Суспільні фонди споживання

Показники	Всього	Утому числі з коштів
		держав­ного бюджету	підпри­ємств	КСП	спеці­альних позабюд­жетних фондів	проф­спілок	інших джерел
1. Утримання і ви­ховання дітей та підлітків
2. Підготовка кадрів
3. Охорона здо­ров'я та відпочи­нок населення
4. Утримання пенсіонерів і непрацездатних членів суспільства
5. Громадське культурно-побу­тове обслуговуван­ня населення
6. Суспільні фон­ди споживання –всього (1+2+3+4+5)
7. Утому числі грошові виплати; матеріальні блага і послуги
8. Суспільні фон­ди споживання на особу

поліклініки, санаторії, курорти, на фізичну культуру, а також на допомогу з тимчасової непрацездатності робітників і службовців, оплату відпусток, заміщення зношуваності невиробничих фондів закладів охорони здоров'я і відпочинку. Цю групу витрат частко­во фінансують з коштів підприємств (придбання путівок), проф­спілок та інших громадських організацій.

Утримання непрацездатних членів суспільства і пенсіонерів охоплює статті, які стосуються пенсії, допомоги, утримання бу-

473

динків інвалідів і перестарілих, відшкодування зношуваності ос­новних фондів цих будинків тощо.

Статті групи "Громадське культурно-побутове обслуговуван­ня населення" об'єднують витрати бюджетних коштів на оплату працівників культурно-просвітніх закладів, відшкодування зноше­ності їхніх основних невиробничих фондів, державні субсидії на­селенню, покриття видатків на утримання громадського житло­вого фонду, які не відшкодовує квартплата населення.

Крім коштів бюджету на такі цілі, використовують кошти підприємств на культурно-побутові заходи, утримання будівель, приміщень, садів, парків тощо.

В Україні за сучасних умов суми коштів, які держава виділяє на фінансування заходів, що стосуються суспільних фондів спо­живання, безперервно зменшуються.

Тому для цього доцільно заплати спонсорські пожертвуван­ня, які вже сьогодні у деяких випадках є суттєвими.

Важливе значення має розрахунок середнього сукупного до­ходу сім'ї та середнього сукупного доходу на особу. Останній по­казник є основою для визначення щомісячної допомоги на дітей до 16 років (учнів - до 18 років), грошових виплат матерям (бать­кам), що доглядають троє і більше дітей віком до 16 років тощо.

Індекси споживчих цін прожиткового мінімуму визначають стосовно фіксованого набору матеріальних благ та послуг, що введені до мінімального споживчого бюджету. Державний комі­тет статистики України ці індекси розраховує за власною методи­кою, а прогнозно-плановий період оцінює у зв'язку з інфляційни­ми очікуваннями.

Показники рівнів споживання товарів і платних послуг ха­рактеризують середні рівні споживання населенням найважливі­ших продовольчих товарів (м'ясо, молоко, яйця, хлібопродукти, картопля, овочі) та платних послуг. Визначати середні рівні спо­живання продовольчих товарів на перспективу дають змогу ба­лансові розрахунки валових ресурсів зерна, картоплі, овочів, м'я­са, молока, яєць, які ведуть під час складання прогнозів розвитку агропромислового комплексу. Обсяг споживання платних послуг

474

визначають відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на підставі планів споживчих бюджетів і балансу гро­шових доходів і видатків.

Основою системи державного регулювання добробуту і до­ходів населення є показники соціальних гарантій населенню:

мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості, мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог та ін.

Мінімальний споживчий бюджет - це головний соціальний критерій, який визначає межу бідності і реальний рівень життя населення, можливість отримання послуг установ охорони здо­ров'я, житлово-комунальних тощо.

Для характеристики рівня життя можна використовувати ще один показник - бюджет мінімального достатку (соціальний мінімум), у який входить ширший і якісний асортимент товарів та послуг, що забезпечує родині потрібний достаток.

