Не можна також ототожнювати вихід із від- Увага! ступленням частки на користь інших учасників чи третіх осіб.

Відступлення частки — це двостороння дія, договір, адже не можна відступати частку так, щоб її хтось не прийняв. Вихід — це одностороння дія. Крім того, відступлення частки на ко­ристь третіх осіб можливе лише за згодою товариства, а для ви­ходу згоди товариства не потрібно. Унаслідок відступлення частки корпоративні права та обов'язки переходять від уча­сника до набувача частки. Ці наслідки не настають у разі вихо­ду з товариства.

Учасник ТзОВ має право власності на частку у статутному капіталі. Одним із складових права власності є право розпо­рядження майном, тобто охоронювана законом можливість особи визначати частку об'єкта власності. Отже, учасник ТзОВ має законне право здійснити відчуження частки, яка йому на­лежить. Однак необхідно пам'ятати, що оскільки статутний капітал є спільною пайовою власністю всіх учасників ТзОВ, то кожний із них повинен погоджувати свої дії щодо розпоря­дження часткою з іншими учасниками. У Законі це положення визначається як отримання згоди інших учасників на відступ­лення частки. Тому при реалізації учасником цього права від­бувається заміна осіб: замість учасника, що вибув, з'являється нова особа, але з тим самим обсягом прав та обов'язків, який був і в учасника, що вибув. Це означає, що учасник передає всі права й обов'язки, які випливають із права володіння часткою, іншій особі. Щодо ТзОВ, то воно й далі продовжує користува­тися майновою часткою, яка була відчужена, адже вона зали­шилась у статутному капіталі ТзОВ.

Отже, реалізація учасником ТзОВ права на розпорядження своєю часткою шляхом відчуження її іншій особі в Законі на­зивається відступленням частки. З цього випливає, що правові наслідки відступлення частки не пов'язані з правовими наслід­ками виходу учасника із ТзОВ.

На відміну від відступлення частки вихід учасника з ТзОВ не є цивільно-правовою угодою, тому ТзОВ і такий учасник не є рівноправними сторонами за договором. Відсутність такої рівноправності виявляється в тому, що ТзОВ не може домовля­тися з учасником про розмір компенсації за його частку, а зобов'язане виплатити учаснику чітко встановлену вартість його частки. У разі виходу учасника із ТзОВ згода інших уча­сників на це не потрібна. У цьому випадку вихід залежить від волі учасника, оскільки він має безперечне право вийти у будь- який момент із ТзОВ, а останнє не має права відмовити йому в цьому. Відповідно до ст. 54 Закону виплата учаснику, який ви­ходить із ТзОВ, вартості частини майна ТзОВ провадиться піс­ля затвердження звіту за рік, в якому вийшов учасник, але протягом 12 місяців від дня виходу. Зважаючи на цю обстави­ну, можна зазначити, що процедура виходу, на відміну від про­цедури відступлення частки, є тривалішою. Корпоративні від­носини між учасником і ТзОВ у разі виходу припиняються з моменту остаточного розрахування ТзОВ з учасником, а в разі відступлення частки — з моменту передачі частки учасника третій особі, яка займає місце учасника.

Таким чином, при відступленні частки учаснику не повер­тається вклад статутного капіталу у тому вигляді, в якому його було здійснено, а виплачується вартість частини майна, про­порційна його частці у статутному капіталі.

У новому ЦКУ процедура відчуження частки з одного боку регулюється більш детально, а, з іншого — конкретизується. Законодавець залишає за товариством право визначати поря­док її реалізації.

Крім того, ст. 143 ЦКУ визначає, що статут ТзОВ має обо­в'язково містити відомості про порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Нове законодавство зробило великий крок уперед щодо ре­гулювання корпоративних відносин. З одного боку, законода­вець більш повно визначає процедуру реалізації припинення корпоративних відносин із цих підстав, але з іншого — надає більше повноважень щодо регулювання внутрішньої організа­ції ТзОВ.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ) подіб­не до товариства з обмеженою відповідальністю: за правовим положенням, структурою управління, формуванням установ­чих документів, формуванням статутного капіталу.

Однак для товариства з додатковою відповідальністю зако­нодавство встановлює підвищену відповідальність учасників, яка займає проміжне становище між повним товариством і то­вариством з обмеженою відповідальністю. Учасники товарис­тва у разі, коли майна товариства для покриття боргу не виста­чає, несуть додаткову відповідальність, яка перевищує ве­личину їх вкладу у статутний капітал. Ця відповідальність встановлюється в однаковому для всіх учасників розмірі, кра­тному вкладу кожного учасника.

Таким чином, учасники крім свого вкладу, відповідають своїм майном. Характеристику ТзДВ подано на рис. 3.9.

Рис. 3.9. Характеристика ТзДВ

Товариство з повною відповідальністю (ТзПВ) створюєть­ся і діє на підставі засновницького договору, який підписуєть­ся всіма його учасниками. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Учасник товариства не має права без згоди інших учасників учиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб дії, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

Характеристика ТзПВ наводиться на рис. 3.10.

Рис. 3.10. Характеристика ТзПВ

Фі

У разі недостатності у повного товариства майна для задово­лення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного то­вариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. За­уважимо, що учасник відповідає за боргами товариства не­залежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

Законодавець дає вичерпний перелік підстав, за якими може бути припинена участь особи в товаристві і при цьому на­дає учасникам право самостійно визначити процедуру припи­нення участі в повному товаристві.

Учасник товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу з товариства. Допускається достроковий вихід учасника з това­риства, що засноване на певний строк, але тільки з поважних причин. У цьому праві учаснику не відмовляється.

Передбачено передання учасником частки (її частини) у спільному капіталі повного товариства, тобто "поступка час­тки". Передання такої частки іншій особі позбавляє учасника усіх прав та обов'язків, пов'язаних із правом на цю частку, і результатом цього є вихід учасника з товариства.

За систематичне невиконання чи виконання неналежним чином обов'язків, покладених на учасника товариством, або перешкоджання своїми діями (бездіяльністю) досягненню ці­лей товариства, учасника може бути виключено зі складу учас­ників товариства, хоч він може оскаржити рішення про його виключення.

Кодекс передбачає таке поняття як "вибуття" з товариства у разі смерті фізичної особи — учасника товариства, чи припи­нення юридичної особи — учасника товариства, а також при деяких видах примусової реорганізації юридичної особи.

При припиненні участі в повному товаристві учаснику ви­плачується грошовий еквівалент вартості частки у спільному капіталі товариства або виділено частку в натурі, якщо таке передбачено в установчому договорі. Строки виплати вста­новлюються засновницьким договором і законом.

Якщо в акціонерному товаристві й товаристві з обмеженою відповідальністю товариство не відповідає за зобов'язаннями учасників, то в повному товаристві передбачається звернення

стягнення на частку учасника у складеному капіталі, тільки якщо іншого його майна не достатньо для задоволення вимог кредиторів.

Ліквідується повне товариство за загальними правилами ліквідації юридичних осіб та якщо в ньо­му залишається один учасник. Такому учаснику на­дається право трансформувати товариство на інше господарське товариство протягом шести місяців.

Заснованим на договорі є також командитне товариство.

Особливістю командитного товариства є наявність у його складі засновників двох груп із різним правовим становищем: повні учасники — ті, що несуть необмежену відповідальність за зобов'язаннями товариства, та "командитисти", які практично не беруть участі у керівництві товариством та відповідають за його борги тільки у межах внесених ними вкладів (рис. 3.11). На командитне товариство поширюються норми ЦК, які ре­гулюють правове становище повного товариства, оскільки вони за своєю правовою природою схожі. Командитне товариство створюється й діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма учасниками з повною відповідальністю. Якщо командитне товариство створюється одним учасником із повною відповідальністю, то установчим документом є одноосо­бова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені цією статтею для командитного товариства.

		Господарське товариство, в якому
		один або кілька учасників здійсню­
		ють від імені товариства підприєм­
Командитне		ницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, а інші учасники присутні в діяль­
товариство
		ності товариства лише своїми вкла­
		дами

Рис. 3.11. Характеристика командитного товариства

Особа може бути повним учасником тільки в одному коман- дитному товаристві, водночас вона не може бути учасником повного товариства. Якщо особа є повним учасником товарис­тва, вона не може бути вкладником цього товариства.

