- •В. М. Власенко, л. А. Тихонюк, м. В. Рубленко
- •— Коня: 1 — лобно-раковинна; 2 — верхньощелепна;
- •— Великої рогатої худоби: 1 — основна лобна пазуха; 1' — додаткові пазухи; 2 — верхньощелепна пазуха;
- •— Додатковий нерв
- •— Плечова частина глибокого грудного м'яза;
- •— Зовнішній косий черевний м'яз; 6 — зовнішній міжреберний м'яз; 7 — поперекова фасція; 8 — апоневроз зовнішнього косого черевного м'яза
♦
Операції па голові. Розділ 1 ♦
Фіксація і знеболювання. До операції бика витримують 10—12 год на голодній дієті. Тварину фіксують у станку, голову прив'язують до станка на розтяжку дещо припіднятою. Застосовують нейролептики, краще ксилазин. Після заспокоєння тварини виконують двосторонню анестезію підочноямкових нервів.
Техніка операції (рис. 12). Операційне поле знежирюють та обробляють антисептиком. Скальпелем ощадно зрізують омозолілі краї рваної рани до появи крові. При цьому стежать, щоб ранові поверхні, які будуть з'єднуватися, збігалися за формою та розміром. Посилену кровотечу попереджують накладанням пінцетів-язикотримачів на крила носа і верхню губу. Також можна використовувати гумовий джгут, який проводять через ротову порожнину, схрещують на спинці носа і фіксують за роги. Завдяки цьому перетискуються верхня губна артерія та дорсальна гілка підочноямкової артерії. Для власне ринопластики вибирають один із способів.
б в
Рис.
12.
Ринопластика:
а, б
— етапи операції за 1-м способом;
в
— 2-й спосіб;
1
— кільце, підв'язане до рогів; 2
— кровоспинний джгут
За способом Фоменка ранові поверхні перетинчастої частини носової перегородки з'єднують кількома стібками вузлового шва з використанням шовного матеріалу, що повільно розсмоктується. Далі у товщу тканин верхнього й нижнього країв рани в 6—7 точках проводять ін'єкції клею (БФ-2 чи БФ-6). Голку вколюють на глибину 2—4 см, а при її витягуванні витискують у тканини зі шприца клей. Його надлишок разом із згустками крові видаляють лезом скальпеля. Мета ін'єкції клею — прискорити формування рубцевої тканини. Потім на ранову поверхню наносять антибактеріальну пудру чи сорбенти, а на носо-губне дзеркало накладають 3—4 стібки петле- подібного шва, використовуючи міцний синтетичний шовний матеріал. Для попередження ускладнень, пов'язаних з післяопераційним набряком тканин і відповідно наступним звуженням ніздрів, у просвіт останніх вставляють на 1—2 доби гумові трубки. Шви знімають на 10— 14-ту добу, а носове кільце знову вставляють через 45 днів.
Дещо більш раціональним є другий спосіб ринопластики (за Магдою, Понома- ренком, Бондаренком). Після антисептичної та хірургічної обробки ранової поверхні, зупинки кровотечі у просвіт рани вставляють зібране носове кільце, притискують його до носової перегородки та фіксують шпагатом до рогів, щоб у подальшому воно не
В. М. Власенко, Л. А. Тихонюк, М. В. Рубленко
Оперативна хірургія,
анестезіологія і топографічна анатомія
Спеціальна частиш
В. М. Власенко, л. А. Тихонюк, м. В. Рубленко
ОПЕРАТИВНА ХІРУРГІЯ, АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ І ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ
(спеціальна частина)
Допущено
Міністерством аграрної політики України як підручник для підготовки фахівців у вищих навчальних аграрних закладах III—IV рівнів акредитації з напряму підготовки 1305 — ветеринарна медицина
Біла Церква
Білоцерківський державний аграрний університет 2006
УДК 619:617.4-089.5/11 (075.8) ББК 48.75 В5
Автори: Власенко В. М., Тихонюк Л. А., Рубленко М. В. Рецензенти:
Іздепський В. Й., проф. (Полтавська державна аграрна академія), Фоменко Г. М., проф. {Харківська державна аграрна академія)
Власенко В. М., Тихонюк Л. А., Рубленко М. В.
