15

Розділ іv. Основи науково-технічної творчості, винахідницької і раціоналізаторської роботи.

Заняття 45-50 (всього 10 годин)

Заняття 45 (2 години)

Тема 15: Науково-технічна творчість (нтт) та її особливості.

Методи організації НТТ.

Зміст: 1 Система організації управління НТТ.

2 Організаційні форми.

3 Планування.

4 Значення, заохочення до НТТ.

6 Застосування обчислювальної техніки при вирішенні творчих завдань.

7 Матеріально - технічна база.

САМОСТІЙНА РОБОТА № 16

Тема 15: науково-технічна творчість (нтт) та

ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

ЗМІСТ: 1 Значення, заохочення до НТТ.

2 Етапи

3 Застосування обчислювальної техніки при вирішенні творчих завдань.

4 Матеріально-технічна база.

(5, Ковальчук В.В., Моїсєєв Л.М. Основи наукових досліджень 5,с.24-47,128 - 146)

Заняття 46 (2 години)

Тема 16: Методи пошуку рішень науково-технічних задач.

ЗМІСТ: 1 Асоціативні методи пошуку технічних рішень.

2 Метод контролю запитань.

3 Метод активізації вибору варіантів.

САМОСТІЙНА РОБОТА №17

Тема 16: методи пошуку рішень науково-технічних задач

ЗМІСТ: 1 Асоціативні методи пошуку технічних рішень.

2 Метод контролю запитань.

3 Метод активізації вибору варіантів.

(5,с.105-127)

Аналіз розвитку науки

Підвищення ролі науки в суспільстві, зростання її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про виникнення та розвиток самої науки. Поява науко­вого знання сягає своїм корінням у глибоке минуле, до часів, коли було нагромаджено певний мінімум знань, які почали передаватись людьми у різних видах їхньої практичної діяльності.

Першим практично зорієнтованим науковим знан­ням була математика, яка виникла в Стародавньому Єгипті й Месопотамії. Математичні знання цих народів не розділялись на математичні дисципліни, а були об'єднані за практичним призначенням відповідного роду діяльності. Чиста, або теоретична, математика утво­рилась на основі застосування теоретичного способу си­стематизації математичного знання — логічного дока­зу, тобто переходу від одних положень до інших. Мате­матика як форма теоретичної свідомості виникла в VI ст. до н. є. у Стародавній Греції.

Визначення поняття науки вперше було дано Аристотелем. Він виділив науку як особливу форму знання задля самого знання і вважав, що одержання таких знань є вищою метою людської діяльності.

У період Середньовіччя в феодальній Європі виник­ло вчення про природу, яке служило в той час релігії. Але пізніше наукові ідеї Коперника здійснили перево­рот у науці. Вони завдали удару по схоластиці, і наука звільнилась від теології та перейшла в самостійне іде­альне буття.

Подальший розвиток науки призвів до синтезу тео­ретичних і емпіричних методів дослідження, що є характерним і для науки Нового часу (сьогодення). За­сновником нового індуктивного методу дослідження став Ф. Бекон. Наука, за Беконом, є історичним про­дуктом людської діяльності.

Розглядаючи науку як діяльність з метою одержан­ня знань, можна запровадити соціально орієнтований критерій її періодизації. Відносно цільової орієнтації науки у суспільстві в історичному її генезисі можна виділити три основних періоди:

1. особистісно-світоглядну орієнтацію науки (від її виникнення до Галілея і Ньютона); основна мета першого періоду — формування загального уяв­лення про світ і місце в ньому людини;

2. технологічну, матеріально виробничу орієнтацію науки (починаючи з XVII ст. і до сучасності); за ре­зультатами вона була революційною як для техні­ки, так і для самої науки;

3. суто особистісну орієнтацію, спрямовану на розви­ток інтелектуального творчого потенціалу особи­стості (сучасний етап); якщо розвиток вироб­ництва в XIX ст. здійснювався, в основному, за рахунок удосконалення машин і технологічних процесів, то в наш час він рухається вперед завдя­ки інтелектуальному розвитку самої людини, що є провідним фактором зростання матеріального виробництва.

Розвиток наук у сучасному суспільстві спричиняє "вертикальну" інтеграцію науки — тенденцію до все більшого зближення науки з практикою, а в зв'язку з цим — до зближення між фундаментальними і при­кладними науками, поглиблення процесів диференціації та інтеграції наукового знання. Результатом диферен­ціації є поява окремих теоретичних систем і виокрем­лення їх у самостійні галузі науки з власними предме­том, мовою і методами. Диференціація наукового знан­ня супроводжується його інтеграцією, тобто прагненням різних наук у процесі взаємозв'язку запозичити одна в одної і методи, і мову з метою застосування їх для ви­вчення свого об'єкта.

