Перша світова війна
Причини та привід
Приводом до війни стало вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. 28 червня 1914 р. у Сараєво його смертельно поранив серб Г. Принцип з таємної організації «Млада Босна». Австрійський уряд обвинуватив у цьому вбивстві Сербію і вручив сербському уряду ультиматум. Він не був прийнятий Сербією і став приводом для оголошення Австро-Угорщиною 28 липня 1914 р. війни Сербії. Австро-Угорщину підтримала Німеччина. На захист Сербії виступила Російська імперія. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії.
Причини: економічні й політичні протиріччя між державами двох військово-політичних блоків.
Липне́ва криза - дипломатична криза між провідними державами Європи у липні 1914 року, що призвела до Першої світової війни.
Криза розгорнулась після вбивства 28 червня 1914 року членом організації «Млада Босна» Гаврилом Принципом спадкоємця австрійського трону Франца Фердинанда в Сараєво. В період з кінця червня до початку серпня того року з боку урядів практично всіх великих держав спостерігались певна зовнішньополітична нерішучість, адже рішення кожного з них могло обмежити свободу дій інших урядів і призвести до передбачуваних наслідків — масштабної війни.
Витоки кризи:
На початку XX століття в Австро-Угорщині активізувався національний рух слов'янських народів, натхненником якого на Балканах було незалежне Сербське королівство. Ідея об'єднання південних слов'ян навколо Сербії справляла значний вплив і на слов'ян Австро-Угорщини. В окремих послідовників ця ідея формувала радикальні погляди, в результаті чого вони стали на шлях терору.
Сербські націоналісти розцінили появу австрійського престолонаслідника на Балканах як свідому образу всіх південних слов'ян. Одразу після вбивства слідство визначило, що всі терористи були підданими Габсбурзької імперії і перед замахом на Франца Фердинанда встигли отримати зброю з Сербії. Австрійські слідчі вважали, що ініціатором акції стала сербська націоналістична організація «Народний захист»; насправді ж контроль над операцією здійснював очільник сербської розвідки Драгутин Дмитрієвич. Оскільки терористи зізнались, що перетнути кордон їм допомогли сербські прикордонники, у австрійців з'явились вагомі причини звинуватити Сербію в тероризмі. Частина австро-угорських політиків та військових вважала, цю проблему необхідно було вирішувати силовим шляхом, адже сербська влада, на їх думку, робила все для того, аби підірвати становище монархії на Балканському півострові.
Перебіг боєвих дій у 1914р.
У перші ж дні війни німецькі війська вступили на територію Бельгії. Після взяття фортеці Льєж і столиці Брюсселя німецькі армії зустріли запеклий опір. Почалися каральні операції проти місцевого населення. Німецьке командування гнало війська на захід. На франко-бельгійському кордоні зазнали поразки французи, що додало німцям упевненості. Відкривався шлях на Париж. Французький уряд залишив столицю і переїхав у Бордо. Стратегічний задум німецького командування здавався виконаним. Два німецькі армійські корпуси і кавалерійську дивізію було перекинуто на схід, де вже наступали російські армії під командуванням генералів Ренненкампфа і Самсонова. Негайного втручання Росії вимагали західні союзники. Однак наступ у Східній Пруссії, розпочавшись досить успішно, через неузгодженість дій командувачів та дезорганізацію тилу закінчився трагічно. У вересні росіян витіснили зі Східної Пруссії, причому 30 тис. солдатів потрапило в оточення, а генерал Самсонов застрелився. У серпні-вересні успішними були бойові дії на Південно-Західному російському фронті, де у "Галицькій битві" російські армії Рузького та Брусилова захопили Львів, фортецю Перемишль, зайняли майже всю Галичину і Буковину. 5-12 вересня грандіозна битва розгорілася на північному сході від Парижа на річці Марна. Німецькі війська сподівалися фронтальним ударом взяти столицю Франції. Але французи та англійці перейшли у наступ і відкинули ворога. Битва на Марні стала переломною у ході Першої світової війни і, за визнанням німецьких генералів, визначила її підсумки. Було зірвано план блискавичної війни проти Франції. Тоді кожна зі сторін намагалася обійти противника з флангів. Лінія фронту видовжувалась і досягла 600 км — від кордонів Швейцарії до Ла-Маншу. Це був другий важливий стратегічний успіх союзників. Проте і його не вдалося розвинути. Тепер війна набрала позиційного характеру. Солдати "заривалися" в окопи, будувалися також земляні й бетонні укріплення, недоступні навіть для важкої артилерії. Перед окопами простягайсь мінні поля й ряди колючого дроту. Після двох битв (Варшавська та Івангородська) в Польщі. Тим часом стабілізувалося становище і на Сході. Жодна зі сторін не мала достатніх засобів, аби безповоротно зламати хід подій. Потрібно було залучати нових союзників. Першою вдалося залучити до війни Японію. Вона захопила німецькі володіння в Китаї і на Тихому океані. Країни Антанти вимагали послати японських солдатів у Європу, але японський уряд відмовився це зробити. Німеччину підтримала Османська імперія, яка напала на Росію, але зазнала поразки в Саракамиській битві. Російсько-турецький фронт у Закавказзі розтягнувся на 350 км. Невдачі спіткали на Балканах і австрійську армію, яка двічі брала Белград, але серби не капітулювали і. витіснили австрійців з країни. Бої на Західному і Східному фронтах довели нездійсненність німецьких розрахунків. Крах плану Шліффена був спричинений недооцінкою сил противника, відсутністю належної взаємодії між арміями. Блискавична війна не вдалася.