Управління діяльністю командитного товариства здійсню­ється виключно учасниками з повною відповідальністю. Вклад­ники такого права не мають і можуть діяти від імені товарист­ва тільки за довіреністю.

Розмір внесків учасників товариства та їх характер визна­чаються засновниками товариства, але є одне обмеження щодо створення спільного капіталу товариства, згідно з яким розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50 % спільного капіталу повного товариства.

Кодекс передбачає права та обов'язки вкладника товарис­тва. Обсяг прав вкладників значно зріс, а саме: визначено пра­во на отримання частини прибутку товариства, при цьому роз­мір частки залежить від розміру внесених до спільного капіталу коштів; закріплене право вкладника на придбання частки, яка відчужується іншим вкладником; закріплене право після за­кінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким догово­ром (меморандумом); передати свою частку (її частину) у спіль­ному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомив­ши про це товариство, при цьому його участь у товаристві припиняється. Зазначений перелік не є вичерпним, інші права можуть бути встановлені в засновницькому договорі.

Вкладник товариства несе відповідальність перед кредито­рами за вчинений ним правочин від імені та в інтересах това­риства без відповідних повноважень, але у разі схвалення його дій командитним товариством може бути звільнений від такої відповідальності.

Ліквідується командитне товариство у разі вибуття усіх його вкладників, при цьому Кодексом передбачена можливість перетворення такого товариства на повне його повними учасни­ками. А якщо вибули всі повні учасники, то воно ліквідується у порядку, встановленому для ліквідації юридичних осіб. Ко­мандитне товариство не може ліквідовуватись, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник і один вкладник.

Після розрахунків із кредиторами вкладники мають пере­важне право перед повними учасниками на одержання вкладів.

За недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у спільному капі­талі товариства.

Господарські товариства різноманітні за своєю організацій­ною структурою та іншими ознаками, однак мають багато спільного між собою. Спільні риси господарських товариств ві­дображено нарис. 3.12.

Рис. 3.12. Спільні риси господарських товариств

Усі вони є юридичними особами і внаслідок можуть набува­ти майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобо­в'язання, виступати в судових органах від свого імені.

Спільними для них є зміст і порядок державної реєстрації. Право власності ГТ також виникає з однакових джерел. Това­риство є власником майна, переданого йому засновниками й учасниками у власність; продукції, виробленої товариством у результаті своєї діяльності; одержаних доходів, а також іншо­го майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Усі ГТ несуть ризик випадкової втрати або пошкодження майна, яке є їх власністю.

Прибуток ГТ утворюється з надходжень від підприємниць­кої діяльності після покриття всіх витрат на її здійснення. Усі ГТ сплачують передбачені законодавством податки та інші платежі до бюджету та позабюджетних фондів. Чистий прибу­ток залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання. Спільним є також порядок припинення діяль­ності товариства.

Переваги та недоліки господарських товариств порівняно з ін­шими підприємницькими утвореннями представлено в табл. 3.5.

Таблиця 3.5. Переваги та недоліки господарських товариств

Переваги ГТ	Недоліки ГТ
Кращі можливості для розвит­ку і розширення своєї діяль­ності	Невисока оперативність у прийнятті рішення
Кращі можливості матеріаль­но-фінансового забезпечення	Повна особиста відповідальність (для повного і командитного товариств)
Безперервність діяльності	Більша регламентованість із боку держави (для акціонерного товариства)
Менше психологічне наванта­ження на кожного учасника
Спеціалізація учасників за напрямами діяльності
Додаткове джерело доходу (для АТ)

Отже, з таблиці видно, що господарські товариства мають такі переваги: кращі можливості для розвитку й розширення своєї діяльності; кращі можливості матеріально-фінансового забезпечення; безперервність діяльності, оскільки у випадку вибуття одного з учасників товариства закон передбачає право передачі частки іншим членам товариства чи третім особам; менший психологічний стрес, що припадає на кожного учасни­ка, порівняно з індивідуальним підприємництвом; додаткове джерело доходу (для АТ); спеціалізація учасників за напряма­ми діяльності.

Недоліки — повна особиста відповідальність (для ГТ з ПВ, командитного); більша регламентованість із боку держави (для АТ); невисока оперативність у прийнятті рішень всіма учасни­ками товариства (крім випадків, які передбачають в устано­вчому договорі делегування повноважень).