- •Система педагогічних наук
- •Міжпредметні зв'язки педагогіки
- •Метод, методика науково-педагогічного дослідження
- •Метод педагогічного спостереження
- •Бесіда, інтерв'ю
- •Психолого-педагогічний експеримент
- •Вивчення продуктів діяльності
- •Соціологічні методи дослідження
- •Анкетування
- •Метод рейтингу
- •Метод узагальнених незалежних характеристик
- •Соціометрія
- •Математичні методи
- •Логіка (етапи) психолого-педагогічного дослідження
- •Внутрішні суперечності як рушійні сили розвитку
- •Виховання, навчання і розвиток особистості
- •Вікові періоди розвитку особистості
- •Перші стадії раннього дитинства
- •Ранній дитячий вік
- •Переддошкільний вік
- •Дошкільний вік
- •Молодший шкільний вік
- •Підлітковий вік
- •Юнацький вік
- •Методи формування свідомості особистості
- •Дискусійні методи
- •Переконання, навіювання, метод прикладу
- •Методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки
- •Педагогічна вимога
- •Громадська думка
- •Методи вправ і привчання
- •Метод прогнозування
- •Створення виховуючих ситуацій
- •Методи стимулювання діяльності й поведінки
- •Змагання
- •Заохочення
- •Покарання
- •Методи самовиховання
- •Самопізнання
- •Самоставлення
- •Саморегуляція
- •Генетико-моделюючий метод виховання
- •Педагогічні умови використання методів виховання
- •Колективні творчі справи (ктс)
- •Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів
- •Педагогічна освіта батьків
- •Залучення батьків до виховної роботи
- •Взаємодія з батьками
- •Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності
- •Словесні методи навчання
- •Робота з підручником
- •Наочні методи навчання
- •Практичні методи навчання
- •Диференціація в освіті. Види диференціації
- •Рівні диференціації
- •Урок — основна форма організації навчання
- •Елементи уроку
- •Взаємозв'язок типу і структури уроку
- •Нестандартні уроки
- •Форми роботи на уроці
- •Дисципліна на уроці
- •Основні вимоги до уроку
- •Управлінські органи в школі
- •Органи колегіального управління школою
- •Управлінська діяльність адміністрації школи
- •Органи громадського самоврядування
- •Особливості управлінської діяльності в сучасній школі
- •Виховання і навчання у первісних та родових племенах на території України Навчання й виховання дітей праукраїнців епохи палеоліту
- •Народно-педагогічні уявлення праукраїнців трипільської культури
- •Культурний та освітній розквіт Київської Русі (період княжої доби) Навчання та виховання у Київській Русі
- •Пам'ятки педагогічної думки Київської Русі
- •Розпад Київської Русі та період культурного занепаду
- •Від занепаду до відродження: освіта та розвиток педагогічної думки в епоху культурного відродження України (XVI—XVIII ст.)
- •Боротьба католицтва та православ'я в Україні на ниві освіти
- •Діяльність братських шкіл
- •Вищі школи
- •Козацька педагогіка
- •Видатні діячі української освіти XVI—XVIII ст.
- •У складі двох імперій: українська освіта та педагогіка наприкінці XVIII — на початку XX ст.
- •Антиукраїнська освітницька політика московського царату і паростки національної школи
- •Просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського товариства
- •Стан освіти в Україні у складі Російської імперії
- •Стан освіти на західноукраїнських землях
- •Видатні українські педагоги XIX — початку XX ст.
- •Уроки XX століття: шлях до національної школи Революційні зміни в українському шкільництві й становлення національної системи освіти
- •Видатні діячі української освіти XX ст.
- •Антична педагогіка Виховання і навчання в античних суспільствах
- •Філософсько-педагогічна думка в античних суспільствах
- •Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху середньовіччя Загальний стан науки, культури та освіти у середні віки
- •Типи виховних систем та школа в середні віки
- •Виникнення університетів
- •Школа і педагогічна думка епохи Відродження Основні зміни у поглядах на освіту
- •Педагогічна думка епохи Відродження
- •Педагогіка епохи Реформації Освітні ідеї реформаторського руху
- •Епоха буржуазних революцій та Просвітництва в Європі Педагогічні ідеї епохи буржуазних революцій та Просвітництва
- •Видатні діячі епохи буржуазних революцій в Європі
- •Становлення і розвиток класичної європейської педагогіки та національної системи народної освіти у XIX ст. Основні проблеми організації системи народної освіти у країнах Європи
- •Педагоги-класики кінця XVIII—XIX ст.
- •Основні теорії європейської освіти нового часу
- •Теорія «громадського виховання» і «трудової школи»
- •Теорія «вільного виховання»
- •Експериментальна педагогіка
- •Педагогіка особистості
- •Теорія нового виховання і «нових шкіл»
- •Вальдорфська педагогіка
Школа і педагогічна думка епохи Відродження Основні зміни у поглядах на освіту
Епоха Відродження (XIV—XVI ст.) виникла у надрах середньовіччя і була історичним періодом, під час якого в країнах Західної Європи почалося формування буржуазної культури та ідеології. Тривалий час ознаки відродження і середньовіччя існували паралельно як окремі тенденції, що протистояли одна одній.
На зміну середньовічному аскетизму у світогляді цієї епохи відроджується античний ідеал діяльної, гармонійно розвинутої людини. Ідейна течія, яка запропонувала цей новий ідеал, дістала назву гуманізму. Гуманізм епохи Відродження знайшов відображення як у поглядах на виховання, так і в організації практичної роботи шкіл. Превалюючими рисами освіти стали: повага до дитини, увага до її потреб та психологічних особливостей, прагнення до фізичного розвитку, заперечення фізичних покарань.
У школах значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню дітей (середньовічна школа обмежувалася релігійним вихованням), вивченню рідної мови (раніше навчання було лише латинською мовою), природничих наук: математики, астрономії, механіки, природознавства, географії (які заперечувалися середньовічними схоластами), літератури, мистецтва. Гуманісти наголошували на поглибленні та розширенні змісту освіти, праві дітей навчатися в різних типах шкіл, розвитку їх активного мислення, привабливості й організації навчання, використанні наочності, організації екскурсій, прогулянок з метою пізнання навколишнього світу. Діячі епохи Відродження не виступали проти релігії, але викривали духовенство. Мораль, етика, культура, освіта ставали більш світськими. Важливими рисами освітянських поглядів гуманістів стали: індивідуалізм (у центрі виховання — особистість), врахування вікових особливостей дитини, вимога гармонійного всебічного розвитку особистості, піднесення ролі морального виховання, зменшення впливу церкви на школу.
Епоха Відродження, яка наповнила середньовічну освіту новим змістом, організаційно не змінила її. Існували міські школи, відкривалися латинські школи підвищеного типу (колегіуми, гімназії), нові університети, державні та приватні школи для дівчат, в яких навчалися переважно діти заможних батьків.
Педагогічна думка епохи Відродження
Педагогічна думка цієї епохи збагатилася творами і педагогічною практикою багатьох педагогів-гуманістів.
Вітторіно да Фельтре (1378—1446) — італійський педагог-гуманіст епохи Відродження. Прославився, як «pater omnis humanitatis» (батько гуманності), перший шкільний учитель нового типу, що здійснив ідею школи на природі. Він очолив школу-інтернат «Будинок радості» (1424), де, крім давніх мов і літератури, вивчали математику, природознавство, астрономію, грецьку мову та літературу, музику, живопис. Значна увага приділялася практичним заняттям, фізичним вправам (фехтування, їзда верхи) та іграм. У навчанні застосовували наочність, стимулювання творчості дітей, поступово позбавлялися зубрячки. Виховання здійснювалось за допомогою ласки, переконання (покарання розглядалось як зло), на особистому прикладі вихователів і наглядом за манерами, моральною чистотою вихованців.
Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письменник-гуманіст, педагог, автор роману «Гаргантюа і Пантагрюель», у якому нещадно висміював схоластичне навчання. Ним висвітлено нову педагогіку Відродження (якщо Гаргантюа вчився ще за методикою зубрячки, то його син Пантагрюель робить рішучий поворот у бік природничих наук, життєвості навчання, спорту, праці). Рабле наголошував на розвитку мислення, активності дитини, побудові навчання на зацікавленості її навколишнім середовищем, вивченні природи під час прогулянок, бесід, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою діяльністю. Пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. За Рабле, в школі повинні вивчати мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право. Важливою складовою всебічного виховання вважав мистецтво.
Еразм Роттердамський (1469—1536) — видатний нідерландський учений-гуманіст епохи Відродження. Значну увагу приділяв проблемам освіти й педагогіки. Високо оцінюючи роль виховання, вбачав його головне завдання у виробленні в дітей з раннього віку моральності та благочестя. У своїх памфлетах «Похвала глупоті» та «Розмови запросто» різко критикував зміст і схоластичні методи навчання, паличну дисципліну і брутальність учителів. Під час вивчення стародавніх мов вважав за необхідне основну увагу приділяти не формальному оволодінню граматикою, а читанню латинських і грецьких класиків. Вимагав, щоб навчання було легким і приємним для учнів, ґрунтувалося на їхніх інтересах і розвивало самостійність. Як і всі гуманісти, був прихильником м'якої дисципліни в школі. Його книга «Молодим дітям наука» містить правила з укріплення духа, важливі для юнацтва (наприклад, «Насміхатися, виставивши язика, є справа блазня», «Зі старшими говорити потрібно поважно і мало, а з рівними — дружньо і ласкаво», «Три знаряддя маємо для вченості: розум, пам'ять, старанність. Розум формується вправами. Пам'ять примножується від наполегливості. Наполегливість розвивай сам і не лінуйся».
Мішель Монтень (1553—1592) — французький мислитель-гуманіст, представник філософського скептицизму. В своїй головній праці «Досліди» (1580) гостро критикував сучасну йому школу за те, що вона вчила некритично сприймати чужі думки, сліпо слідувати за авторитетами, й переконував, що таке навчання тренує пам'ять, проте не розвиває розуму, учить цитувати й коментувати, але не вчить мислити. Вважав, що освіта має насамперед розвивати розум учня, самостійність його думки, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів, підтверджувати навички освіти практичною діяльністю, а результати навчання — своїм життям. Особливу роль відводив вихованню високих моральних якостей, яке необхідно здійснювати не повчаннями, а прикладом і моральним вправлянням. До запропонованої ним програми теоретичної освіти входили фізика й геометрія, які в XVI ст. в коледжах і університетах Франції не вивчалися. Високо оцінюючи освітнє і виховне значення історії, засуджував зведення вивчення її до засвоєння дат і імен. Вимагав виявляти індивідуальні особливості учня й шукати підхід, якого потребує своєрідність кожної дитячої особистості.
Томас Мор (1478—1535) — англійський мислитель-гуманіст, політичний діяч, один із засновників утопічного соціалізму. В знаменитій «Золотій книжці про найкращий суспільний лад і про новий острів Утопію» (1516) обстоював необхідність надання всім громадянам можливості «духовної свободи і освіти». Критикуючи економічний і політичний лад в Англії, докладно змалював картину справедливого, на його думку, ладу, де люди працюють, а держава дбає про освіту і виховання громадян. Обстоював принцип загального навчання рідною мовою, вимагаючи рівності освіти для чоловіків і жінок. Задовго до Коменського висунув принцип наочності та спостереження за природою. Наголошував на гармонійному розвитку особистості, зв'язку школи з життям, трудовому вихованні, рівноправності розумової й фізичної праці. Вперше поставив проблему освіти дорослих засобами бібліотек, музеїв, організацією самоосвіти громадян і прилученням їх до науки.