11

В.П. Тименко

ОСНОВИ АРХІТЕКТОНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ

Посібник для спеціалістів образотворчого мистецтва і дизайну

Професійна дизайн-освіта

Ялта - 2008

Вступ

Мета курсу полягає у:

• формуванні фахової компетентності спеціалістів з основ архітектонічної творчості: архітектури, декоративно-прикладного мистецтва (етнодизайну) і сучасних видів дизайну;

• ознайомленні із системою інформаційних аналогів: вербальним, сенсорним, структурним (особистісно значущим інформаційно-педагогічним середовищем і особистісно-інформаційним середовищем);

• виборі особистісно значущої пластики середовища (інтелектуального, соціально-культурного, реалістичного) як пріоритетного для особистісно значущого виду архітектонічної творчості;

• ознайомленні із способами самодіагностики власного множинного інтелекту, із рівнем власної обдарованості і виявленні власної архітектонічної довершеності.

З огляду на новизну курсу конкретизуємо сутність понять «архітектоніка», «пластична виразність» з опорою на нормативну лексику словників з естетики і психології.

Архітектоніка – це вираження у художній формі матеріальної пластики предмета (у словесно-художніх літературних образах, у графічно-художніх площинних образах, у матеріально-художніх просторових образах).

Тектоніка (архітектоніка) – гр.. «будівельне мистецтво» - організація доцільної структури архітектурного образу у відповідності з конструктивною системою споруди.

Тектоніка класичного грецького ордера виражена у художній розробці будівельно-балочної конструкції за рахунок тонкого варіювання пропорцій між всіма елементами композиції архітектурної споруди.

Тектоніка архітектури готики – художня артикуляція каркасно-зводної структури споруди (могутні опори наочно перетворені у ручки тонких стержнів, ребра зводів утворюють «не підвішений» кружев ний рисунок).

Тектоніка Відродження – художня розробка упорядкованості крупних, дрібних і найдрібніших членувань стіни, на яку, як правило, накладено зображення каркаса в ордерних формах. Ордер (ряд, порядок) – один із видів архітектурної композиції, що складається з вертикальних несучих частин – підпор у вигляді колон, стовпів або пілястрів і горизонтальних частин – антаблемента.

Тектоніка барокко – одні і ті ж елемент композиції сприймаються як такі, що «ростуть» вгору або як такі, що «прагнуть» донизу.

Класицизм відроджує класичну тектоніку у виключно зображувальних формах (приставні декоративні портики тощо). Портик – піддашок, що його підтримує колонада; відкрита галерея , утворена з колон або стовпів перед входом у будинок.

Еклектика 19 ст. руйнує привила тектоніки металічними конструкціями. У 20 ст. у зв’язку з розвитком каркасних і навісних конструкцій, розпадом єдності архітектурного стилю поняття «тектоніка» втрачає свій естетичний сенс і виходить із ужитку.

Пластика – будова матеріального тіла: природного (в т.ч. людського) або штучного, яке доступне безпосередньому живому спогляданню. Завдяки пластиці у формі предмета виявляються його змістові якості: могутність дуба у масивності його стовбура; динаміка лані у конфігурації її стрімкої, обтічної форми і рухах; втілення функції людського витвору у його наочному образі (глиняному глеку, костюмі, автомобілі, споруді). Пластика має художню значущість для тілесних і предметних творів, призначених для споглядання. «Так, живопис, скульптуру, архітектуру, прикладні мистецтва узагальнюють поняттям «пластичні мистецтва». В акторському мистецтві і в танці пластика є найважливішим засобом виразності. У мистецтві пластика виявляється на двох рівнях:

• як зображення пластики реального предмета (у скульптурі, живописі, акторських рухах);

• як пластика форми самого твору (і в образотворчому мистецтві; і в архітектурі, прикладних мистецтвах, дизайні, в хореографії; і в естрадно-цирковій творчості).

Відтак пластика є не лише способом виявлення естетичних якостей предметів реального світу, але й мовою, якою художник передає людям свої почуття, поетичні уявлення, оцінки (пластичні характеристики Дон Кіхота і Санчо Панси, гоголівських Собакевича і манилова; храмів Василя Блаженного і Покрова на Нерлі; пластичний малюнок образа князя Мишкіна у виконанні І.Смоктуновського і образа Рогожина у виконанні Є.Лєбєдєва у спектаклі «Ідіот». Разом з тим, значущість пластичної виразності настільки велика, що мистецтво використовує її і в літературі, образи якої звернені не до тактильного споглядання, а до уяви, до мисленнєвих уявлень. І прозаїк, і поет прагнуть викликати у внутрішньому баченні читача відчуття пластичних якостей предмета або людини.

Пластику літературного образу можна передати інтонацією розповіді (тональністю). Інтонація розповіді (тональність) відіграє неабияку роль у спілкуванні автора з читачами. Тональність дає змогу точніше передати внутрішній стан героя, його характер, авторське ставлення до персонажу чи події. Багатство тональності (пластики розповіді) не лише визначає особливості індивідуального стилю письменника, але й урізноманітнює мову викладу і цим хвилює або розчулює читача, веселить його чи засмучує. Розрізняються такі види тональності (пластики):

• епічна (спокійно-оповідна), філософсько спокійна, іронічно- глузлива, гротескно сатирична;

• лірична або емоційно піднесена, патетична, романтична;

• драматично напружена, імпульсивна, експресивна.

В залежності від особливостей пластики літературного образу можлива розробка типології стилів:

- об’єктивно аналітичний (реалістичний);

- умовно романтичний (соціально художній);

- гротескно сатиричний (інтелектуальний).

І у природі, і у світі речей, і у мистецтві якість пластики виявляється двояко: у предметах статичних: пластика гори, глека, скульптури, будинку; у предмета динамічних: пластика руху тварини, людини, ляльки, зображень у мультфільмах.

Двояке виявлення пластики (статичне і динамічне) зумовлюється тим, що просторові характеристики буття і його художнє відображення можуть співвідноситися з його існуванням та змінами у часі, а можуть бути стійко незмінними, позачасовими. Звідси два типи пластичного ритму: у неорганічній і органічній природі, в архітектурі і танці» [1, с.257,258].

Цитоархітектоніка (клітина і будівельне мистецтво) – вчення про структурну та функціональну різноякісність кори головного мозку. Існує три цитоархітектонічні концепції:

- теорія вузького локалізму;

- теорія еквіпотенціоналізму;

- теорія ядра та розсіяних елементів [2, с.184]

У курсі зроблена спроба поєднання цитоархітектонічних теорій

(інформаційно особистісного динамічного середовища) із пластикою, тектонікою та архітектонікою зовнішнього статичного середовища (інформаційно-педагогічного).

Навчальний матеріал дисципліни структурований за модульним принципом і складається з 3 модулів:

1. Вербальний (словесний) інформаційний аналог змісту архітектонічної творчості.

2. Сенсорний (чуттєвий) інформаційний аналог змісту архітектонічної творчості.

3. Структурний (предметно-речовинний) інформаційний аналог змісту архітектонічної творчості.

Повноцінне уявлення про архітектоніку спеціалісти отримують завдяки синтезу

інформаційних аналогів: вербального з опорою на аудіальне сприймання, сенсорного з опорою на візуальне сприймання і структурного з його предметно-пластичними формами і тактильним (смако-запахо-дотиковим) сприйманням.

Зі вступу до курсу студенти повинні знати:

- мету навчального курсу;

- сутність понять «архітектоніка», «пластика»; висловлювання «пізнай себе і ти пізнаєш світ»;

- структуру курсу і спосіб формування повноцінного уявлення про нього.

Зі вступу до курсу студенти повинні уміти:

• визначати власну психологічну установку у пізнанні навколишнього як «художника», «мислителя» чи «майстра»;

• користуватися тестами для визначення правопівкульної (художньо-образної) чи лівопівкульної (логічно-понятійної) домінанти у сприйманні довкілля.

Література:

1. Эстетика: Словарь / Под общей ред. А.А.Беляева и др. – М.: Политиздат,

1989. – 447 с.

2. Короткий психологічний словник / За ред.. В.І.Войтка. – К.: Вища школа, 1976. – с. 184

Лекція 1. Вступ (нотатки до лекції).

Якщо конструкція майстру не вдалася і він здогадався, де зроблена помилка, мимовільно майстер торкається лоба або ж потилиці. Ця мова мимовільних жестів вказує місцезнаходження центру понятійного мислення в лівій лобовій півкулі головного мозку і центру художньо-образної уяви у потиличній частині правої півкулі головного мозку. Але права півкуля понятійного мислення «керує» лівою частиною тіла, а ліва півкуля художньо-образної уяви «керує» правою частиною тіла. До семи років уява (фантазія) дітей є провідною у пізнанні довкілля: права художньо-образна півкуля «спонукає» ліву симетричну частину тіла рухатися «лівою дорогою». Співчуття, співпереживання з усім сущим, уособлення, персоніфікація у живих і неживих предметах мають місце саме у цей час. Дитина стає «художником».

Із семи до чотирнадцяти років у дітей формується здатність до логічного мислення. Провідною стає ліва «логічно-понятійна» півкуля, яка спонукає праву симетричну частину тіла рухатися «правою дорогою». Критичність, логіка, вибір утилітарного, корисливого підходу до навколишнього даються взнаки. Підліток стає «мислителем».

Від 14 до 21 року права і ліва півкулі мозку «ведуть між собою діалог» і спонукають рухатися тіло найкоротшою дорогою – «прямою». Людина стає «майстром», долає опір зовнішнього середовища предметно-перетворювальними діями. З урахуванням явища право- лівопівкульної асиметрії у функціонуванні півкуль мозку та казкового епізоду «трьох доріг» нами запропоновано визначати спадкову установку особистості на особистісно значущий спосіб життєдіяльності.

Рис. 1. Три дороги

Завдання до вступу

1. Прочитай казковий епізод про «три дороги»:

А) «ліворуч підеш – сам будеш голодним, а кінь твій буде ситим»;

Б) «праворуч підеш – сам будеш ситим, а кінь твій буде голодним»;

В) «прямо підеш – і коня втратиш, і себе погубиш».Яку з трьох доріг ти обереш? Чому? Хто ти: «мислитель», «художник», «майстер»?

Практична робота. Пізнай себе. Переплети пальці обох рук, утвори «замок». Лівий палець зверху – це ознака кращого розвитку уяви, фантазії (правої півкулі мозку). Правий палець зверху – це ознака кращого розвитку логічно-понятійного мислення (лівої півкулі мозку). До чого у тебе природні здібності: до мислення-міркування чи до уяви-фантазії? Познач провідний палець буквою П.або Л.

Рис.2. Замок

4. Склади обидві руки на грудях. Утвори «позу Наполеона». Ліва долоня на правому лікті – це ознака кращого розвитку уяви, фантазії (правої півкулі мозку). Права долоня на лівому лікті – це ознака кращого розвитку логічно-понятійного мислення (лівої півкулі мозку). До чого у тебе природні здібності: до мислення-міркування чи до уяви-фантазії? Познач провідну руку буквою П або Л.

Рис.3. Поза Наполеона

4. Провідне око. Зроби ручкою дірку в аркуші. Наведи дірку на ціль обома розплющеними очима. Заплющ праве око і розплющ. Заплющ ліве око і розплющ. Провідне око фіксує ціль у дірці. У тебе провідним є праве чи ліве око? Ліве провідне око пов’язане з уявою-фантазією, праве провідне око – з мисленням-міркуванням. Познач провідне око букою П або Л.

5. Аплодування. Покажи, як ти аплодуєш. У тебе активніша (рухоміша) права чи ліва долоня? А зверху яка долоня: права чи ліва? Ліва долоня пов’язана з правим художньо-образним мозком (уявою-фантазією), права долоня – з лівим логічно-понятійним мозком (мисленням-міркуванням). Познач провідну долоню буквою П або Л.

За результатами тестових завдань визнач власний код взаємодії правої і лівої півкуль мозку, взаємодоповнення мислення і уяви (фантазії). Поміркуй, до якого виду творчості у тебе є більші нахили: до художньої, до технічної чи до наукової?

Модуль 1. Вербальний інформаційний аналог з основ архітектонічної творчості

Мета. Ознайомити студентів із вербальним змістовим компонентом курсу, системою інформаційних аналогів на заняттях з архітектоніки.

За результатами вивчення вербального модуля студенти повинні знати:

• місце архітектоніки в інформаційно-педагогічному і особистісно-інформаційному середовищах;

• стилі мовлення у відповідності до пластики реалістичного, соціально-художнього та інтелектуального середовищ (публіцистичний, художній, науковий);

• глосарій з різних видів архітектонічної творчості: архітектури, декоративно ужиткового мистецтва і сучасних видів дизайну.

За результатами вивчення вербального модуля студенти повинні уміти:

• організовуватися для архітектонічної творчості у складі «глядачів», «слухачів», «діячів»;

• здійснювати вербальну самодіагностику з метою виявлення власне інтелектуальної обдарованості (лінгвістичних, логіко-математичних та музичних здібностей);

• обирати особистісно значущі види архітектонічної творчості і поєднувати їх у спільні композиції (екстер’єр – інтер’єр – дизайнерські пропозиції екстер’єру та інтер’єру).

Нотатки до лекцій за першим модулем: 1.1., 1.2., 1.3., 1.4.

1.1. Інформаційно-педагогічне та інформаційно-особистісне середовища

Важливо для майбутніх дизайнерів розробляти зовнішнє інформаційно-педагогічне середовище, узгоджувати його із власним внутрішнім інформаційно-особистісним середовищем і виявляти на цій основі потенціал обдарованості. Для прикладу подаємо спосіб розробки інформаційно-педагогічного середовища загальноосвітньої школи. У ньому можна розрізнити три відповідники для інформаційно-особистісного середовища мислителя-слухача, митця-глядача і майстра-діяча (рис.4, 5).

Види інформації	Групи навчальних предметів (за формами інформації)	Основні методи
Вербальна (словесна, аудіальна)	Мова , математика, музика (інформатичні предмети як форми звукової інформації)	Словесний (аудіювання, говоріння, спів, звуковидобування)
Сенсорна (чуттєва, візуальна)	Образотворче мистецтво, графічна грамота, читання (художні предмети як форми візуальної інформації)	Ілюстративний: (перевтілення, персонофікація, алегорія, уособлення)
Структурна (речовинна, запахо-смако-дотикова)	Трудове навчання: технічна і художня праця, «Я і Україна», фізкультура (предмети технологій як форми кін естетичної інформації)	Метод дослідно-практичних робіт (перетворення предметів, маніпулювання предметами і засобами праці тощо)

Рис. 4. Інформаційно – педагогічне середовище загальноосвітньої школи

Обдаровані студенти завдяки словесним, графічним, предметно-речовинним інформаційниим аналогам спроможні виробляти нову інформацію, «опредмечувати» внутрішнє інформаційно-особистісне середовище (бажання і задуми) у зовнішньому інформаційно-педагогічному середовищі (у особистісно значущому світі професій), поданому на рис. 5.

Домінуючі способи сприймання інформації довкілля	Особистісно значущі напрями життєдіяльності	Види творчості та їх інформаційні символи
Абстрактне (аудіальне сприймання у «слухачів»)	Людина-знакова інформація ( ціннісна для інтелектуального типу особистості)	Мовленнєва творчість Психофізіологічний тип «Мислитель» (лівопівкульна домінанта функціональної асиметрії головного мозку)
Емоційне (візуальне сприймання у «глядачів»)	Людина-людина Людина-художній образ ( ціннісні для соціально-художнього типу особистості)	Художня творчість Психофізіологічний тип «Художник» (правопівкульна домінанта функціональної асиметрії головного мозку)
Конкретнее (тактильне, нюхове, смакове сприймання у «діячів»)	Людина-природа Людина-техніка (ціннісні для реалістичного типу особистості)	Технічна творчість Психофізіологічний тип «Майстер»( право – і лівопівкульна функціональна симетрія головного мозку)

Рис. 5. Інформаційно-особистісне середовище дизайнера-слухача, дизайнера-глядача, дизайнера-майстра.

У процесі особистісно значущої життєдіяльності інформаційно-особистісне внутрішнє середовище активно взаємодіє із інформаційно-педагогічним (зовнішнім) – рис.6.

Рис. 6. Взаємодія зовнішнього і внутрішнього середовищ .

Для багатомірного інформаційно-особистісного середовища обдарованої особистості необхідне проектування інформаційно-педагогічного середовища, яке б забезпечувало синтез інтелектуально-творчої, художньо-творчої і технічно-творчої діяльності. Організація інформаційно-педагогічного середовища з творчого розвитку студентів можлива на основі підтримки доступу до вербальних, сенсорних і структурних інформаційних ресурсів.

„Високі інформаційні запити” у психолого - педагогічному середовищі – це, на нашу думку, потреба в синтезі типу „думка – почуття – предметно-маніпуляційна дія”, а іншими словами спадкова потреба особистості у вербальній (словесній), сенсорній (графічній), структурній (предметно пластичній) інформації. Вербальна інформація потрібна для діяльності логічно понятійного змісту, сенсорна – для емоційно-почуттєвої активності, художньо-образної роботи уяви; структурна – для практичних фізичних дій, зумовлених єдністю думки і почуття, роботою уяви і мислення.

Вербально сформульовані абстрактні поняття, судження, розумові висновки (1), композиційно організовані сенсорні образи (2), структурно об’єктивовані вироби з їх запахами, смаками, тактильними відчуттями (3) - всі ці три процеси і їх результати є інформаційними аналогами. Аналоги вербальної інформації (звуки) є особистісно значущими для „слухачів” – студентів з домінантою аудіального

сприймання. Аналоги сенсорної інформації є особистісно значущими для „глядачів” – студентів, у яких переважає візуальне сприймання. Аналоги структурної інформації (предмети, запахи, смаки) є особистісно значущими для „діячів” – студентів з конкретним сприйманням.

Завдання для перевірки до теми 1.1.

1.Порівняй рисунки. Відшукай особистісно значущий для тебе вид інформації, творчості. Визнач власний психофізіологічний тип.

2.Прочитай назви основних напрямів професійної діяльності людини:

а) інтелектуальний напрям життєдіяльності «людина-знакові системи»;

б) соціально-художній напрям життєдіяльності (людина-людина, людина-художні образи);

в) реалістичний напрям життєдіяльності (людина-природа або людина-техніка).

Який із поданих напрямів є особистісно значущим для учня-слухача з його абстрактним типом сприймання «мислителя»: А, Б, В?

Який із поданих напрямів є особистісно значущим для учня-глядача з його емоційним типом сприймання «художника»: А,Б,В?

Який із поданих напрямів є особистісно значущим для учня-діяча з його конкретним типом сприймання «майстра»: А,Б,В?