Розвиток будь-якої галузі науки здійснюється впро­довж послідовних чотирьох етапів:

1. започаткування науки;

2. період початкового формування і розвитку ідей, який характеризується "вибуховим" зростанням інформації;

3. період експлуатації ідей, коли кількість авторів і публікацій зростає, але темпи цього зростання знижуються;

4. період насичення: галузь вичерпує себе, основні ідеї переходять у підручники, а далі можливий розпад на декілька галузей або зникнення як са­мостійної галузі досліджень.

Хід розвитку науки визначають наукові революції.

Наукова революція (НР) призводить до корінного ламання системи основних наукових понять, теорій, принципів і законів. Відбувається повна перебудова методу мислення вчених, самого способу розуміння і трактування пізнавального світу.

Наукова революція як закономірність розвитку науки має дві функції, які вона інколи виконує одночасно, у взаємозв'язку, а інколи — послідовно, одну за одною.

Функція руйнування існуючої системи наукових по­нять, яка має негативний, критичний характер. Зруйновується вся система старих понять, теорій, принципів і законів певної науки для усунення основної перешко­ди на шляху формування і прийняття нових поглядів, нового способу мислення вчених, для проникнення в науку нових ідей і положень.

Функція вироблення, обґрунтування й утверджен­ня в науці системи нових понять, теорій, принципів і законів, а разом із цим — нового мислення, сприйнят­тя, розуміння світу. Ця функція є найважливішою і має позитивний, конструктивний та творчий характер. На­приклад, у XX ст. унаслідок науково-технічних рево­люцій виникли такі галузі науки, як радіо, електро­техніка, електроніка, кібернетика, космонавтика та ін.

Наукове пізнання виникло на етапі розвитку людства, коли відбувся суспільний розподіл праці, тобто відокремлення розумової праці від фізичної й пере­творення розумової праці на відносно самостійну сфе­ру діяльності.

Наукове пізнання — це самостійна, цілеспрямова­на діяльність, яка складається з таких компонентів:

пізнавальної діяльності спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, на­вичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні настанови;

• об'єктів пізнання;

• предмета пізнання;

• особливих методів та засобів пізнання;

- сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів;

• результатів пізнання, що виражаються в законах, теоріях, наукових гіпотезах;

• цілей, що спрямовані на досягнення істинного знання.

У науковому пізнанні головна роль належить раціо­нальному мисленню. Крім його основних форм (понят­тя, судження, умовивід), які функціонують і на донау­ковому рівні пізнання, створюються і набувають віднос­ної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, закон, теорія. Усі ці форми взаємо­пов'язані й взаємообумовлені.

Ідея — відображає зв'язки та закономірності дійс­ності й спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її пе­ретворення.

Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явища без проміжкової аргументації, без усвідомлення всієї сукупності проведення науково-дослідницьких робіт, адміністративної, політичної, правової, культурологічної та іншої діяльності.

Важливими складовими, що забезпечують ефективність проведення будь-якого наукового дослідження, є чітке формулювання його теми, мети і задач виконання. Можливою послідовністю, яка може бути рекомендована у процесі оформлення загальної характерис­тики наукового дослідження, є послідовність дій.

На початковому етапі, шляхом критичного аналізу і порівняння і відомими розв'язаннями проблеми (наукової задачі) обґрунтову­ють актуальність та доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва. При цьому висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне — сутність проблеми або наукового завдання.

Далі необхідно коротко викласти зв'язок вибраного напрямку досліджень з планами організації, де виконана робота, а також з галузевими та (або) державними планами і програмами. Важливо зазначити номер державної реєстрації науково-дослідної роботи, який номер є базовим для підготовки і подання до друку (доповіді) результатів проведеної наукової роботи. Особливу увагу заслуговує визначення ролі автора роботи у процесі її виконання. У науковій роботі обов'язково формулюють мету роботи, а також задачі, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Мета і задачі формулюються лаконічно, без зайвих слів. Наприклад, не слід фор­мулювати мету як «Дослідження...», «Вивчення...», тому що ці слона вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.

Об'єкт дослідження — це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і₍обирається для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об'єкта.

Об'єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу співвідносяться між собою, як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага науковця, оскільки предмет дослідженні визначає тему наукового дослідження, яка визначається на титуль­ному аркуші як її назва.

Зростання економіки, її ефективність і підвищення продуктивності роботи нерозривно пов'язані з прискоренням науково-технічного прогресу як процесу постійного удосконалювання техніки на базі нових досягнень науки. Цей прогрес неможливий без винахідництва і раціоналізації.

З прийняттям нової Конституції України охорона прав винахідників і раціоналізаторів є одним з конституційних принципів. Винаходи і рацпропозиції стають важливим фактором у розвитку продуктивних сил і всієї економіки нашої держави.

