2. Стандартизація за часів срср
Датою виникнення стандартизації в СРСР вважається 15 вересня 1925 р., коли був створений Комітет зі стандартизації при Раді праці і оборони. Комітетом запроваджено перші обов’язкові стандарти, які одержали силу державного закону.
1926 р. затверджено перший радянський стандарт – «Борошно. Селекційні сорти зерна. Номенклатура».
На 1945 р. в СРСР діяло понад 6000 стандартів, з яких 35% належало до машинобудівельної та металургійної промисловості. За роки війни затверджено біля 2000 нових стандартів і понад 1000 стандартів набули змін у зв'язку з умовами воєнного часу.
У післявоєнні роки особливого розвитку стандартизація набула в галузях хімії, металургії, машинобудування.
1947 р. країна вступає до ІSО.
1954 р. створено Комітет стандартів, мір та вимірювальних приладів для координації роботи зі стандартизації в галузях народного господарства країни. Розробляються єдині системи нормативно-технічної, проектно-конструкторської і технологічної документації, міжгалузеві системи, Державна система стандартизації тощо.
1965 р. впроваджується державна атестація якості продукції.
1970 р. Комітет стандартів, мір і вимірювальних приладів перетворено у Державний комітет зі стандартизації (Держстандарт). Було запроваджено Державну систему стандартизації, яка об’єднала роботи зі стандартизації на усіх рівнях управління народним господарством. Діяла відповідна система нормативно-технічної документації, згідно з якою існували три категорії стандартів:
державні;
республіканські;
галузеві;
технічні умови (були обов’язкові для підприємств, оскільки затверджувалися державними органами).
З розвитком економіки змінюється законодавство і в сфері стандартизації.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1988 р. (№489) «Про перебудову діяльності та організаційної структури Державного Комітету СРСР по стандартах» було ліквідовано галузеві нормативно-технічні документи і встановлено два рівні нормативно-технічної документації:
Державні (республіканські) стандарти;
Технічні умови.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 25 грудня 1990 р. (№1340) «Про удосконалення організації робіт по стандартизації в СРСР» було передбачено, що державні й республіканські стандарти повинні мати обов’язкові та рекомендовані вимоги щодо:
якості продукції;
її безпеки для життя і здоров’я населення;
охорони навколишнього середовища;
сумісності та взаємозамінюваності.
3. Національна системи стандартизації України
Національна система стандартизації України та система сертифікації УкрСЕПРО практично створювалась з моменту проголошення незалежності, але активізувалась з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 №46-93, у якому:
йдеться про систему нормативних документів (НД), адресованих користувачам незалежно від їхньої форми власності;
уперше встановлено дві категорії стандартизованих положень – обов’язкові та рекомендовані;
передбачено поступову заміну чинних радянських НД всіх рівнів національними з можливим використанням міжнародних стандартів;
доручено розроблення НД уперше створюваним технічним комітетам зі стандартизації (як неприбутковим організаціям);
запроваджено двомовне викладення тексту НД – українською та російською мовами.
1992 р. створено Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України).
1993 р. Україна стає членом Міжнародної організації зі стандартизації (ІSО).
1 жовтня 2002 р. центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології, підтвердження відповідності та захисту прав споживачів є Державний Комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт).
З моменту свого створення Держстандарт організував систему оперативного та доступного інформаційного забезпечення користувачів офіційними нормативними документами зі стандартизації, налагодивши іх публікування і розповсюдження.
Фактично до 2001 р. (до прийняття Закону України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 №2408-111) існувала система стандартизації, що залишилась у спадщину від колишнього СРСР, а це практично весь фонд державних (понад 20 тис. ГОСТ) та галузевих (понад 43 тис) документів.
У законі України «Про стандартизацію»:
уточнено функції Держстандарту та запроваджено Раду із стандартизації як консультативно-дорадчий орган при Уряді;
сформульовано вимоги до стандартів, які повинні відповідати ринковим потребам і запобігати введенню в оману споживачів;
були виокремленні законодавчо регульована та нерегульована сфери використання нормативних документів і запроваджено упорядкування першої з них документами нового типу – технічними регламентами (ТР).
ТР – нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів та послуг.
Держспоживстандарт є центральним органом виконавчої влади, метою якого є:
вдосконалення технічного регулювання;
реалізація споживчої політики відповідно до вимог СОТ та ЄС;
сприяння сталому зростанню економіки;
створення умов для розвитку підприємництва добросовісної конкуренції;
поліпшення захисту життя та здоров’я людей, навколишнього середовища, прав споживачів;
усунення технічних бар’єрів у торгівлі (ТБТ).
На сучасному етапі правові основи технічного регулювання в Україні визначають Закони України:
«Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 р.;
«Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 08.04.93 р.;
«Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.98 р.;
«Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 р.;
«Про акредитацію органів з оцінки відповідності» від 17.05.2001 р.;
«Про стандартизацію» від 17.05.2001 р.;
«Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 р.
Закони встановлюють такі основні принципи державної політики у сфері технічного регулювання:
забезпечення участі фізичних та юридичних осіб у розробленні нормативних документів та вільного вибору ними стандартів;
відкритість, прозорість та доступність процедур стандартизації та оцінення відповідності;
дотримання міжнародних та європейських правил і процедур у сферах стандартизації та оцінення відповідності, пріоритетність прямого впровадження міжнародних та регіональних стандартів;
забезпечення повного та всебічного інформування всіх зацікавлених сторін за рівних умов;
координація дій органів виконавчої влади, розмежування повноважень та уникнення дублювання.
З метою подальшого поліпшення вітчизняної системи технічного регулювання у 2006 р. схвалено Концепцію розвитку технічного регулювання та споживчої політики на 2006-2010 роки. В Концепції зазначалося, що технічне регулювання та захист прав споживачів повинні здійснюватися за такими принципами:
відкритість і прозорість процесу розроблення та прийняття технічних регламентів і застосування процедур оцінки відповідності;
застосування інноваційних підходів до розв’язання проблем;
забезпечення рівності щодо захисту прав вітчизняних та іноземних виробників;
адаптація національного законодавства до вимог законодавства ЄС;
угоди про технічні бар’єри в торгівлі Світової організації торгівлі;
запровадження міжнародних і європейських стандартів.
У рамках проекту «Створення груп аналізу політики в центральних органах виконавчої влади» було сформовано групу аналізу з метою адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог.
Результатом роботи групи стала підготовка відповідно до існуючої європейської практики так званих Зеленої та Білої книг:
Зелена книга «Про політику адаптації національного законодавства у сфері технічного регулювання та споживчої політики до європейських вимог»;
Біла книга «Про політику адаптації вітчизняного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог».