41. Законодавче регулювання та система податкової звітності в Україні.

Податкове законодавство в Україні складається:

• з Конституції України;

• Податкового кодексу України та нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу;

• Митного кодексу Україні, інших законів та нормативно-правових актів з питань митної справи;

• чинних міжнародних договорів з питань оподаткування, ратифікованих Верховною Радою України;

• рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків і зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим кодексом.

На юридичні та фізичні особи, які є платниками податків, покладено обов’язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку та строки, визначеними податковим законодавством. Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком або збором.

Отже, підприємство має складати податкові звіти (декларації, розрахунки) окремо за кожним видом податків і зборів, крім випадків, коли, згідно ПКУ, податковий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку. ПКУ визначені звітні періоди та терміни подання звітності для всіх видів податків і зборів.

ПКУ визначено такі види податків і зборів:

1. Загальнодержавні податки і збори:

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- податок на додану вартість;

- акцизний податок;

- збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

- екологічний податок;

- рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

- рентна плата за нафту, природний газ та газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

- плата за користування надрами;

- плата за землю;

- збір за користування радіочастотним ресурсом України;

- збір за спеціальне використання води;

- збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

- мито;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

2. Місцеві податки та збори:

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок;

- збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

- збір за місця для паркування транспортних засобів;

- туристичний збір.

Форми податкових декларацій як із загальнодержавних так і місцевих податків і зборів встановлюються центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

42. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності.

Згідно ПКУ, для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єкту оподаткування, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Основною підставою для включення господарської операції до розрахунку податкового зобов’язання є відповідно складений первинний документ. Реєстри обліку, фінансова та статистична звітність теж застосовуються в якості підтверджуючих документів. Згідно ПКУ, всі ці документи можуть вивчатися при проведенні перевірки податковими органами.

Незважаючи на суттєве зближення фінансового обліку з податковими правилами обчислення доходів, витрат та інших показників, певні відмінності все ж залишаються. В зв’язку з цим, платники податку на прибуток з 1 січня 2012 року зобов’язані вести облік податкових різниць. Фінансова звітність та дані про тимчасові та постійні податкові різниці (з 1 січня 2012 року) будуть невід’ємною частиною декларації про прибуток.

Платники податку на прибуток, що оподатковуються за ставкою нуль відсотків мають вести спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування за методикою, затвердженою Мінфіном України.

Всі підтверджуючі документи мають зберігатися протягом 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої вони використовувалися, а уразі її неподання – з передбаченого граничного терміну подання такої звітності. А якщо документи стали предметом перевірки або процедури оскарження, то їх необхідно зберігати до закінчення перевірки та передбаченого строку оскарження.

При ліквідації платника податків, документи за період діяльності не менше як 1095 днів, що передували даті ліквідації, в установленому законодавством порядку передаються в архів.

У разі втрати документів, платник податків повинен протягом п’яти днів письмово повідомити про це орган ДПС та відновити їх протягом 90 календарних днів, після повідомлення. Якщо із-за такої втрати неможливо проводити перевірку, податковий орган переносить її термін до дати відновлення документів або до передбаченої граничної дати відновлення. Якщо до кінця перевірки платник податків не надає документи, то вважається, що в нього їх немає. Якщо документи надано за три дні до закінчення перевірки, то її термін буде продовжено. Якщо документи надаються після закінчення перевірки, але до прийняття рішення за її результатами, то такі документи мають бути враховані, однак органам ДПС надано право в такому разі додатково призначати позапланову перевірку.