Функції економічної теорії

Слово функція означає поле діяльності, призначення, роль.

Виділяють такі основні функції економічної теорії.

Пізнавальна функція полягає в тому, щоб проникнути в сутність економічних процесів і явищ. Це дозволяє відкрити та описати об’єктивні закони, за якими функціонує та розвивається економічна система.

Пізнавальна функція є базою для наступних функцій, таких як методологічна і практична.

Методологічна функція економічної теорії полягає в тому, що вона є теоретичним фундаментом системи прикладних економічних дисциплін, тобто формує понятійний апарат, визначає взаємозв’язки між категоріями, та відображає особливості їх прояву на мікро- і макрорівнях.

Практична функція економічної теорії полягає в науковому обґрунтуванні економічної політики усіх суб’єктів економіки у т.ч. дер­жави, розробляє принципи та методи раціональ­ного господарювання.

Прогностична функція економічної теорії полягає в розроблені наукових засад передбачення перспектив розвитку економіки в майбутньому. Ця функція пов’язана з розробкою планів та прогнозів дає змогу приймати раціональні перспективні рішення.

Методи економічної теорії

Поняття метод походить від грецького і означає спосіб дослідження явищ природи та суспільного життя.

Метод економічної теорії – це спосіб дослідження економічних явищ і процесів.

1) Метод матеріалістичної діалектики: розглядає явища і процеси еко­номічного життя у їх зв'язку і взаємозалежності, в стані безперервного руху. Джерелом розвитку вважає єдність і боротьбу протилежностей, існування і роз­в'язання внутрішньо-притаманних суперечностей.

2) Метод наукової абстракції - виділення найбільш суттєвих сторін про­цесу або явища, що вивчається. В абстрагуванні, очищенні наших уявлень від випадкового, одиничного і виділенні в них стійкого, типового.

3) Методи аналізу та синтезу:

У процесі аналізу явища розчленовуються на складові елементи з метою вивчення кожної окремо.

У процесі синтезу досліджується економічне явище у взаємозв'язку і вза­ємодії його складових частин, як одне ціле.

4) Метод поєднання логічного та історичного підходів:

Історичний – вивчає процеси в їх історичній послідовності.

Логічний – досліджує процеси в логічній послідовності, від простого до складного, очищуючись від випадковостей, деталей історичного розвитку. Логіка – науковий інструмент, який дає змогу краще зрозуміти причинно – наслідкові зв’язки між процесами реального господарського життя.

5) Метод індукції та дедукції:

Індукція - виведення принципів із фактів, йде від фактів до теорії, від час­ткового до загального. Починається з нагромадження фактів які потім система­тизуються, щоб можна було вивести узагальнення, принципи або закони.

Дедукція - починає аналіз з рівня теорії, яка перевіряється або відкида­ється, звернувшись до фактів.

Основні етапи розвитку економічної теорії.

Економічна теорія спочатку виникла в античному суспільстві як економія - наука ведення домашнього господарства. Термін "економія" вперше запропонував грецький філософ Аристотеля (3 ст. до н.е.) У своїй книзі "Політика" Аристотель вперше проаналізував економічні явища рабовласницького строю Древній Греції.

"Економіка" як похідна від "економія" означає від грецького: "ойкос" -дім, домашнє господарство; "номос" вчення, закон, що означало закони домашнього господарства, або управління домашнім господарством.

Найбільш узагальнюючою характеристикою економічної думки середньовіччя є те, що вона мала яскраво виражений релігійний характер. Прагнення багатство засуджувалось, матеріальні блага можуть бути створені тільки власною працею всі інші засоби вважалися грішними.

Меркантилізм – вчення виникло в період первісного нагромадження капіталу, вирішувало практичні питання прискорення цього процесу. Він не був ще науковою теорією, оскільки його висновки та постулати були результатом спостереження економічних явищ, а не теоретичного аналізу. Меркантилізм як економічне вчення був відображенням економічної політики, спрямованої на збагачення держави. Меркантилісти стверджували. Багатство накопичується в результаті зовнішньої торгівлі, внаслідок чого дослідженню підлягає лише сфера обігу (Т.Мен, У.Стаффорд, Ж.Боден, Дж.Локк та ін.).

Фізіократія. На перший план фізіократи висували аграрну проблему і таким чином перенесли свої дослідження з сфери обігу у сферу виробництва. Єдиним джерелом багатства фізіократи вважали природу, а єдиною галуззю де створюється чистий продукт – сільське господарство. Розробили концепцію природного порядку. Згідно з якою особисті інтереси забезпечують відтворення та правильний розподіл благ, тому уряд не повинен втручатися в природний хід економічного життя. Головною заслугою фізіократів є аналіз суспільного відтворення. (Ф.Кене, Ж.Тюрго, В.Мірабо та ін.)

Класична політична економія. Її представники оголосили предметом дослідження усі сфери матеріального виробництва і поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Відбулися зміни у самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилась на науку про категорії і закони економічного життя. Класики підтримували ідею ”природної гармонії” (рівноваги), що встановлюється в економіці стихійно, за відсутності державного втручання і є оптимальним режимом функціонування економічної системи. Ринкова система здатна до саморегулювання в основі якої лежить особистий інтерес, пов’язаний з прагненням до отримання прибутку. Проблему цінності, яка на той час однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позиції трудової теорії. Багатство нації, на їх думку, втілено в продукції яка споживається народом країни. Джерело багатства вбачається у розподілі праці та нагромадженні капіталу. (У. Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, Ж.-Б.Сей та ін.)

Марксистська економічна теорія. К. Маркс та Ф. Енгельс розпочали свою діяльність як теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі економічні науки (політику, економіку, закономірності соціального розвитку суспільства та ін.). К Маркс (за прямого сприяння Ф. Енгельса) створив фундаментальне економічне вчення, змістом якого став ґрунтовний теоретичний аналіз капіталістичного виробництва. Для створення економіко – теоретичної картини суспільства були проаналізовані найбільш важливі питання та категорії, що характеризують капіталізм: капітал, наймана праця, земельна власність, кредит, обіг та ін. Основна ідея теоретичної системи К.Маркса полягає в тому, щоб обґрунтувати теорію капіталу з позиції аналізу додаткової вартості, дослідити всі економічні явища, притаманні капіталізму, а також умови виникнення та функціонування капіталу (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін).

Історична школа. Німецькі вчені створили історичний метод дослідження і започаткували новий напрям політичної економії, основою якого стало вивчення закономірностей розвитку національного народного господарства та визначення ролі держави в цьому процесі. На відміну від представників класичної школи вважали, що не існує універсальних законів, кожна країна унікальна, кожен народ має свій менталітет та історію розвитку, що має вирішальний вплив на соціально-економічний розвиток (Ф.Ліст, А.Мюллер, М.Вебер та ін.).

Маржиналізм. Вважали завданням економічної науки у вивченні зв’язку між визначеною метою і наявними обмеженими засобами її досягнення (які мають альтернативні можливості використання). Специфіка маржиналізму полягає в дослідженні граничних економічних величин на рівні підприємства, а також в використанні суб’єктивно – психологічного підходу до аналізу економічних явищ та процесів (зокрема вартості) (К.Менгер, Л.Вальрас, А.Маршал).

Кенсіанство. Пов’язано з ім’ям відомого англійського економіста Дж. М. Кейнса. Особливий вплив на систему його поглядів мав кризи 1929 – 1933 років, який довів необхідність державного втручання в процеси капіталістичного відтворення. На відміну від неокласичної школи предметом свого аналізу зробив народне господарство в цілому, такий підхід отримав назву макроекономічного. Кейнс вважав що ринок безсилий протистояти кризовим явищам в економіці, таким чином була запропонована програма державної анти циклічної політики, заснована на використанні бюджетних та грошово-кредитних важелів регулювання економіки.

Інституціоналізм – один з провідних напрямів сучасної економічної думки. В основі терміну „інституціоналізм” лежить поняття „інститут”. До інститутів відносять різноманітні категорії та явища (наприклад: державу, підприємництво, релігію та ін.), що відображають звичаї, етику, суспільну психологію тощо. Система інститутів в їх сукупності створюють визначену „культуру”, тип цивілізації. Згідно теорії інституціоналістів, характер економічного розвитку визначає вже не ринок, а вся система економічних інститутів. Ринок досліджується як соціальний інститут, що зазнає глибоких змін з розвитком суспільства. Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економіки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею. (Т.Веблен, Д.Комманс, У.Мітчел, Дж.Гелбрейт)

7