З огляду на те, що держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення мінімальних соціальних гарантій, у прогнозуванні і державному регулюванні народного споживання головною є роз­робка мінімального споживчого бюджету населення (МСБ). Його показники розраховують згідно з Законом про мінімальний спо­живчий бюджет на підставі нормативних МСБ (для населення в цілому та для його типових груп), мінімального нормативного спо­живчого кошика (МНСК), прогнозних даних з соціально-демо­графічної, статево-вікової структури населення, його розподілу за рівнем середнього сукупного доходу на особу та оцінки індексів споживчих цін.

На підставі МНСК та відповідних цін придбання (за звітний період), враховуючи зміни у соціально-демографічній структурі населення, розраховують мінімальний прогнозний нормативний споживчий бюджет (МПНСБ) у цінах звітного періоду. Його підсумкова вартісна оцінка відповідає кількісному рівню межі бідності у прогнозному періоді (у звітних цінах). Натуральна структура визначає потрібну кількість тих або інших товарних ресурсів на мінімальному рівні. Отже, МПНСБ дає для прогнозу інших показників мінімальну межу потреб.

475

Під час прогнозування МСБ можна використовувати його мо­дифікації - нормативні бюджети, розраховані для мінімальних ко­шиків щодо окремих типових груп малозабезпечених (інваліди, пенсіонери, одинокі матері та ін.) Це дає змогу розраховувати нор­мативний МСБ для усіх верств малозабезпечених за формулою

де С^і₀ - середньозважений рівень витрат на і-й товар (послугу) для МСБ області у цінах звітного періоду; С_ij - рівень витрат на i-й товар (послугу) для МСБ j-ї типової групи (j=1, ...,n). N_j. -кількість населення, що належить до j-ї типової групи.

Розроблений у цінах звітного періоду МСБ переоцінюють у прогнозні ціни шляхом множення усіх структурних позицій на про­гнозні індекси відповідних цін. В очікуваних цінах прогнозного періоду ці витрати розраховують за формулою

де Сⁱ₀ - прогнозний рівень витрат на i-й товар у цінах звітного періоду; І_i - очікуваний індекс зміни цін (тарифів) у прогнозному періоді.

Структура прогнозованого нормативного МСБ така сама, як і звітного (табл.13.6). Розробляють лише його витратну частину, яка охоплює витрати на споживання продовольчих і непродоволь­чих товарів, послуг, внески і платежі.

Унаслідок недостатньої кількості ресурсів у держави для за­безпечення соціальних гарантій їхній рівень занижений до межі малозабезпеченості. Споживчий кошик МСБ рівня межі бідності грунтується на нормативному МСБ, у якому скорочені рівні вит­рат на споживання продовольчих товарів, значно знижені рівні придбання та забезпеченості предметами першої потреби, прак­тично вилучені витрати на культурно-побутові та господарські то­вари. МСБ рівня межі бідності розробляють для України в цілому

476

Структура мінімального споживчого бюджету (грн. за рік на особу)

Показники	Усього	У тому числі
		на дитину	на дорос-лого	на людину пенсій­ного віку
1. Продукти харчування
2. Непродовольчі товари
у тому числі
а) одяг, білизна, взуття
б) предмети гігієни, санітарії, ліки
в) предмети культурно-побутового призначення та господарського вжитку
з них
іграшки, спорттовари, шкільне приладдя, товари тривалого вжитку, госпо­дарські товари, меблі тощо
г) товари для ведення особис­того підсобного господарства
3. Послуги
а) житлово-комунальні
б) побутові
в) транспортні
г) зв'язку
д) дитячих установ
е) культури, освіти, відпочинку
4. Податки, внески, платежі
5. Алкогольні напої, тютюн
Усього за рік
Усього за місяць

477

відповідно до статево-вікових груп населення у вигляді мінімаль­них нормативних наборів.

Обчислені прогнозні рівні витрат і споживання на середньо­му та мінімальному рівнях використовують для прогнозування потреби у відповідних ресурсах, формування держзамовлення та вироблення заходів соціального захисту.