Багато впроваджень вносять принципові зміни в техніку і технологію виробництва, сприяють підвищенню продуктивності роботи і якості продукції, а також поліпшенню умов праці. Винятковим є й те, що винахідництво і раціоналізація нерозривно пов'язі ні з проблемами антимонополізації економіки, що є однією з най більш важливих його сторін і рушійних факторів. Ці форми творчої діяльності з'єднують воєдино науку і практику.

В умовах науково-технічної революції діяльність ВУЗів тісно пов'язана з проблемою винахідництва і раціоналізації. Це особливо стосується науково-дослідної роботи. У зв'язку з загальним прогресом науки і техніки зростають вимоги до якості підготовки фахівців у ВУЗах, усе більше значення приділяється науково-дослід­ній роботі студентів, яка може проводитися в різних формах. Ця робота стає нерозривною частиною науково-дослідної роботи кафедр, лабораторій і науково-дослідних секторів ВУЗів за держбюджетними і господарчо-договірними темами, комплексними цільовими програмами.

Цілком природно, що багаторічна участь студентів у систематичних наукових розробках творчих колективів ВУЗів з важливих Проблем сучасної науки і техніки вносить значний внесок у загальній культурі роботи, що може мати характер відкриття або винаходу - раціоналізаторська пропозиція. Звідси випливає, що чим актуальні­шою є наукова тематика, яка розробляється колективом ВУЗу, тим вище рівень наукової творчості студентів, котрі беруть у ній участь, ці технічним, науково-методичним його забезпеченням і накопиченням фактичного матеріалу.

Зрозуміло, що ознайомлення викладачів і студентів, із законо­давством в області винахідництва і раціоналізації є важливим не ли­ше у пізнавальному відношенні, оскільки вони одержують чітке уяв­лення про вищі критерії оцінки результатів наукової праці, на які не­обхідно орієнтуватися у власних дослідженнях.

Сьогодні у ВУЗах країни зосереджений значний науковий по­тенціал, роль якого в розвитку сучасної науки є дуже важливою. Підвищуються також вимоги до рівня досліджень, проведених на ка­федрах, у лабораторіях, НДІ ВУЗів. За останні роки в цій області відбулися помітні зрушення у бік різкого збільшення обсягу науко­вих робіт з виконання комплексних цільових програм регіонального загальнодержавного значення. Зрозуміло, що розробка широкомасштабних комплексних і цільових програм вимагає високого рівня наукової творчості в області фундаментальних і прикладних наук.

Відзначена принципова особливість розвитку сучасної науки яка обумовлює необхідність удосконалювання шляхів і засобів планування, організації досліджень у ВУЗах, розробку оцінок наукової і соціальної значущості отриманих результатів і прогнозування перс­пектив наукової праці колективів, лабораторій, кафедр і НДІ.

При правильному вирішенні цих питань можливість чи набли­ження відповідності результатів наукової праці вищим досягненням пошуково-технічної творчості — відкриттям, винаходам і рацпропозиціям — стає значно вище. Це дозволяє провести чітку межу між дослідженнями, проведеними на високому і низькому рівнях наукової творчості, і кваліфікувати останні як безперспективні і даремні з точки зору потреб суспільства.

Тенденція до уніфікації структури всієї сучасної наукової документації на основі критеріїв, які притаманні відкриттям, винаходам і рацпропозиціям, сприяє підвищенню відповідальності за всі стороні наукової діяльності, виявленню недоліків, що стосуються планування, організації і ефективності результатів дослідження і націлює на проведення таких досліджень, результати яких можуть мати позитивний ефект з точки зору критеріїв суспільної значущості.

Відомо, що будь-яке законодавство, об'єктивно випливаючи з існуючої реальності, відчиняє зворотний активний вплив на відповідні сторони громадського життя і діяльність людей. Такий вплив стає більш ефективним при більш глибокому розумінні суті даного законодавства, в оволодінні ним, цілеспрямованому практичному застосуванні його в інтересах суспільства. Це повною мірою відноситься до законодавства з винахідництва і раціоналізації.

Нижче наводиться перелік основних установ і товариств, що відповідають за організацію і здійснення цієї роботи, а також відомості про діюче в цій сфері законодавство:

• Державне Товариство винахідників і раціоналізаторів;

• Державний Комітет України з науки і техніки;

• Державний науково-дослідний інститут державної експертизи. Центральний науково-дослідний інститут патентної інформації. Державний Комітет України у справах винаходів і відкриттів; Патентно-технічна бібліотека; Бюро раціоналізації та винахідництва; Конституція України;

• Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції;

• Вказівки по упорядкуванню заявки на винахід; Тимчасові вказівки про порядок оформлення, подачу і розгляди заяв на рацпропозиції; Інструкція з державної науково-технічної експертизи винаходів. Міжнародна класифікація винаходів;

• Універсальна десяткова класифікація (УДК).

Заняття 47-48 (2 години)