15. Скептики

Певний успіх мали скептичні течії, що виходили з різних філософічних шкіл, зокрема в Академії. Критика змислового пізнання, а часом і розумового приводила до сумніву в його правдивості та до сумніву в можливості пізнання взагалі. Із цієї критики часто робили висновки етичного змісту, — потребу утриматись від висловлювання теоретичних тверджень (грецьке слово "епохе").

Немає сумніву, що критика змислового та розумового пізнання, яку провадили скептики, мала велике значення в розвитку науки про пізнання. Дехто (як найстарший із скептиків, Пірон (в 4. віці до Р. X.) обмежувався встановленням того факту, що філософи висловлювали надзвичайно розбіжні думки. Теоретичні погляди скептиків відомі нам найліпше з великих обсягом творів Секста Емпірика, що жив коло 200 року до Р. X., та про якого ми нічого ближчого не знаємо — він подає не лише критику основ пізнання, але й збірку скептичних аргументів проти теорії окремих наук. Він сам — не чистий скептик, а прибічник емпіричної, досвідної науки (зокрема медицина). Та для старого світу саме емпіричні науки мало характеристичні, — найбільші наукові досягнення старого світу лежали в галузі математики.

IV. Кінець античности

16. Загальна характеристика

Незалежно від розвитку християнства почалися в старому світі коло Р. X. важливі зміни світогляду. Увага філософічного думання помалу перейшла з природи (досократична філософія) та людини на Бога. Це знайшло свій вплив і в "релігійному синкретизмі", — в розповсюдженні чужих релігій (з Орієнту), при чому головну увагу притягали такі з них, що вчили про звільнення, "спасіння" і "викуплення" людини Богом.

Релігійні настрої вели до того, що поруч із знанням, яке здавалося старшим поколінням головною цінністю людського життя (Арістотель), стає віра. Через віру людина може спастися, звільнитися, відродитися і т. д. Це відродження чи спасіння є визволення з пут смислового світу. Уявлення про світ різко дуалістичне (матерія-дух). Душа людська ніби заплутана, закована в цьому світі, але походить з іншого світу. Розповсюджене уявлення, що бог сам сходить у світ, щоб визволити з нього людину. Вихід із цього світу часто уважають за можливий шляхом містичним, шляхом екстази тощо. Ці настрої пояснюють і успіх християнства, і повстання різних філософічних теорій, розповсюджених серед християн та поган.

Значна частина поглядів, хоч і філософічне закрашених, мала мало спільного з філософією. Лише окремі мислителі досягають знову певної височини філософічної творчости та глибини думки. Але навіть значна частина справжніх філософів обмежується повторенням, коментуванням та лише почасти доповненням та розробленням думок старших філософів. Для нас мають цікавість лише окремі представники філософії цього часу, зокрема ті, хто дійсно подав щось нового, або ті, що з тих або інших причин досягнули значного впливу та мають через те культурно-історичне значення.

Найвпливовішими філософічними теоріями є поруч із стоїками — неопітагорейська та неоплатонівська. Ці течії не дуже тісно дотримуються теорій старих пітагорейців та платоніків, але доповнюють їх релігійними мотивами різного походження або перероблюють їх у напрямі підсилення релігійних мотивів.