До системи державного регулювання належить, звичайно, індексація грошових доходів населення. Головна її мета - збере­ження життєвого рівня населення у випадку зростання цін або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Держава може застосувати два варіанти індексації. Один повністю зберігає рівень життя населення, інший передбачає компенсацію лише для час­тини населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування в разі втрати працездатності.

Для індексації грошових доходів населення використову­ють індекс споживчих цін на товари і послуги, що входять до МСБ.

На відміну від індексації, компенсація передбачає відшкоду­вання подорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і виплату різниці у цінах громадянам або їхнім окремим групам.

13.4. Державне регулювання розвитку сфери обслуговування населення

Особливістю розвитку сфери обслуговування у період фор­мування ринкової економіки є збільшення питомої ваги послуг, які надають населенню за плату, а також розвиток комерційного сектора. До платних послуг належать побутові, житлово-кому­нальні, пасажирського транспорту; зв'язку, культури, деякі послуги установ освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, пра­вові, фінансових установ, санаторно-курортні, туристсько-екс­курсійні, послуги дитячих дошкільних закладів та ін.

478

Сфера обслуговування має низку особливостей, які обмежу­ють ринкове саморегулювання у виробництві товарів.

По-перше, у її складі є ринки, попит на яких настільки великий і ціна рівноваги визначена так високо, що стає недоступною для більшості членів суспільства (наприклад, ринок житла в Україні).

По-друге, ціновий механізм регулювання для деяких видів послуг не спрацьовує. Зокрема, в освіті виробництво і споживан­ня послуг дає доходи на макроекономічному рівні, які не відобра­жені у ринковій ціні У такому разі держава повинна регулювати зниження цін та зменшення витрат. Якщо особа здобуває освіту, то це корисно не тільки для неї, а й для усього суспільства. Відпо­відно є всі підстави для того, щоб виділяти дотації на розвиток освіти (багато держав витрачають на це чималі кошти). Те саме стосується охорони здоров'я, послуг дитячих дошкільних закладів.

Специфіка механізму функціонування ринку послуг і розвит­ку сфери обслуговування в Україні у перехідний період зумовлює особливості їхнього державного регулювання, яке передбачає ре­гулювання підприємницької діяльності суб'єктів ринку; що нада­ють платні послуги населенню, і державну підтримку розвитку некомерційного сектора сфери обслуговування.

Для сфери послуг можна виділити чотири рівні регулюван­ня: міждержавний, державний, регіональний, місцевий, які зале­жать від виду послуг, належності підприємств до комунальної або загальнодержавної власності, а також від способів регулювання, а саме: правове, індикативне планування, регулювання ЦКП, бюд­жетно-фінансове та грошово-кредитне, цінове регулювання.

Характерною є тенденція зміщення центру державного ре­гулювання на регіональний та місцевий рівні.

Центральні економічні органи виконують такі регулювальні функції:

визначають головні цілі і пропорції розвитку сфери послуг, його концепцію;

прогнозують головні показники на довготерміновий період за обсягом і ресурсами, визначають головні параметри розвитку послуг на коротко- і середньотерміновий періоди:

479

розробляють нормативи споживання послуг, соціально-еко­номічні нормативи розвитку інфраструктури тощо;

складають програми розвитку окремих галузей сфери послуг (освіти, охорони здоров'я, культури);

забезпечують бюджетне фінансування некомерцінного сек­тора послуг, що є загальнодержавною власністю.

Особливістю сучасного механізму державного регулювання сфери послуг є поєднання індикативного планування платних послуг населенню і бюджетного планування галузей послуг, орієн­тованих переважно на некомерційні критерії (освіти, охорони здо­ров'я, культури, мистецтва).

Функції індикативного планування платних послуг населен­ню на макрорівні виконує Міністерство економіки України. Цим займається спеціально створений відділ - економіки виробниц­тва непродовольчих товарів і послуг. У прогнозі та Державній програмі економічного і соціального розвитку України є показ­ник обсягу реалізації платних послуг населенню. Його визнача­ють на підставі прогнозних розрахунків потреби населення у спо­живанні платних послуг і пропозицій областей. Показник обся­гу реалізації платних послуг населенню підприємствами і орга­нізаціями охоплює: послуги, які надають власне підприємства і організації; послуги, надані профспілками на базі культурно-освітніх, спортивних, позашкільних закладів; послуги коопера­тивів, колгоспів (селянських спілок). У загальному обсязі реа­лізації платних послуг населенню не враховують: виторг від про­дажу будівельних матеріалів, інструменту, інженерного і сані­тарно-технічного обладнання, труб, стандартних дерев'яних бу­динків, добрив, насіння, посадкового матеріалу; молодняку тва­рин і птиці, кормів, продовольчих товарів, друкованих видань та іншої продукції, яка входить до обсягу роздрібного товарообігу;

послуги, які виконують на замовлення підприємств і організацій. За сучасною методологією до обсягів реалізації платних послуг населенню належать послуги, що надають населенню усі підприємства й організації, розташовані на території України, у тім числі послуги з перевезення пасажирів залізничним та морсь-

480

ким транспортом, цивільною авіацією, послуги туристичних організацій (вартість путівок).

Обсяг платних послуг (за видами і асортиментом) визнача­ють за показниками розвитку цих послуг у натуральному вира­женні (кількістю наданих послуг і контингентом обслуговуваних) та цінами послуг.

Обсяг реалізації послуг зв'язку розраховують як суму над­ходжень від населення за пересилання листів, бандеролей, поси­лок, грошових переказів, телеграм, за міжміські переговори, вста­новлення і користування квартирними телефонами, радіотранс­ляційними точками. Доходи поштового і телеграфного зв'язку виз­начають на підставі розрахунків вартості поштово-телеграфних послуг на одного жителя (скоригованих на індексні ціни) та кількості населення; послати телефонного зв'язку і радіофікації -за кількістю апаратів і динамікою зростання тарифів на ці послуги.

Обсяг реалізації послуг пасажирського транспорту- визнача­ють як суму доходів від перевезень пасажирів залізничним, морсь­ким, річковим, повітряним, електро- й автомобільним транспор­том, зважаючи на обсяги перевезень пасажирів, платного пробігу і середніх транспортних тарифів. До обсягу послуг залізниць та­кож входять доходи від перевезення багажу і діяльності контор з обслуговування пасажирів.

Обсяг житлово-комунальних послуг розраховують як суму обсягів реалізації послуг громадянам, які проживають у житло­вих будинках, гуртожитках, готелях, а також послуг, які надають бюро з обміну житлової площі.

Обсяг реалізації послуг дитячих дошкільних закладів є сумою внесків населення за утримання дітей. Його обчислюють за кількістю дітей і середнім розміром плати за одну дитину в рік.

Обсяг послуг культури визначають як валовий збір коштів від кінозалів, театрів, концертних організацій, цирків, музеїв і ви­ставок, музичних, художніх і хореографічних шкіл, парків куль­тури і відпочинку; клубних закладів, бібліотек. Розрахунок ведуть, за кількістю відвідувачів і середньою ціною квитка, а також кількістю учнів і середнім розміром оплати.

481

Обсяг туристсько-екскурсійних послуг є сумою доходів від продажу путівок на туристичні маршрути, туристського й екскур­сійного обслуговування. Він залежить від кількості путівок і ціни однієї путівки.

Послуги фізичної культури і спорту визначають як суму зборів від продажу квитків (абонементів) і обчислюють шляхом множен­ня кількості відвідувачів на середню вартість квитків.

Обсяг санаторно-курортних послуг розраховують за сумою виторгу від реалізації путівок у санаторії, профілакторії, будинки і бази відпочинку, пансіонати, в дитячі табори і на курортно-сана­торне лікування, з огляду на кількість путівок та їхню середню вартість (за повною вартістю).

