Наприклад, засоби фіскальної політики застосовують для:

стимулювання (обмеження) обсягів виробництва;

стимулювання (обмеження) сукупного попиту;

подолання диспропорцій в економіці;

впливу на рівень зайнятості;

перерозподілу доходів і т. ін.

За допомогою грошово-кредитної політики впливають н;і:

зміну сукупного попиту та сукупної пропозиції;

схильність до інвестиційної діяльності тощо. Використання інструментів зовнішньоекономічної політики сприяє розширенню (обмеженню) експортних можлп востей держави.

Соціальна політика через властиві їй засоби впливу здій снює перерозподіл доходів, обмежує безробіття, забезпечую чи необхідний рівень споживання у суспільстві.

Економічну політику можна здійснювати за допомогою економічних (як зазначено вище) та адміністративних засобів.

До адміністративних інструментів належать:

— законодавча та економічна діяльність держави;

• прогнозування та індикативне планування економічних процесів, обсягів виробництва, цін іт. ін.;

• прямий державний контроль над монопольними рипками;

• розробка державних норм та стандартів;

• ліцензування;

• квотування;

• — консервування частини природних ресурсів тощо

Базовою теорією макроекономічної політики вважають [теорію голландського економіста, лауреата Нобелівської | премії з економіки (1969 р.) Яна Тінбергена. Він визначав (такі компоненти економічної політики:

• цілі економічної політики, спрямовані на максимізацію суспільного добробуту; ^/

• цільові показники, яких прагнуть досягти в процесі реалізації політики;

• засоби (інструменти) досягнення цілей;

• модель економіки, яка дасть змогу обрати оптимал.

Фіскальної політики

При вивченні моделей AD—AS, "кейнсіанського хре-фта", IS—LM фіскальна політика як фактор, що впливає на макроекономічну рівновагу.

Фіскальна політика — це урядовий вплив на еко­номіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмежен­ня інфляції та згубного впливу циклічних коливань.

Залежно від економічної кон'юнктури фіскальна полі­тика як складова стабілізаційної політики спрямовується на стимулювання сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат на закупівлю товарів та послуг (G) і/або зменшення податків (Т) в період кризи або обмежує сукуп-J пий попит шляхом зменшення державних витрат та/або І збільшення податків в умовах піднесення та зростання

Основні завдання фіскальної політики полягають у перерозподілі національного доходу з метою:

• впливу на стан господарської кон'юнктури;

• нагромадження необхідних ресурсів для фінансувамня соціальних програм;

• підтримки належного рівня зайнятості;

• стимулювання економічного зростанн

Види фіскальної політики:

1.Залежно від фази ділового циклу:

• Стимулюючу фіскальну політику називають фіскаль­ною експансією.

  • У короткостроковому періоді вона спря­мовується на подолання кризи в економіці,

  • у довгостроко­вому політика послаблення податкового тиску може спричи­нити розширення пропозиції факторів виробництва і зростан­ня економічного потенціалу.

• Обмежувальну (стримуючу) фіскальну політику на­зивають фіскальною рестрикцією.

  • В короткостроковому періоді заходи стримуючої фіскальної політики даютії змогу уповільнити темпи інфляції (р) ціною зростання рівня безробіття (U) і скорочення обсягу виробництва (Q). І)

  • довгостроковому періоді збільшення податкового тиску може викликати стійке зниження сукупної пропозиції (AS) й активізацію елементів механізму стагфляції, особливо за умов пропорційного зменшення державних витрат за всіма статтями бюджету, що призводить до значного скоро­чення державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці