2. Фізико-хімічні властивості будівельних матеріалів.

Дисперсність – характеризується ступенем тонкого подрібнення твердого тіла та оцінюється показником питомої поверхні.

До числа дисперсних будівельних матеріалів належать : цементи, гіпсові та інші мінеральні в’яжучі, порошкоподібні добавки тощо.

Питому поверхню дисперсного матеріалу виражають відношенням сумарної поверхні всіх часток до одиниці маси, м²/кг. Наприклад, цементи розмелюють до питомої поверхні, що дорівнює 350-500 м²/кг.

Внаслідок, фізико-хімічних процесів, що відбуваються на поверхні дисперсних часток, тим вища, чим більша їхня сумарна поверхня. Щоб одержати, наприклад, швидкотверднуючи цементи, збільшують тонкість помелу, тобто питому поверхню цих цементів.

В’язкість – зумовлюється внутрішнім тертям у рідині під час переміщення одного шару рідини відносно другого.

Пластичність мінерального тіста - це здатність тістоподібної маси деформуватися без порушення суцільності під впливом механічних дій, які проявляються в процесі формування матеріалів і виробів.

Мінеральним тістом називають висококонцентровані водні суспензії глини, вапна, цементу та інших дисперсних мінеральних матеріалів.

Пластичність мінерального тіста сприяє прискоренню й поліпшенню процесів змішування , ущільнення й формування керамічних матеріалів, бетонів, будівельних розчинів тощо.

Когезія – це показник внутрішнього зчеплення матеріалу, зумовлений міжмолекулярними силами зчеплення.

Адгезія – це показник зовнішнього зчеплення матеріалів один з одним на поверхні їх контакту.

Здатність до твердіння характерна для певної групи матеріалів, які називають в’яжучими речовинами.

Твердіння мінеральних в’яжучих – це здатність їх внаслідок змішування з водою утворювати в’язке тісто, яке з часом самочинно переходить до каменоподібного стану, тобто твердне, набуваючи при цьому певної міцності. Затвердіваючи, в’яжуча речовина скріплює в єдине ціле пісок, щебінь, гравій, арматуру, які вводяться в мінеральне тісто. Прикладом, є такі матеріали, як будівельний розчин, бетон, залізобетон.

Здатність до емульгування характеризується властивістю деяких матеріалів утворювати з водою рідкі дисперсії – емульсії. Емульсією називають систему з двох не змішуваних рідин, одна з яких у вигляді найдрібніших краплин рівномірно розподілена в другій. Для того щоб емульсія не розшаровувалися , тобто була стійкою, до неї під час приготування вводять спеціальні речовини – емульгатори.

3. Хімічні властивості будівельних матеріалів.

Хімічні властивості характеризують здатність матеріалу до хімічних перетворень при взаємодії з речовинами, що контактують з ним. До них належать; розчинність, кислотостійкість, лугостійкість, токсичність та інші.

Кислотостійкість - це здатність матеріалу (виробу) чинити опір дії розчинів кислот або їхніх сумішей у межах, встановлених нормативними документами.

Лугостійкість - це здатність матеріалу (виробу) чинити опір дії лугів у межах, встановлених нормативними документами.

Токсичність — це здатність матеріалу в процесі виготовлення й особливо експлуатації за певних умов виділяти шкідливі для здоров'я людини (отруйні) речовини. Деякі будівельні матеріали не дозволяється використовувати, наприклад у житлових приміщеннях, дитячих закладах тощо.

Розчинність - здатність матеріалу розчинюватись у воді, олії, бензині, скипидарі та інших речовинах-розчинниках. Розчинність може відігравати і позитивну, і негативну роль. Наприклад, якщо облицювальний синтетичний матеріал у процесі експлуатації руйнується під дією розчинника, розчинність є шкідливою.