Платні послуги охорони здоров'я визначають як суму опла­ти населенням різних видів медичної допомоги, яку надають госп­розрахункові та бюджетні заклади охорони здоров'я на підставі середньої вартості послуг та їхнього обсягу, передбаченого по­казниками, прийнятими для цього виду закладів (кількість осіб, забезпечених зубопротезуванням, косметологічна допомога тощо).

Обсяг реалізації послуг правового характеру є сумою держав­ного мита, яке стягують під час виконання нотаріальних операцій, надходжень від населення за надання юридичної допомоги.

Обсяг реалізації послуг фінансових установ визначають у вигляді комісійної винагороди, яку виплачує цим установам насе­лення за операції переказу вкладів, видачу чеків банку, трудових заощаджень і акредитивів, прийому на зберігання цінних паперів, а також за користування індивідуальними сейфами. Цей показ­ник обчислюють за кількістю звертань громадян стосовно відпо­відної послуги і середнім тарифом.

Обсяг побутових послуг розраховують на підставі перспек­тивної кількості населення, нормативів споживання послуг на од­ного жителя в рік і з прейскурантних цін.

Методологію розрахунку обсягу платних послуг населенню неодноразово змінювали. Однак, незважаючи на деякі удоскона­лення, вона має низку недоліків. Зокрема, й надалі переважає обсяговий вартісний показник. Він, як усі валові показники, чітко

482

не відображає безпосереднього рівня обслуговування - кінцевого споживання послуг.

Для прогнозування потреби населення у платних послугах можна використовувати ще й такі методи: екстраполяції; орієнто­вані на досягнення раціональних нормативів споживання послуг;

економічної статистики, зокрема кореляційного аналізу. Міністер­ство економіки України застосовує комплексну модель прогнозу­вання обсягів платних послуг, яка складається з трьох блоків роз­рахунків: І - нормативи забезпечення населення послугами, співвідношення між споживанням послуг сільським і міським на­селенням, ресурсні обмеження; II - засоби опрацювання показ­ників, які характеризують динаміку зміни обсягів споживання послуг: III - диференціація нормативів забезпечення населення послугами на підставі прогнозу індексів рівня економічного і со­ціального розвитку регіонів. Модель дає змогу коригувати про­гноз з метою виходу на заданий балансовий показник (обсяг по­слуг в цілому по Україні) і є інструментом для прийняття рішень у класі задач з визначення пріоритетів у розвитку галузей і ре­гіонів. Вона розрахована на довготерміновий період.

Унаслідок нестабільності і складності економічної ситуації в Україні перевагу надають короткотерміновому прогнозу послуг. З цією метою Міністерство економіки застосовує методику про­гнозу, побудовану на групуванні населення за рівнем середніх до­ходів на особу і типології споживання послуг.

На підставі прогнозів та індикативних планів виробляють ре­гулятори діяльності товаровиробників послуг. У перехідному до ринку періоді ними можуть бути: державне замовлення (в основ­ному регіональне), ціни і тарифи, податки і податкові пільги, фінансові допомоги.

Цінове регулювання щодо розвитку комплексу сфери послуг застосовують диференційовано. На послуги, оплата яких має фор­му обов'язкових платежів, ціни і тарифи визначають місцеві орга­ни. Тарифи і ціни на послуги загальнодержавного значення (по­слуги залізничного транспорту, повітряного транспорту, зв'язку) є прерогативою держави. На решту видів платних послуг ціни регулює попит і пропозиція.

483

Метою державного регулювання і підтримки некомерційного сектора сфери обслуговування є захист населення від такого явища, як зникнення з ринку соціально-потрібних послуг. Регу­лювальні функції держава виконує за допомого таких заходів:

створення нового механізму використання коштів державного і місцевого бюджету через систему програм розвитку галузей ос­віти, охорони здоров'я, спорту, культури, мистецтва;

формування страхових медичних фондів та фондів підтрим­ки сфери обслуговування.

