Запитання для самоперевірки

1. При визначенні науки психології дають такі відповіді:

а. психологія – наука про душу;

б. психологія – наука про поведінку людини;

в. психологія – наука про найскладніше , що відоме людству;

г. психологія вивчає психічні процеси, стани і властивості.

д. психологія – наука про закономірності формування психіки.

Які відповіді на вашу думку є вдалими? Об грунтуйте свій вибір.

2. Назвіть п’ять – шість галузей знання, які набули самостійного статусу,і поясніть, що вони вивчають.

3. Назвіть основні етапи становлення психології.

4. На які питання сучасного людського життя допомагає знайти відповідь психологія?

5. В чому полягає суть поняття «об’єктивна психологія»?

6. Які ви знаєте напрями у психології?

7. Яке на вашу думку має значення знань з психології у професійній діяльності?

Тема 1.3. Психологія особистості

Питання 1. Самосвідомість та «Я - концепція» особистості. Особистісне зростання.

Питання 2. Вплив темпераменту на особистісні риси ( вразливість, емоційність, імпульсивність, тривожність).

Питання 3. Значення темпераменту, властивостей характеру, здібностей у професійній діяльності.

Питання 4. Розвиток та виховання вольової активності людини.

Рекомендована література: 7,11,14,15

Питання 1. Самосвідомість та «Я - концепція» особистості. Особистісне зростання.

Методичні рекомендації

Вивчаючи дане питання слід звернути вагу на те, що уявлення про себе (суб'єктивний образ свого "Я") виникає під впливом оцінного ставлення інших людей, при співвіднесенні мотивів, мети і результатів своїх вчинків та дій з соціальними нормами поведінки, які прийняті в конкретному суспільстві. Результатом процесів самосвідомості є "Я-концепція" особистості "Я-концепція " — це динамічна система уявлень людини про себе яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб'єктивне сприймання зовнішніх фак­торів, які впливають на особистість.

"Я-концепція" є системою установок, яка включає три струк­турні елементи:

1. когнітивний — образ "Я", який характеризує зміст уявлень про себе;

2. емоційно-оцінний, афективний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих аспектів своєї особистості, діяльності й виявляється в системі самооцінок;

3. поведінковий, який характеризує вияви перших двох еле­ментів у поведінці.

З погляду змісту і характеру уявлень про себе виділяють "Я-минуле", "Я-теперішнє", "Я-майбутнє", а також "Я-динамічне" (як особистість змінюється, якою вона прагне стати), "Я-уявлюване", "Я-маску", "Я-фантастичне" тощо. Розбіжності між "ідеальним Я" та "реальним Я" є джерелом розвитку особистості. Разом з тим суттєві суперечності між ними можуть спричинити внутрішній конфлікт і негативні переживання.

Важливою функцією "Я-концепції" є забезпечення внутрішньої погодженості особистості, стійкості її поведінки. Розвиток особис­тості, її діяльність і поведінка зазнають впливу "Я-концепції".

"Я-концепція" формується під впливом життєвого досвіду люди­ни, насамперед стосунків у сім'ї, проте досить рано вона сама набу­ває якості активності й починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань та прогнозів щодо свого майбутнього, на оцінку своїх досягнень і тим самим на ставлення до самої себе.

Центральним компонентом "Я-концепції" є самооцінка особис­тості. Самооцінка — це та цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки

Самооцінка виконує регулювальну і захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми.

Самооцінку характеризують за такими параметрами:

• за рівнем — висока, середня та низька;

• за співвіднесенням з реальними успіхами — адекватна та неадек­ватна (завищена та занижена);

• за особливостями будови — конфліктна та безконфліктна.

Збереження сформованої, звичної самооцінки стає для людини потребою, порушення її породжує такий самооцінний феномен, як афект неадекватності.

Афект неадекватності — це стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв'язку з неуспіхом у діяльності і виявляється в тому, Що індивід або не усвідомлює, або не хоче визнати його.

Питання 2. Вплив темпераменту на особистісні риси ( вразливість, емоційність, імпульсивність, тривожність)

Методичні рекомендації

При виченні даного питання слід звернути увагу на те,що одним з основних понять психофізіології вважається темперамент, наукове вчення якого здійснюється вже протягом двох тисячоліть. Ця категорія ґрунтовно досліджується в працях І. П. Павлова, Б. М. Тепло­ва, В. Д. Небиліцина, В. М. Русалова, Б. Й. Цуканова та ін. Розглянемо поняття темпераменту, з якого у психології традиційно починається ана­ліз індивідуально-психологічних властивостей особистості.

Темперамент (лат. Temperamentum — відповідне співставлен­ий рис) характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто за показниками темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емоційності.

Можна виділити наступні основні компоненти, що визначають темперамент:

1. Загальна активність психічної діяльності й поведінки людини виражається в різному ступені прагнення активно діяти, опановувати й перетворювати оточуючу дійсність, виявляти себе в різноманітній діяльності. Вираження загальної активності в різних людей є різним. Можна відзначити такі крайнощі: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, а з іншого — велика енергія, активність, пристрасність і стрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами знаходяться представники різних темпераментів.

2. Рухова, або моторна, активність, показує стан активності рухового й мовленнєвого апарату. Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м’язових рухів і мовлення людини, його зовнішньої рухливості (чи навпаки, стриманості), балакучості (чи мовчазливості).

3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (чутливість до емоційних впливів), імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, їх початку й припинення). Темперамент проявляється в діяльності, поведінці й учинках людини та має зовнішнє вираження. За зовнішніми сталими ознаками можна до певного ступеню судити про деякі властивості темпераменту.

Темперамент обумовлює лише динаміку психічного реагування. Від темпераменту залежать такі особистісні риси, як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність.

Вразливість - це сила впливу на людину різних стимулів, період їх збереження в пам'яті та сила реакцій на них. Вразлива людина довше пам'ятає впливи на неї, довше зберігає реакцію на впливи й, окрім того, сила реакції в неї значно більше.

Е моційність - це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті чи інші події. Для емоційної людини велике значення має все, що відбувається з нею і довкола неї. У неї набагато сильніше, ніж у неемоційної людини, виражені тілесні реакції, зв'язані з емоціями. Емоційна людина майже не буває спокійною, постійно перебуває під владою будь-яких емоцій, у стані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості.

Імпульсивність - виявляється в нестриманості реакцій, у їхній спонтанності та прояві ще до того, як людина встигає обміркувати ситуацію, що склалася, і прийняти розумне рішення відносно того, як у ній діяти. Імпульсивна людина спочатку реагує, а потім думає, чи правильно вона вчинила, нерідко шкодуючи про передчасні та неправильні реакції.

Тривожність - підвищена схильність людини переживати занепокоєння в будь-яких ситуаціях життя, у тому числі й тоді, коли причин для цього немає. Тривожна людина відрізняється від малотривожної тим, що в неї занадто часто виникають зв'язані з занепокоєнням емоційні переживання: острах, побоювання, страхи. Їй здається, що багато чого з того, що її оточує, несе в собі погрозу для її власного «Я».

Своєрідне поєднання зазначених якостей особистості створює індивідуальний тип темпераменту, і тому характеристика темпераменту має включати опис як динамічних, так і змістовних сторін особистості. Ті прояви темпераменту, що в результаті стають особистісними якостями, залежать від навчання і виховання, культури, звичаїв, традицій і багатьох інших чинників.

На думку Г. Айзенка, стійкі особистісні риси людини розподіляються по двох основних параметрах: інтроверсія-екстраверсія (спрямованість на свій внутрішній світ або спрямованість назовні) і стабільність-нестабільність (рівень нейротизму).

Типові екстраверти орієнтовані на світ зовнішніх об'єктів, через що особистісна значущість явищ суб'єктивного світу у них часто є приниженою. Для екстравертів характерними є імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, товариськість, соціальна адаптованість. Звичайно вони рухливі, відкриті в емоційних проявах люди з хорошими організаторськими здібностями. Екстраверти, як правило, орієнтуються на зовнішню оцінку, і тому можуть добре складати іспити. Вони прагнуть до нових вражень, поступливі, добре справляються з роботою, що вимагає швидкого прийняття рішень.

Для типових інтровертів характерною є фіксація інтересів особистості на явищах власного суб'єктивного світу, які мають найвищу цінність для них. Інтроверти схильні до самоаналізу, нетовариські, замкнені, часто соціально пасивні. Вони, як правило, більш обережні, охайні, педантичні, краще навчаються в школі та вищому навчальному закладі, краще справляються з одноманітною роботою. Соціальна адаптація інтровертів часто проходить з ускладненнями.

Особливості темпераменту впливають на характер активності особистості: на працездатність, пристосовуваність до нових умов, комунікабельність. І тому вони мають враховуватися представниками тих професій, які передбачають роботу з людьми.

Питання 3. Значення темпераменту, властивостей характеру, здібностей у професійній діяльності

Методичні рекомендації

Вивчаючи дане питання слід звернути увагу на те , що характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвитку певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для хо­лерика може стати серйозною проблемою формування стриманості або самоконтролю, а для сангвініка — вимогливості до себе та самокритич­ності. Меланхоліку важче подолати сором'язливість і тривожність, а флегматику — розвивати активність.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити стриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності, знижує активність, постійно викликає потяг до нового, модного.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістовного боку діяльності. Шляхом вправ можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії: сила, врівноваженість, рухливість не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

Можна образно описати, що люди холеричного темпераменту більш придатні для активної ризикованої діяльності («воїни»), сангвініки - для організаторської діяльності («політики»), меланхоліки - для творчої діяльності в науці та мистецтві («мислителі»), флегматики - для планомірної та плідної діяльності («творці»). Для деяких видів діяльності, професій протипоказані певні властивості людини, наприклад, для діяльності льотчика винищувача протипоказані повільність, інертність, слабкість нервової системи. Отже, флегматики і меланхоліки мало придатні для подібної діяльності.

Роль темпераменту в роботі й навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, викликаних неприємною обстановкою, емоціогенним факторами, педагогічними впливами. Існують чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог професійної діяльності.

Перший шлях - професійний відбір, одне із завдань якого - не допустити до даної діяльності осіб, які не володіють необхідними властивостями темпераменту.

Другий шлях пристосування темпераменту до діяльності полягає в індивідуалізації пред'являються до людини вимог, умов і способів роботи (індивідуальний підхід).

Третій шлях полягає у подоланні негативного впливу темпераменту за допомогою формування позитивного ставлення до діяльності і відповідних мотивів.

Четвертий, основний і найбільш універсальний шлях пристосування темпераменту до вимог діяльності, - формування її індивідуального стилю. Під індивідуальним стилем діяльності розуміють таку індивідуальну систему прийомів і способів дії, яка характерна для даної людини та забезпечує досягнення успішних результатів діяльності.

Підкреслимо, темперамент визначає лише динамічні, але не змістовні характеристики поведінки. На основі одного і того ж темпераменту можлива і «велика» і соціально незначна особистість.

У людей художнього типу (переважає активність першої сигнальної системи мозку правої півкулі) мислення образне, на нього накладає відбиток велика емоційність, яскравість уяви, безпосередність і жвавість сприйняття дійсності. Їх цікавить перш за все мистецтво, театр, поезія, музика, письменницьке і художня творчість. Вони прагнуть до широкого кола спілкування, це типові лірики, а людей розумового типу вони скептично розцінюють як «сухарів». Більшість людей (до 80%) відносяться до «золотої середини», середнього типу. У їхньому характері незначно переважає раціональне чи емоційне начало, і це залежить від виховання з самого раннього дитинства, від життєвих обставин. Сучасні дослідження підтвердили, що права і ліва півкулі мають специфічні функції, і переважання активності того чи іншого півкулі істотно впливає на індивідуальні особливості особистості людини.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стає на­слідування дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціаль­ної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.