В5 Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. — Біла Церква 2006. - 544 с.: 461 іл.
І5ВК 966-7417-82-4
У підручнику описано техніку виконання операцій у різних видів тварин по ділянках тіла, методи знеболювання та їх анатомотопографічні дані. У підручник введені нові розділи з ендоскопії, інвазійних оперативних втручань та остеосинтезу.
I5ВN
966-7417-82-4
© Власенко В. М., Тихонюк Л. А., ІЧ'бленко М. В., 2006
а
с(гігигді
СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА
Vсіе.^іпа^іа
РОЗДІЛ 1
ОПЕРАЦІЇ НА ГОЛОВІ
Оперативні втручання в ділянці голови істотно відрізняються від операцій в інших ділянках тулуба тварини. Це зумовлено анатомічними особливостями та різноманітними функціями органів і тканин голови.
Анатомотопографічні дані. Межу між головою та шиєю визначає лінія, яка проходить від потиличного гребеня вниз по передньому краю крила атланта і далі, до кута нижньої щелепи.
Враховуючи фізіологічні особливості різних частин голови, її поділяють на два анатомотопографічні відділи: лицьовий та черепно-мозковий (рис. 1). Перший з них є початком харчотравного і дихальних трактів, другий — містить головний мозок. Поверхня голови розділена на ділянки (рис. 2; 3).
Рис.
1.
Топографічні ділянки тіла великої
рогатої худоби (а) і коня
(б)
за Садовським:
1
— лицьова; 2
— черепно-мозкова;
З
— потилична;
4
— привушно-залозиста;
5
— дорсальна і
6
— вентральна шиї; 7 — холки; 8
—
спини;
9
— бічна,
10 —
вентральної грудної стінки і
11 —
передньої грудної стінки;
12 —
поперекова;
13 — м'якої
черевної стінки;
14 —
лопатко-плечова;
15 —
ліктьового суглоба і передпліччя;
16 —
зап'ястка;
17 —
п'ястка і пальців;
18
— сіднична;
19 —
стегнова;
20 —
колінного суглоба і гомілки;
21
— заплесна;
22 —
плесна і пальців; 23
—
хвоста
Лицьовий відділ голови
Від черепно-мозкового відділу лицьовий відділяється умовною лінією, яка з'єднує задні краї орбіт і далі проходить по верхньому краю виличної дуги до заднього краю гілки нижньої щелепи. Лицьовий відділ включає: поверхневі шари м'яких тканин, порожнини носа з придатковими пазухами, ротову порожнину, глотку, ділянку орбіти, щелепові суглоби, міжщелепову ділянку з гортанню.
Зовнішні орієнтири. У жуйних важливим орієнтиром лицьового відділу є лицьовий горб, у коня — лицьовий гребінь, у свині — підочна ямка. Також у всіх тварин легко пальпуються щелеповий суглоб, міжщелеповий та нижньощелепові кути, кінці носових кісток, підочноямковий та підборідковий отвори, передній край зовнішнього жувального м'яза та зовнішній край аркади верхньощелепових зубів. Крім того, у жуйних — передній край альвеоли першого премоляра, а в коня — черевце спеціального підіймача верхньої губи та судинна вирізка.
Поверхневі шари м'яких тканин лицьового відділу голови мають видові і навіть породні особливості.
Шкіра, за виключенням ряду порід свиней та великої рогатої худоби, — невеликої товщини, досить рухома в ділянках щоки та міжщелепового простору, але малорухома на спинці носа, а на носо-губному дзеркалі у великої рогатої худоби та кінчиках носа в свиней і собак — зовсім нерухома.
Рис.
3.
Ділянки голови коня за Попеско:
1 —
спинка
носа; 2 — бокова носа;
3
— ніздрів;
4
— верхньощелепна;
5
— зубна;
6
— нижньощелепна; 7 — губ; 8
— підборідка;
9 —
підочноямкова;
10 —
жувального м'яза;
11
— очної ямки;
12
— лобна;
13
— тім'яна; 14
—
вискова;
15
— надочноямкова;
16 —
вилична; 17
— щелепного суглоба;
18
— привушно-залозиста; 19
—
гортані;
20 —
задній край нижньої щелепи;
21 — ніздрі;
22
— верхня іуба;
23
— нижня губа;
24 — судинна
вирізка;
25
— лицьовий гребінь;
26 —
чілка; 27
— грива;
28 —
вушна раковина;
29 —
крило атланта; ЗО — яремний жолоб
Рис.
