4.2. Державне підприємство.

Державне підприємство – це підприємство, яке утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності і контролюється ним.

В усіх країнах з ринковою економікою існує певний сектор державних підприємств. Основні цілі створення державних підприємств наведені в першому питанні даної теми.

За рівнем підпорядкування державним органам розрізняють два види державних підприємств:

– загальнодержавні підприємства – вони підпорядковані центральним органам державної влади;

– комунальні (муніципальні) підприємства – вони підпорядковані місцевим органам влади.

Специфіка функціонування державних підприємств (характерні ознаки):

1) їх власником є держава, в особі уповноваженого органу по управлінню державним майном;

2) вибір сфери діяльності і режиму функціонування державних підприємств здійснюють державні органи влади.

Розрізняють два режиму контролю діяльності державних підприємств:

а) жорсткий, коли держава фактично визначає всі основні параметри діяльності підприємств і тим самим по суті виводить їх із сфери ринкових (комерційних) відносин (наприклад, так працює пошта, комунальне господарство, електропостачання та ін.). Такі підприємства отримали назву казенні підприємства;

б) ліберальний, коли держава надає управляючим державних підприємств достатню міру свободи для роботі в комерційному режимі, але при цьому встановлює і більш суворі вимоги економічної відповідальності за діяльність підприємства. Наприклад, підприємство з випуску автомобілів, будівельні організації та ін. Це державні комерційні підприємства.

4.3. Орендні підприємства.

Орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Суб’єктами орендних відносин виступають орендодавець і орендатор.

Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності виступають державні органи уповноваженні управляти цим майном.

Орендарем в даному випадку є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об’єктом оренди.

Оренда – це основане на договорі тимчасове платне володіння і користування майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності.

Основним документом при оренді є орендний договір. В ньому фіксується:

а) склад і вартість зданого в оренду майна;

б) строк оренди;

в) розмір орендної плати;

г) зобов’язання сторін по відтворенню та ремонту орендованого майна;

д) інші зобов’язання обох сторін.

Орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

При оренді суб’єкт власності і суб’єкт господарювання не співпадають. Але чітка фіксація умов оренди і порядку взаємовідносин з орендодавцем в договорі надає орендатору певну економічну, підприємницьку свободу у визначенні напрямку розвитку виробництва, розпорядженні доходами, вибору форми оплати праці, в самоуправлінні та ін.