3. Система законів організації
Закони відіграють вирішальну роль в теорії організації
До переліку основних законів теорії організації, що мають зовнішню і внутрішню спрямованість, зазвичай, включають: закон синергії, закон інформованості й упорядкованості, закон самозбереження, закон єдності аналізу і синтезу, закон розвитку, закон композиції та пропорційності. Однак, існують різні погляди на класифікацію законів організації. Так, Е. Смирнов виділяє дві групи об'єктивних законів: універсальні і специфічні. Дія універсальних законів поширюється на соціальну, біологічну та частково на технічну системи. До цієї групи належать основоположні та фонові закони. Основоположні — закон синергії, закон самозбереження та закон розвитку. Фонові — закон інформованості-впорядкованості, закон єдності аналізу та синтезу, закон композиції-пропорційності. Специфічні об'єднують низку законів, що стосуються тільки соціальних організацій. У підручнику А. Беляєва і Б. Короткова наголошується, що теорія організації вивчає загальні, часткові та специфічні закони, які знаходять свій прояв в організаціях.
Ці дві класифікації близькі за своїм змістом, але мають різночитання у назвах. Часткові закони другої класифікації рівнозначні специфічним першої, а специфічні другої класифікації близькі за своєю сутністю до фонових першої. На думку Г. Монастирського, доцільно об'єднати цих два підходи, в результаті чого отримаємо таку класифікацію: загальні закони, часткові, що діють в певній ситуації, та специфічні, що діють в одній, специфічній сфері (рис. 1).
Рис. 1 - Закони організації та їх взаємодія
Загальні закони організації діють у всіх матеріальних системах (організація, колектив, сім’я).
До часткових законів належать закони, що діють в одній зі сфер суспільства чи певної організації.
Специфічні (особливі) закони базуються на ефективному використанні законів у сфері функціонування організацій і людей. Вони діють у конкретних ситуаціях та певних видах діяльності і головним чином регламентують діяльність усередині організації, відображаючи її специфіку.
Отже, закони організації відрізняються один від одного за ступенем універсальності. Так, одні закони організації є повністю універсальними, інші - діють лише в одній зі сфер суспільства, певної організації чи у конкретних ситуаціях і певних видах діяльності. Тому прийнято розрізняти загальні, часткові та особливі закони організації.
Загальні закони є універсальними і діють у всіх матеріальних системах.
Часткові — діють в одній зі сфер суспільства чи певної організації.
Особливі (специфічні) — відображають специфіку організації.
4.Загальні закони організації
Загальні закони організації. До основних з них, на думку Г. Монастирського, належать такі:
закон синергії;
закон самозбереження;
закон розвитку;
закон відповідності різноманітності системи, що управляє, різноманітності керованого об'єкта;
об'єктивний закон пріоритету цілого над частиною;
загальний закон врахування системи потреб.
Перші три закони буде розглянуто пізніше, у контексті статики та динаміки організації. Стосовно ж трьох інших, слід зазначити, що у літературі з теоретичних проблем кібернетики виявлена закономірна залежність між рівнем різноманітності об'єкта і рівнем різноманітності суб'єкта управління.
Формулювання закону відповідності різноманітності системи, що управляє, різноманітності керованого об'єкта: різноманітність (невизначеність) у поведінці керованого об'єкта може бути зменшена за рахунок відповідного збільшення різноманітності органу (органів) управління.
Неоднорідність соціальних систем, які відрізняються за масштабами, складністю, рівнями їх відкритості, зумовлює альтернативність шляхів їх розвитку та функціонування. Подібний процес деякі учені розглядають як закон, що виявляється на всіх етапах еволюції природи і суспільства.
Для того, щоб соціальна система стабільно функціонувала, вона повинна мати єдину мету, провідний суб'єкт управління, що спрямовує її розвиток як цілісного утворення. За відсутності або недотримання будь-якого з цих параметрів соціальна система (організація) не в змозі зберігати свою цілісність. Спочатку вона відчуває розбалансованість, дезінтеграцію, хаотичну взаємодію між її компонентами, а згодом розпадається. У процесі взаємодії компонентів системи необхідно дотримуватися об'єктивного закону пріоритету цілого над частиною. Ця вимога обумовлена самою природою цілого, його виникненням та розвитком. Ціле (система) і частини (компоненти) становлять єдність, вони не існують один без одного. Водночас їх вплив на функціонування соціальної системи неоднаковий. Суть закону пріоритету цілого над частиною полягає в тому, що у взаємодії цілого і частин домінує ціле, яке активно впливає на частини (компоненти). Частини підпорядковані цілому, рухаються, розвиваються в його межах та узгоджуються з ним, реалізуючи свої функції.
В організаційних соціальних системах діє загальний закон врахування системи потреб — індивідуальних, групових, загально-організаційних та суспільних. Формулювання закону: для досягнення своїх цілей організації повинні стимулювати людей до виконання певних дій. Система стимулів має базуватися на основних потребах людей, які досить широко досліджені в літературі (А. Маслоу, Ф. Герцбергом та ін.1).
Загальні закони організації не залежать від країни, географічного розташування і діють у всіх матеріальних системах. Отже, вони є універсальними.