2.
Ділянки голови великої рогатої худоби
за Попеско:
1
— спинка носа;
2
— бокова носа і
З
— ніздрів;
4
— носо-губне дзеркало; 5 — щічна; 6
— зубна; 7 — нижньощелепна;
8
— губ;
9
— підбо- рідка;
10
— лобна;
11 —
очної ямки;
12
— підочно- ямкова;
13
— жувального м'яза;
14
— задній край нижньої щелепи;
15
— вискова;
16
— тім'яна;
17 — вилична;
18
— щелепного суглоба;
19
— вушна; 20
— вушна раковина;
21
— привушно-залозиста; 22
—
гортані;
23 —
передгрудинна;
24
— крило атланта;
25
— яремний жолоб;
26
— ріг
Поверхнева фасція через підшкірну клітковину міцно зв'язана зі шкірою. Між її листками лежить підшкірний лицьовий м'яз, який в ділянці щоки переходить у підшкірний м'яз губ. Підшкірні м'язи добре розвинуті у всіх тварин, за виключенням дрібних жуйних, а в собак підшкірний лицьовий м'яз є продовженням поверхневого
нмн
шару шийних поверхневих м'язів. У всіх тварин обособленою частиною підшкірного м'яза лиця є виличний м'яз, який тягнеться у вигляді стрічки від вилицевої дуги до кута рота. Особливо він розвинутий в жуйних, собак і котів. В останніх двох видів виличний м'яз починається спереду основи вушної раковини й складається з двох частин — передньої й задньої.
Підфасціальний простір заповнений пухкою сполучною тканиною з численними дрібними судинами й нервами. Підфасціальний простір особливо розвинений в міжщелеповій ділянці.
М'язи лицьового відділу являють собою потужний шар, який лежить на лицьових кістках і тісно зростається з глибокою фасцією.
Черепно-мозковий відділ голови включає черепну коробку з її вмістом та ділянку вушної раковини. Він має такі межі: передню — лінія, що з'єднує верхні краї орбіт; латеральну — вилична дуга, верхній контур нижньощелепового суглоба і зовнішній край основи вушної раковини; задню — потиличний гребінь.
Зовнішні орієнтири. Легко пальпуються потиличний (у великої рогатої худоби — задній лобний чи міжроговий гребінь з роговими відростками) і зовнішні лобні гребені, виличний відросток лобної кістки та скронева ямка. Ділянка черепа має дещо випуклу поверхню в коней, свиней, дрібних жуйних та м'ясоїдних, а рівну — у великої рогатої худоби.
У жуйних та свиней на середині відстані між орбітою та медіанною лінією голови знаходиться надочноямковий отвір і однойменний жолоб, які легко пальпуються через шкіру. У коня цей отвір знаходиться близько до основи виличного відростка лобної кістки, на рівні медіального краю орбіти та відстані 1,5 см вперед від заднього краю виличного відростка. У м'ясоїдних цей отвір відсутній. У собак на потиличній кістці визначається різного ступеня розвитку залежно від породи зовнішній сагітальний (чи стріловий) гребінь.
Поверхневі шари представлені відносно товстою та малорухомою шкірою, яка міцно зростається з підшкірною клітковиною та поверхневою фасцією. В усіх тварин більш розвинута підфасціальна клітковина, в якій розгалужуються численні судини й нерви.
Глибока фасція (апоневроз) — вкладається із кількох листків і покриває всю черепно-мозкову ділянку голови та переходить на основу вушної раковини. Вона щільно зв'язана зі шкірним м'язом лоба, що добре розвинутий в жуйних (дещо слабкіше в свиней та відсутній в інших видів) у вигляді досить масивного м'язового шару; знаходиться між основою рогового відростка та орбітою, без певних меж переходить латерально на основу вушної раковини, а орально — в шкірний м'яз спинки носа й зливається з носогубним підіймачем.
Скроневу ямку виповнює висковий м'яз, який починається між лобним і зовнішнім сагітальними гребенями (а в коня і потиличним) та закінчується здебільшого на м'язовому відростку нижньощелепової кістки. Найбільш розвинутий він у собак та кішок.
