- •1. Давньоєгипетська держава як приклад східної деспотії.
- •2. Проблеми античного рабства в сучасних історичних дослідженнях.
- •3. Культура Греції класичного періоду.
- •4. Виникнення християнства та його рання історія.
- •5. Боротьба Риму за світове панування.
- •6. Велике переселення народів: причини, сутність, наслідки.
- •7. Виникнення і розвиток середньовічних міст в країнах Західної Європи.
- •8. Причини, хід і наслідки хрестових походів.
- •9. Виникнення та розвиток станово-представницьких інституцій в країнах Західної Європи в період середньовіччя /Англія, Франція, Іспанія/.
- •10. Великі географічні відкриття та їх історичне значення.
- •11. Реформація та Контрреформація в Європі: загальні риси та національні особливості.
- •12. Англійська революція XVII ст.: основні етапи, історичне значення.
- •13. Війна північноамериканських колоній Англії за незалежність та утворення сша.
- •14. Французька революція xviiі ст.: основні етапи, вплив революції на Європу, історичне значення.
- •15. Боротьба Франції з коаліціями європейських держав наприкінці xviiі – початку хіх ст. Наполеонівські війни.
- •16. Віденський конгрес держав /1814-1815 рр./. Система післявоєнного миру в Європі.
- •17. Об'єднання Італії і Німеччини. Порівняльна характеристика.
- •18. Громадянська війна в сша і Реконструкція Півдня.
- •19. Міжнародні відносини наприкінці хіх – на початку хх ст. Перша світова війна.
- •20. Основні проблеми внутрішньополітичного життя Англії, сша, Франції, Німеччини в останній третині хіх – на початку хх ст. /політичний лад, система політичних партій, основні політичні реформи/.
- •21. Тенденції соціально-економічного розвитку старих /Англія, Франція/ і нових /Німеччина, сша/ держав світу в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •22. Реформи XVIII ст. В Російській імперії. Російський абсолютизм та його еволюція.
- •23. Польща наприкінці XVIII – на початку хіх ст.
- •24. Народи Росії в період революції, іноземної інтервенції і громадянської війни (1917-1920 рр.).
- •25. Суспільно-політичний і економічний розвиток срср в другій половині 80-х – на початку 90-х рр. Розпад Радянського Союзу та утворення Співдружності Незалежних Держав.
- •26 .Основні тенденції розвитку міжнародних відносин між двома світовими війнами. Сутність та історичне значення Версальсько-Вашингтонської системи.
- •28. Реформізм у 30-ті рр. Хх ст.: сутність, форми, національні моделі.
- •30. Друга світова війна: причини, характер, періодизація. Перебіг війни на основних театрах бойових дій.
- •31. Сучасні оцінки історії антигітлерівської коаліції. Міжнародні конференції 1941-1945 рр. Створення оон.
- •32. Етапи розвитку міжнародних відносин у другій половині хх ст. Сучасний стан вивчення “холодної війни”.
- •33. Тенденції політичного розвитку країн “великої сімки” другої половини хх ст.
- •34. Основні тенденції соціально-економічного розвитку країн “великої сімки” у другій половині хх ст. Нтр. Структурні кризи. Постіндустріальне суспільство.
- •35. Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку великих держав Латинської Америки (Мексика, Аргентина, Бразилія, Чилі) в другій половині хх ст.
- •36. Китай у другій половині хх ст.: підсумки громадянської війни, комуністичні експерименти Мао Цзедуна і реформи “прагматиків”.
- •37. Особливості процесу деколонізації країн Азії та Африки. Проблема вибору шляху постколоніального розвитку.
- •38. Етапи розвитку країн Східної Європи у другій половині хх ст. Сутність і форми демократичних революцій 1989 р. Посткомуністичне суспільство.
- •39. Суспільно-політичні рухи світу другої половини хх ст.
- •40. Світ на початку ххі ст. Глобальні проблеми людства.
1. Давньоєгипетська держава як приклад східної деспотії.
Упродовж доби Раннього Царства царська влада в Єгипті дедалі більше посилювалася. Про це свідчать тодішні царські могили, розміри і багатство поховального начиння яких зростали. Так, якщо з Нармером було поховано 33 особи, то з третім царем І династії Джером — уже майже 600.
Свого апогею політична централізація Єгипту досягла в епоху Стародавнього Царства (чи Будівників пірамід). У жодній іншій країні Стародавнього Сходу та й у самому Єгипті в наступні століття царська влада не була такою могутньою, як при будівниках пірамід. Основна заслуга в цьому належала староєгипетській релігії, яка проголосила царя божеством. Вважалося, що навіть ім'я єгипетського царя сповнене містичної сили, тому його боялися вимовляти, а називали царя пер-о, тобто «великим домом».
Життя фараона було розписане двірцевими правилами до найменших дрібниць, фараон не міг і кроку ступити поза архіскладного двірцевого ритуалу. Система престолонаслідування трактується в єгиптології неоднозначно. Правою рукою фараона був чаті (його ще називають в єгиптології візирем) — колишній племінний чаклун, який ходив у шкурі пантери весь обвішаний амулетами. Підлеглі першому заступникові фараона царедворці майже поголовно складалися з царських родичів, Цей елітний прошарок понавидумував для себе безліч всіляких посад, аби тільки зручніше вмоститися біля державного корита. Це — «завідуючий всім, що є і чого немає» (царський скарбник), «керівник пустелі», «начальник доручень», «начальник царського туалету», «сторож царського гардеробу», «майстер і носій царських сандалів», «лікар лівого ока царя», «лікар правого ока царя» ін.
На місцях повновладними володарями були номархи, які командували полчищами дрібніших чиновників. Серед чиновницької братії виділялися грамотії-писці, які складали земельний кадастр, вели облік польових робіт тощо.
В епоху Стародавнього Царства в Єгипті вже діяла добре налагоджена судова система, яка прийшла на зміну архаїчним общинним судам.
Ядром єгипетського війська було ополчення, проте в епоху Стародавнього Царства вже з'явилися й постійні військові загони. Військом, як правило, керував той царевич, якого готували на трон.
Будівництво пірамід
Виникнення в Єгипті доби Стародавнього Царства централізованої деспотії супроводжувалося будівництвом велетенських царських гробниць, що їх стародавні греки назвали пірамідами. Будівництво пірамід започаткував засновник III династії фараонів Джосер. Його 60-метрова кам'яна гробниця в Саккара, що її називають «праматір'ю пірамід», мала східчасту форму. Найграндіозніші піраміди спорудили для себе всесильні фараони IV династії Хуфу (Хеопс), Хафра (Хефрен) і Менкаура (Мікерін). Висота їхніх пірамід сягала відповідно 146,5 м, 138 м й 66 м. Як запевняв Геродот, піраміду Хуфу і дорогу до неї від Нілу будували 100 тис. єгиптян упродовж 3О років. Біля пірамід хтось із фараонів, найімовірніше — Xyфy, вирубав у скелі Великого сфінкса — символ царя-переможця. Останній фараон IV династії Шепсескаф побудував собі замість піраміди скромну 14-метрову трапецієвидну гробницю — мастабу.
Дискутується, хоч як це дивно, й призначення пірамід. У них убачають то царські мавзолеї, то кам'яні пророцтва про ходу світової історії, то засіб зоряного перевтілення фараона, то гігантські водокачки... Мабуть найбільш вдалим є твердження, що піраміда мала забезпечити фараону гарантоване потойбічне життя, захистити його мумію, щоб він міг і після смерті піклуватися про своїх підданих. Людей, імовірно, переконували, що спорудженням пірамід вони забезпечують власне майбутнє. Фараони V династії (єгиптологи назвали її «сонячною») зводили відкриті «сонячні» храми з кам'яним обеліском у центрі.
Нове піднесення Єгипту відбулось за доби Нового царства
Скориставшись безладдям у Єгипті напр. Середнього Царства кочівники гіксоси групами переходили єгипетський кордон і наймалися на службу до нижньоєгипетських номархів, які в запеклій міжусобній боротьбі не гребували нічиєю допомогою. Гіксоси побудували в Дельті свої храми й фортеці. Кочівники потрапили під сильний вплив єгипетської культури, їхні царі брали титулатуру єгипетських фараонів. Прямих свідчень того, що й гіксоси дечого навчили мешканців Нільської долини, немає.
Коли фараоном став Тутмос III, для єгипетського війська відразу знайшлася робота. Фараон кинувся впокорювати сирійсько-палестинські князівства, які потрапили за царювання Хатшепсут під вплив хурритів і припинили виплату данини Єгипту. Об'єднані сирійсько-палестинські війська, якими керував царьок Кадешу, єгиптяни досить легко розгромили під Мегіддо, проте оволодіти самою фортецею їм довго не вдавалося. Минуло сім довгих місяців облоги, перш ніж єгиптяни вдерлися в Мегіддо. Через 20 років після взяття Мегіддо війська Тутмоса III зрівняли з землею Кадеш. Вони оволоділи також Халпою, розгромили під Кархемишем армію могутньої хурритської держави Мітанні, яка наводила жах на всю Месопотамію, і захопили на півночі Месопотамії стратегічно важливу Нію. Отож, воєнними зусиллями цього фараона, Єгипет перетворився в середині II тис. до н. е. в могутню «світову державу». Естафету завоювань перебрав від Тутмоса III Аменхотеп II. Він хвалився, що у трьох військових походах у Східне Середземномор'я потопив у крові повстання в Сирії та Палестині. Наступні єгипетські володарі, Тутмос IV й Аменхотеп III, вже не ускладнювали собі життя організацією військових походів, а підтримували високий міжнародний престиж своєї держави суто дипломатичними засобами.
За царювання XVIII династії фараонів єгиптяни створили ефективну систему керівництва колоніями. Вони не руйнували місцеву адміністративну систему на васальних територіях, лише якнайсуворіше заборонили місцевим князькам самостійно здійснювати зовнішню політику. На всіх завойованих ними землях було утворено намісництва, верховне керівництво якими забезпечувало особливе державне відомство у Фівах. Діяльність намісників контролювали довірені люди фараона, промовистий титул яких «очі царя Верхнього Єгипту, вуха царя Нижнього Єгипту» не потребує коментарів.
Нервовий і апатичний Аменхотеп ІV- Ехнатон увесь віддався сонцепоклонницькій реформі, з допомогою якої він наївно сподівався підтримувати високий міжнародний авторитет Єгипту. Відчувши послаблення Єгипту, дрібні східносередземноморські князьки почали виходити з покори, вирізали єгипетські гарнізони, а Хеттське царство знищило союзну Єгиптові державу Мітанні. Таким чином, створена першими фараонами XVIII династії Єгипетська імперія впала