Особливістю державного регулювання розвитку об'єктів некомерційного сектора сфери обслуговування є перехід до плану­вання і фінансування галузей соціальної сфери за стабільними нормативами в розрахунку на одного жителя.

В індикативних планах розробляють показники розвитку мережі культурно-освітніх установ та закладів охорони здоров'я, а також програми розвитку освіти, культури, охорони здоров'я. У Державній програмі економічного і соціального розвитку Украї­ни - показники розвитку об'єктів освіти, охорони здоров'я, куль­тури, які належать до загальнодержавної власності.

Показники розвитку матеріально-технічної бази об'єктів цих галузей, що належать до комунальної власності, передбачені у Програмах економічного і соціального розвитку регіонів.

На макрорівні розробляють показники розвитку вищої осві­ти - контингент студентів на початок навчального року, у тому числі на денному навчанні, прийом і випуск з виділенням денно­го навчання, додаткову потребу у спеціалістах з вищою освітою, питому вагу спеціалістів з вищою освітою у загальній кількості працівників. За умов формування ринкових відносин програми і плани підготовки спеціалістів потрібно розробляти з урахуван­ням демографічних прогнозів, тенденцій зайнятості населення, кон'юнктурних міркувань господарств, підприємств і установ. Ос­новою розрахунків є визначення потреби у спеціалістах.

З'ясовуючи потребу у спеціалістах керуються такими нор­мативними документами: номенклатурою посад, які підлягають заміщенню спеціалістами з вищою освітою; нормативами

484

кількості службовців за функціями управління, типовими штата­ми і типовими структурами управління; нормативом насичення галузей народного господарства спеціалістами, нормативом об­слуговування та іншими, які характеризують обсяги робіт, що їх виконують спеціалісти.

Програми і плани підготовки спеціалістів розробляють, з огляду на потреби національної економіки, з урахуванням пропо­зицій навчальних закладів щодо їхньої можливості, яка залежить від наявності і перспектив розвитку навчально-матеріальної бази та професорсько-викладацького складу. У процесі реалізації су­часної концепції багаторівневої освіти передбачено забезпечити підготовку бакалаврів загальноосвітнього рівня коштом держа­ви, а за основу визначення потреби в спеціалістах і розробки планів їхньої підготовки взяти заявки міністерств, відомств, підприємств, об'єднань і установ. З огляду на це одним із показників, що регу­лює розвиток вищої освіти, стає державне замовлення (контракт) на підготовку спеціалістів.

Капітальні вкладення на будівництво вищих навчальних зак­ладів і ліміти підрядних робіт виділяють централізовано.

У Програмі економічного і соціального розвитку регіону для галузі освіти передбачено такі показники:

кількість дітей у дитячих дошкільних закладах;

охоплення дітей постійними дошкільними закладами, відсот­кова забезпеченість постійних дошкільних закладів виробничою площею;

кількість учнів у денних загальноосвітніх школах;

кількість вихованців у дитячих будинках;

питома вага учнів денних загальноосвітніх шкіл, що прожи­вають у дитячих будинках;

питома вага учнів денних загальноосвітніх шкіл, що навча­ються у другу зміну;

забезпеченість загальноосвітніх шкіл виробничою площею;

кількість учнів професійно-технічних училищ;

забезпеченість професійно-технічних училищ виробничими площами;

кількість учнів у технікумах і коледжах;

485

обсяг капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансу­вання, які спрямовують на розвиток освіти;

обсяг державних капіталовкладень, призначених на розви­ток освіти;

введення в дію об'єктів освіти за рахунок усіх джерел фінан­сування, зокрема, дошкільних закладів, шкіл тощо;

введення об'єктів народної освіти за рахунок державних ка­піталовкладень.

Політика державного регулювання розвитку культури грун­тується на принципі збереження і примноження культурно-освіт­ньої спадщини, стимулювання творчих пошуків, уникнення суто комерційного підходу. До сфери планування розвитку культури, мистецтва, засобів масової інформації входять відповідні заклади незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості. Для розрахун­ку прогнозно-планових показників розвитку культури, мистецтва та засобів масової інформації використовують чинні нормативи потреб населення у послугах, дані статистичної звітності, струк­тури вільного часу населення.

Головні показники розвитку установ культури, мистецтва та засобів масової інформації такі: мережа підприємств і установ на кінець планового періоду; приріст мережі протягом планового пе­ріоду; забезпечення населення відповідними підприємствами й ус­тановами: фінансові та матеріальні ресурси. Зокрема, на макрорівні розраховують показники розвитку бібліотек, кінотеатрів, палаців культури, що є в загальнодержавній власності, театрів. студій та установ телебачення, цирків; випуску друкованої про­дукції; виробництва кінопродукції. На рівні регіонів розробляють показники розвитку клубних установ, масових бібліотек, кількості кіноустановок, забезпечення сільського населення кіноустанов­ками, книжковим фондом, а також показники обсягу капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування, в тому числі дер­жавних, які спрямовують на розвиток культури.

У процесі планування розвитку мережі установ охорони здо­ров'я орієнтуються на диференційовані для регіонів нормативи потреб населення у лікарняній, амбулаторно-поліклінічній і сана-

486

торно-курортній допомозі, а також в установах соціального за­безпечення і фізичної культури. Завдання з уведення в дію цих установ визначають на підставі наміченого розвитку їхньої ме­режі у плановий період, який грунтується на співвідношенні по­треби в них з наявністю, передбаченого нормативами. За основу беруть дані планування будівництва і реконструкції медичних ус­танов глибокого і всебічного аналізу ситуації, яка властива охо­роні здоров'я в Україні і окремих її регіонах. Аналізуючи досяг­нутий рівень, крім показників стану здоров'я населення, з'ясову­ють ступінь забезпеченості населення лікарняними ліжками й ам­булаторно-поліклінічною допомогою; стан лікувально-профілак­тичної допомоги; забезпеченість населення іншими медичними послугами; стан матеріально-технічної бази та рівень її оснащен­ня приладами, обладнанням, забезпечення матеріалами, медика­ментами. а також кадрами.

Основою для обгрунтування завдань з розвитку мережі поліклінік і лікарень є дані аналізу стану здоров'я населення, що відображають також показники: середня тривалість життя люди­ни, смертність дорослого населення, материнська та дитяча смертність, тимчасова втрата працездатності (людино-днів на 100 працівників) у зв'язку з захворюваністю. Такий аналіз дає змогу визначити й оцінити потребу населення у медичній допомозі.

На макроекономічному рівні розробляють невелику кількість показників з розвитку мережі установ охорони здоров'я, що мають загальнодержавне значення: введення в дію лікарень (тис. ліжок), у тому числі за рахунок централізованих капіталовкладень; введення в дію амбулаторно-поліклінічних закладів (тис. відвідувань за зміну), у тому числі за рахунок централізованих капіталовкладень;

введення в дію будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів (тис. місць), у тому числі за рахунок централізованих ка­піталовкладень. Решту показників визначено у планах розвитку охорони здоров'я, які формує Міністерство охорони здоров'я, і в програмах економічного і соціального розвитку регіонів. Головни­ми показниками розвитку охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, які розробляють на регіональному рівні, є такі:

487

загальна захворюваність населення;

тимчасова втрата працездатності, з них лікування у стаціо­нарах;

нормативна і фактична забезпеченість ліжками;

потужність амбулаторно-поліклінічних закладів;

забезпеченість амбулаторно-поліклінічними закладами;

кількість лікарів на 10 тис. осіб;

кількість середнього медичного персоналу на 10 тис. осіб;

кількість місць у санаторіях і пансіонатах з лікуванням;

кількість місць у пансіонатах і будинках відпочинку;

кількість місць у профілакторіях;

кількість і потужність спортивних споруд;

обсяг капіталовкладень на розвиток охорони здоров'я, фізич­ної культури і спорту за рахунок усіх джерел фінансування, в тому числі за рахунок коштів державного бюджету:

введення в дію об'єктів охорони здоров'я, фізичної культури і спорту за рахунок уcix джерел фінансування, в тому числі за рахунок коштів державного бюджету.

Головною умовою розвитку охорони здоров'я у період фор­мування ринку є перехід на нову систему економічних відносин. які дають змогу поставити фінансовий стан установ галузі у за­лежність від стану здоров'я населення, а також оплати підприєм­ствами й організаціями медичних послуг наданих їхнім праців­никам. Головними формами державного регулювання розвитку-охорони здоров'я за таких умов стають планування та фінансово-бюджетне регулювання.

13.5 Досвід розподілу витрат на розвиток сфери обслуговування в США

Останніми роками в Україні відбувається реформування сфе­ри обслуговування, яке в майбутньому може призвести до непередбачуваних наслідків. Не всі реформи до кінця продумані, є чи­мало недоліків. Критичне використання досвіду інших країн дало б змогу уникнути конкретних прорахунків. Саме з цих міркувань

488

розглянемо практику розподілу витрат на сферу обслуговування у США.

Адміністрації штатів та місцевих громад США відповідають за освіту, шосейні дороги та магістралі (що не є в системі транс­національних магістралей), поліцію та пожежну охорону, каналі­зацію та інші види санітарних послуг. Федеральний уряд відпові­дає за впровадження головних соціальних програм добробуту, систему державного соціального забезпечення. Ці програми є другою за розміром статтею витрат штатів та місцевих громад. Інші важливі статті їхніх бюджетів - це транспорт, цивільна обо­рона, охорона здоров'я тощо. На рис. 13.2 показано розподіл вит­рат адміністрацій штатів та місцевих громад¹.

Рис. 13.2. Розподіл затрат штатів та місцевих громад США у 1985 p. (сума затрат 517 млрд дол.).

_____

¹ Стігліц Джозеф Е. Економіка державного сектора / Перекл. з англ.А. Олійник, Р. Скільський. К., 1998. С. 752-753.

489

Так само, як розподілені обов'язки між федеральним уря­дом. з одного боку, та адміністраціями штатів та місцевих громад, з іншого, розподілена також відповідальність у наданні послуг між адміністраціями штатів та органами місцевої влади. Цей роз­поділ досить складний, він охоплює фінансування, регулятивні та адміністративні види діяльності. Початковими та середніми школами майже повністю управляють місцеві громади, але поло­вина коштів надходить з бюджету штатів. На рівні штатів фінан­сують 60% витрат на утримання доріг, майже на 100% - функціо­нування пожежної охорони та каналізації; 90% затрат на поліцію покривають з місцевого бюджету.

490

Додатки до теми 13¹

Додаток 1. Баланс ринку праці

Баланс ринку праці характеризує рух робочої сили і скла­дається з відповідних балансів ринку праці територій. Реформу­вання економіки, зміна форм власності впливатимуть на вивіль­нення працівників з галузей економіки і в послідуючі роки.

Збільшиться частка незайнятого населення, яка перебувати­ме на обліку в державній службі зайнятості. На початок року вона становила 1413 тис. осіб (відповідно у 1997 p. - 392.2 тис., у 1998 p. - 677.9 тис. осіб). В послідуючі роки збільшиться рівень зареєстрованого безробіття з 4.62% працездатного населення у працездатному віці до 6-7%. Рівень прихованого безробіття знач­но перевищуватиме його офіційний рівень.

Кількість зареєстрованих безробітних збільшиться з 1265,8 тис. осіб на кінець 1998 рою,-до 1700 тис. чоловік на кінець 1999 року.

Баланс ринку праці є основою для складання Програми зай­нятості населення.

_____

¹ Основні параметри економічного і соціального розвитку України на 1999 рік // Кабінет Міністрів України. К. 1998.

491