Окістя черепно-мозкового відділу голови тварин має значну товщину. Підокістна клітковина розвинута відносно слабко, але окістя досить легко відділяється при хірургічних операціях. Кістки черепно-мозкового відділу формують зовнішню стінку черепно-мозкової порожнини та лобної пазухи, а також беруть участь в утворенні клинопіднебінної ямки та орбіти.
Зони шкірної іннервації голови (рис. 4). Головним є трійчастий нерв (п. £гі§еті- пиз), який іннервує всю шкіру голови за винятком задньої частини нижньої щелепи та частково ділянки вушних раковин. Останні іннервуються гілками перших двох шийних нервів.
Ще в черепно-мозковій порожнині трійчастий нерв поділяється на три гілки:
А. Очний нерв (п. оркґаїтісиз), який виходить у коня через очноямкову щілину, а в жуйних — через очноямково-круглий отвір. Далі він поділяється на 4 нерви: слізний (у жуйних віддає нерв рога), йде в слізну залозу верхньої повіки, шкіру скроневої ділянки та кон'юнктиву латерального кута ока; лобний — в лобну та тім'яну ділянки; носо-війковий — в очне яблуко; підблоковий — до слізної залози третьої повіки, а в дрібних жуйних віддає гілку до рогових відростків.
Б. Верхньощелепний нерв (п. тахі- Ііагіз), який поділяється на: виличний — йде в нижню повіку, а у великої рогатої худоби віддає гілку рога; підочноямковий — віддає спочатку альвеолярні гілки для премолярів і різців, а потім поділяється на зовнішні носові гілки для шкіри спинки носа, внутрішні — для слизової носової порожнини та гілки верхньої губи; крилопіднебінний — розгалужується в слизовій носових ходів, твердому й м'якому піднебінні.
В. Нижньощелепний нерв (п. тапсііЬиІагіз), який поділяється на жувальний, глибокі скроневі, крилоподібні, щелепно-під'язиковий, щічний, вушно-скроневий, язиковий, комірковий альвеолярний нижній нерви.
Кровопостачання. Основною артеріальною магістраллю для голови є парна загальна сонна артерія. Біля атланто-потиличного суглоба вона відгалужує внутрішню сонну артерію для головного мозку, продовжуючись у зовнішню сонну артерію. Остання проходить уздовж заднього краю нижньої щелепи до ділянки скронево- нижньощелепного суглоба, позаду якого віддає поверхневу скроневу артерію і переходить у щелепну; медіально різко повертається, йде у клинопіднебінну ямку і відгалужує великі кінцеві гілки: велику піднебінну артерію — у тверде піднебіння, клинопіднебінну артерію — в слизову оболонку носової порожнини, а далі продовжується як підочноямкова артерія, що через однойменний канал виходить на лицьову поверхню голови, де в різних тварин розгалужується неоднаково.
Лімфовідтік. У ділянці голови розміщені три лімфоцентри: привушний, нижньощелепний і заглотковий (рис. 5).
Рис.
4.
Зони шкірної іннервації ділянки голови:
а
— великої рогатої худоби:
1
— підочноямкового нерва; 2
— підблокового;
З
— лобного;
4
— рога; 5 — виличного; 6 — вискового
поверхневого;
б
—
коня:
1
— лобного; 2 — підблокового;
3
— виличного; 4
— підочноямкового; 5 — підборідкового;
6 — вискового поверхневого; 7 — шийних
нервів (вентральних гілок)
Рис. 5. Лімфатична система ділянки голови великої рогатої худоби (за Панінським):
-
— привушний лімфоцентр;
-
— нижньощелеповий лімфоцентр;
-
— лімфатичні судини
Нижньощелепні лімфовузли розміщені поверхнево в підщелепному проміжку, латерально від рострального кінця піднижньощелепової слинної залози. Вони збирають лімфу зі шкіри, м'язів, кісток лицьового відділу черепа, а також із слизових носа, рота, застійних слинних залоз, а в свині — від мигдаликів.
Далі лімфа відтікає у великої рогатої худоби в латеральні заглоткові вузли; в коня—в краніальні глибокі шийні; в свині — в додаткові нижньощелепні, а від них — у дорсальні поверхневі шийні; в собаки — в медіальні заглоткові лімфовузли.
ОПЕРАЦІЇ В ДІЛЯНЦІ НОСА, НОСОВОЇ ПОРОЖНИНИ ТА її ПРИДАТКОВИХ ПАЗУХ
Анатомотопографічні дані. Ділянка носа межує аборально з лобною ділянкою, з боків — з підочноямковою, щічною і носогубною (на лінії, що проходить від медіального кута ока до носощелепової вирізки), і спереду — з носогубним дзеркалом.
Тканинні шари ділянки носа: 1) шкіра; 2) поверхнева фасція з апоневротичними волокнами носогубного підіймача; 3) спеціальний підіймач верхньої губи; 4) ікловий м'яз; 5) окістя; 6) кісткова стінка носової порожнини. Зсередини носова порожнина вкрита товстою малочутливою слизовою оболонкою.
Носова порожнина поділена вздов^ носовою перегородкою на дві половини. Вона відкривається ніздрями, а закінчується хоанами. Кістково-хрящова носова перегородка у великої рогатої худоби не досягає аборальної частини носової порожнини. Носові раковини — дорсальна й вентральна, прикріплююються до латеральних стінок носової порожнини. У свою чергу вони ділять кожну половину порожнини носа на дорсальний, середній та найбільший — вентральний носові ходи. Останні зливаються із загальним носовим ходом, що формується між носовою перегородкою й раковинами. У коней середній носовий хід у своєму задньому відділі через носощелепний вхід з'єднується з аборальною частиною верхньощелепної пазухи, а порожнина вентральної раковини через вузьку раковинно-щелепну щілину — з оральною частиною цієї пазухи.
У великої рогатої худоби вентральна носова раковина поділена поздовжньою перегородкою на два поверхи: дорсальний (з'єднується з середнім носовим ходом) і вентральний (сполучається з вентральним носовим ходом).
У жуйних на відстані 5—8 см від ніздрі, на криловій складці вентральної носової раковини знаходиться вихідний отвір носослізного каналу. Іноді він є подвійним у коней і відкривається позаду країв ніздрі на її вентральній стінці.
У жуйних носова порожнина широка. Під слизовою оболонкою носової перегородки й дна носової порожнини розміщена густа сітка кровоносних судин кавернозного типу. У собак слизова оболонка носової порожнини формує велику кількість складок, основу яких складають кісткові та хрящові пластинки.
Верхівка носа в жуйних тварин характеризується наявністю так званого носогуб- ного дзеркала. Ця ділянка шкіри розташована між ніздрями та верхньою губою. В її основі у великої рогатої худоби знаходяться тіла різцевих кісток, перетинчаста частина носової перегородки і носові хрящі.
Оральний відділ дорсального краю носової перегородки віддає праворуч і ліворуч крилоподібні хрящі, від яких вентрально відходять, загинаючись угору, якореподібні хрящі. Носогубне дзеркальце вкрите безволосою малорухомою шкірою із безліччю борозенок і вивідних протоків носогубних залоз, які виділяють серозний секрет. Підшкірна клітковина розвинена слабо, а поверхнева фасція міцно зв'язана зі шкірою. Підфасціальний простір заповнений пухкою сполучною тканиною, в якій розміщені численні лімфатичні й кровоносні судини та нерви.
Кровопостачання внутрішніх поверхонь носової порожнини здійснюється решітчастою, аборальною носовою і дорсальними гілками великої піднебінної артерії. Під слизовою оболонкою в ділянці носової перегородки й дна носової порожнини знаходяться венозні сплетення. Кровопостачання верхівки носа здійснюється великими гілками лицьової та підочноямкової артерій.
Лімфовідтік здійснюється через лімфатичні судини, розташовані у підслизовому шарі до заглоткових та підщелепних вузлів.
Іннервація забезпечується гілками клинопіднебінного і решітчастого нервів. Верхівка носа іннервується гілками підочноямкового нерва, дорсального щічного та поверхневого скроневого нервів.
Придаткові пазухи (рис. 6) носової порожнини тварин мають чітко виражені видові та вікові особливості стосовно об'єму, форми і меж. Основні придаткові пазухи — лобна, верхньощелепна та лобно- раковинна (у коней).