини, постає сукупністю людських соціально-історичних та культурних цінностей. Вона виражає те, що для людини набуває особливої значущості, поза чим людина не може розглядати себе і свою життєдіяльність сповненими сенсу та змісту. Саме за певні цінності в суспільстві розгортається боротьба між старим та новим, між справжньою культурою та псевдокультурою(зараз для позначення останньої використовується термін "попса"), між гуманістичною культурою та культурою людиноненависницькою, і т. ін.
♦ В загальному плані ясно, що справжні культурні цінності орієнтують розвиток культури в бік збагачення людини та її проявів, але за конкретних умов суспільного життя інколи буває надзвичайно складно виявити, що саме реально відповідає таким цінностям.
Досить часто в історії трапляється так, що культурні новації сприймаються з обуренням, з гнівом, оцінюються як руйнівні та негативні у відношенні до людського життєвого самоствердження, але минає час, і такі оцінки міняються на прямо протилежні. Так само складно оцінювати ті культурні явища, які супроводжувались певним приниженням людини або й людськими жертвами; наприклад, велика кількість архітектурних пам'яток імператорського Риму зводилась рабами, яким участь в такого роду діяннях часто вартувала життя; як ми повинні їх оцінювати?
4. Певною мірою прояснити означені проблеми оцінки культурних явищ допомагає наступна ознака культури - до культури у власному смислі слова або до справжніх здобутків культури відносять лише те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості людини проявились із максимальним ступенем повноти, досконалості та виразності. Тут вже йдеться не просто про цінності та способи діяльності, а про виведення і людської діяльності, і самої людини на певну, за даних обставин для них - граничну межу своїх можливостей як інтелектуального, так і матеріально-діяльного планів.
За цією ознакою культура не підлягає ніяким порівнянням та оцінкам у плані прогресу чи регресу: тут досягається максимально можливе на даний момент, за даних обставин, і тому всі такого роду досягнення стають вічними та незрівнянними. Тому цю ознаку культури можна вважати вирішальною, оскільки в усьому створеному людьми ми шукаємо саме цього - неперевершеного, виразного, незамінного. В ракурсі цієї ознаки ми можемо зрозуміти, чому ніякі відновлення чи відбудови ніколи не зможуть компенсувати справжніх культурних втрат; в кращому випадку вони можуть сприяти актуалізації культурно-історичної пам'яті, бути повчальними, проте -лише макетами чи муляжами дійсних культурних творів.
5.В цьому пункті нашого розгляду відкривається доречність долучення до філософського аналізу культури ще однієї її суттєвої ознаки: в культуру включаються також способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей. Ясно, що поза цим не може бути і мови про нормальний культурно-історичний процес: використання культури також повинно бути культурним. Але в цій галузі в сучасному суспільстві існує безліч проблем: з одного боку, все це - > зберігання, > використання, >розподіл культурних цінностей - постає економічно досить обтяжливим, а, з іншого боку, не завжди можна надійно визначити, що саме із сучасного суспільного процесу варто виділяти в якості культурних досягнень, зберігати та належним чином використовувати. Врешті-решт, проблема збереження культурних цінностей була виділена ЮНЕСКО (гуманітарним відділом ООН) в якості однієї із глобальних проблем сучасної цивілізації.
6.В розглянутих вище суттєвих ознаках культури непомітно був присутній ще один її істотний момент - комунікативний. Це значить, що культура неможлива поза спілкуванням, обмінами впливами та досягненнями, поза діалогом культур, людини і культури, людини і людини. Якщо культура постає виявленням творчих можливостей людини, засобом самовиявлення людських можливостей у будь-яких формах та у будь-який спосіб, то не лише окрема людина, а й окремі народи, навіть окремі людські райони та регіони не можуть претендувати на повноту таких самовиявлень. Культурні досягнення, вступаючи у діалог із іншими культурами, отримують додаткові імпульси для свого зростання і піднесення. З іншої сторони, саме в спілкуванні культур проявляється оригінальність кожної із них.
* Сучасні дослідження культури надають великого значення діалогізму культури. Це значить, що культура для свого розвитку та нормального функціонування повинна перебувати як у внутрішньому, так і в зовнішньому діалозі.
Внутрішній діалог значить, що культура повинна оцінювати саму себе, свої попередні досягнення та шукати шляхів у майбутнє, будучи чутливою до настроїв людини. Зовнішній діалог передбачає визнання факту відкритості, певної незавершеності окремої культури, необхідності її інтенсивних контактів із іншими культурами.
7. Нарешті, ми не повинні і не можемо відривати культуру від людини; про справжні можливості та досягнення певної культури ми дізнаємося дуже просто: спостерігаючи за поведінкою людей, що є носіями даної культури. В цьому сенсі культура - це певна людська поведінка, а також: правила, норми, способи її впорядкування.
За влучним висловом П. Брука, культура - це те, завдяки чому, ми, від'їхавши від своєї домівки на двісті миль, почуваємо себе чужинцями.
Отже, як бачимо, явище культури справді постає, з одного боку складним, а, з іншого боку, важливим для суспільства і людини; в ньому фокусуються своєрідні кристалізації людськості.
Розгляд суттєвих ознак культури доречно завершити окресленням ще деяких особливостей сучасних проявів культури, пов'язаних із даними ознаками. Не можна не враховувати того, що наприкінці XIX - на початку XX ст. європейська культура все більше і більше виявляє себе як некласична за провідними тенденціями. Некласична культура має риси, споріднені із рисами некла-сичної філософії:
не претендує на сягання абсолютів, сповідуючи позицію мінімалізму
всіляко акцентує несвідомі та позасвідомі чинники людської життєдіяльності
розглядає дійсність як відносну та скоріше
розпорошену, подрібнену, ніж цілісну і завершену. Яскравим проявом некласичної культури у XX ст. постає так звана "масова культура", яка бачить свою місію не в тому, щоб підносити людину до вищих рівнів діяльності та світосприйняття, а в максимально вільних виявленнях людських стихійних бажань, уподобань і імпульсів.
Всі ці тенденції в кінці XX ст. знайшли своє концентроване відображення у явищі мистецького постмодерну. Досить велика кількість діячів мистецтва та культури не приймає ні масової культури, ні постмодерну в мистецтві, вважаючи їх виявленням тенденцій до деградації як людини, так і культури. Проте дослідження цих явищ засвідчує, що авангардне (сучасне) мистецтво та некласична культура перебувають у органічних зв'язках із класикою, інколи досить вдало використовуючи їх досягнення і справді розкриваючи нові обрії людських самовиявлень.
Отже, Суттєві ознаки культури:
те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність ( "друга природа", створена людиною);
2.способи, технології, методи творення культурних явищ (культуротворча людська діяльність), які вводять людину у так званий технологічний аспект культури;
3.сукупність найперших та найвищих духовних і матеріальних цінностей;
4.те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості людини проявились максимально повно, досконало та виразно;
5.способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей;
6.внутрішній та зовнішній діалогізм;
7.правила, норми, звичаї та стереотипи людської поведінки.