9. Визначення об’ємної і питомої маси грунту

Питома маса грунту — це маса в грамах 1 см3 сухого грунту, тобто грунту без пор, води і повітря.

Циліндричний метод.

У грунт з непорушною структурою врізати металевий циліндр 10см і об'ємом Ідм .

Відкопати грунт навколо циліндра, обережно відрізати його знизу і вийняти циліндр.

Обережно обрізати грунт, що виступає з циліндра, в рівень з його краями.

Циліндр треба закрити кришкою так, щоб грунт не висипався з нього. Після цього циліндр з ґрунтом треба зважити.

Зважити порожній циліндр разом з кришкою.

З ґрунту, що досліджується, взяти зразок для визначення вологості.

Знаючи вагу порожнього циліндра і вагу його із ґрунтом розрахувати вагу взятого об'єму ґрунту.

Знаючи вологість ґрунту, обчислити вагу абсолютно сухого ґрунту.

Об'ємною масою частинок грунту (уч, г/см3) називається відношення маси частинок грунту, висушеного при температурі 100-105 ° С до сталості маси, до їх обсягу. На відміну від визначення об'ємної маси скелета грунту при визначенні об'ємної маси частинок враховують тільки їх обсяг без об'єму пор в грунті Об'ємну масу частинок грунту визначають за ГОСТ 5181-64, а при початкових стадіях проектування приймають значення цієї характеристики рівними (в г/см3): для пісків 2,65, супісків 2,67, суглинків 2,70, глин 2,74.

Про щільності грунту можна судити також за його пористості. Під пористістю розуміють обсяг пір в одиниці об'єму грунту, виражений в долях одиниці. Пористість може бути також оцінена відношенням об'єму пор до об'єму частинок у зразку. Це відношення називається коефіцієнтом пористості.

До Ілам відносяться глинисті грунти, що утворилися в початковій стадії свого формування як структурний осад у воді при наявності мікробіологічних процесів і мають у природному складення вологість, що перевищує вологість на кордоні плинності.

У глинистих грунтів четвертинного віку різного походження, крім еолових і моренних утворень, коефіцієнт пористості змінюється в межах: для супісків 0,45 - 0,75, суглинків 0,45-1,00, глин 0,55-1,05. Він дорівнює або більше у мулів супіщаних 0,9, суглинних 1,0 і глинистих 1,5.

10. Родючість – головна властивість грунту

Родю́чістьґру́нту — характеристика ґрунту, що визначає його здатність підтримки великої кількості рослинного життя, термін найчастіше використовується для опису земель сільськогосподарського призначення.

Родючий ґрунт зазвичай характеризується такими властивостями:

• Багатий на головні елементи, необхідні для живлення рослин: азот, фосфор і калій.

• Містить достатньою кількість мікроелементів, таких як бор, хлор, кобальт, мідь, залізо, магній, марганець, молібден, сірка і цинк.

• Містить органічну речовину ґрунту, що покращує його структуру та допомагає утриманню вологи.

• Кислотність в діапазоні pH від 6,0 до 6,8.

• Добра структура, що забезпечує необхідний дренаж.

• Набір мікроорганізмів, корисних для росту рослин.

• Велика товщина верхнього шару ґрунту.

В сільському господарстві родючі ґрунти зазвичай отримуються за допомогою ряду мір збереження та меліорації ґрунтів.

Підвищення родючості ґрунтів досягається за рахунок прове-дення меліорації (вапнування, гіпсування), науково обґрунтовано-го застосування органічних та мінеральних добрив, ґрунтозахис-них технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Для забезпечення рослин достатньою кількістю поживних ре-човин з урахуванням біологічних і сортових особливостей, вели-чини запланованого врожаю, агрохімічних та інших властивостей ґрунтів необхідним є додержання конкретної системи. Ця систе-ма складається з таких ланок: 1) визначення необхідності прове-дення хімічної меліорації, внесення певної кількості органічних і мінеральних добрив, меліорантів з урахуванням запасу поживних речовин і прогнозування родючості ґрунтів; 2) розподіл ресурсів засобів меліорації; 3) розроблення системи і плану застосування добрив, які забезпечують виконання планів виробництва сільсько-господарської продукції і відтворення родючості ґрунтів; 4) скла-дання проектно-кошторисної документації на застосування засобів хімізації; 5) здійснення авторського нагляду і контролю за викори-станням засобів хімізації; 6) визначення ефективності застосуван-ня засобів хімізації, частка їх у досягнутому рівні врожайності.