Здібності відрізняють одну людину від іншої, але не зводяться до тих знань, умінь і навичок, що є в неї. Здібності за­вжди є результатом розвитку.

В основі розвитку здібностей лежать певні природжені особливості людини, її задатки. Тому з психологічного погляду правильно буде говорити не про при­родженість здібностей, а про природженість задатків.

Всі здібності людини можна класифікувати, виходячи з їх внутрішньої структури. Перша група здібностей має біологічну основу, де розрізняються: елементарні здібності, пов'язані з особливостями протікання первинних пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять); складні здібності, пов'язані з особливостями таких форм психічного відображення як мислення, уявлення, уява.

Друга група базується на соціальній основі і поділяється на здатності загальні, якими в тій чи іншій мірі наділені всі люди. Це здібності до загальнолюдських видів діяльності, спілкуванню один з одним. Сполучною ланкою між здібностями першої та другої груп є особливий вид здібностей - творчі. Творчість - діяльність, що породжує щось нове, ніколи раніше не існувало. Творчі здібності людини виявляються в будь-якій діяльності - наукової, художньої, виробничої, громадської, військової.

Питання 4. Розвиток та виховання вольової активності людини

Методичні рекомендації

При опрацюванні питання зверніть увагу на те, що воля, як і весь психічний світ, не є надприродною си­лою, а виникає і розвивається в процесі життя та виховання. Розви­ток вольової регуляції поведінки нерозривно пов'язаний з розвитком спонукань. Для дітей характерні нестійкість спонукань, залежність їх від безпосередньої ситуації, чим зумовлюються імпульсивність і безсистемність дій. На наступних вікових етапах ситуативні спонукання об'єднуються у стійкіші утворення з поступовим переходом в єдину мотиваційну систему, що визначає спрямованість поведінки.

Разом з тим відбувається розвиток свідомої вольової регуляції поведінки і в цілому активності особистості. Людина набуває здат­ності оцінювати себе, щоб керуватись у своїй поведінці не випадко­вими потягами, а системою засвоєних і прийнятих для себе правил і норм моральної поведінки.

Активність вольового самоствердження розпочинається в підліт­ковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто виступає як самоціль. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюєть­ся на суб'єкт власної волі. Але те, чи набере цей процес позитивних форм або ж почнуть виникати збочення, залежить від виховання.

Для юнацького віку характерні подальший інтенсивний розви­ток вольових якостей і відповідно відносна завершеність їх форму­вання. Вольові якості стають компонентами й рисами характеру особистості.

Виховання волі — це, власне, процес виховання особистості зага­лом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:

• правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини;

• забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини осо­бистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе;

• поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовий спосіб поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання її. Існує чимало способів виховання вольової регуляції поведінки особистості в ситуаціях повсякденного життя. Кожну дію можна перетворити вправу, якщо здійснювати її свідомо, а не за звичкою чи з почуття обов'язку. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, _£ не в тому, щоб примушувати до чогось. Наведемо деякі прийоми вправляння і виховання волі (за Р. Ассаджолі):

Зробіть що-небудь, чого ніколи раніше не робили.

Заплануйте що-небудь, а потім здійсніть свій план.

Продовжуйте робити те, що робили, ще п'ять хвилин, навіть коли Ви стомилися і Вас почало приваблювати щось інше.

Зробіть що-небудь досить повільно.

Коли легше сказати "так", але правильніше сказати "ні", говоріть "ні".

Робіть те, що, як Ви вважаєте, зараз найголовніше.

У найнезначніших ситуаціях вибору робіть його без вагань.

Чиніть усупереч усім очікуванням.

Утримуйтеся говорити те, що Вас підштовхують сказати. Відкладіть те, виконанню чого Ви віддаєте перевагу саме зараз.

Спочатку виконайте те, що Ви хотіли відкласти. Виконуйте кожного дня одну вправу впродовж місяця, навіть якщо це видається Вам невигідним.