Зведений баланс трудових ресурсів

Показники	Звіт	Оцінка	Прогноз
І. Населення - всього
ІІ. Трудові ресурси - всього,
в тому числі
населення в працездатному віці (без непрацюючих
інвалідів І і ІІ груп)
працюючі особи пенсійного віку
працюючі підлітки до 16 років
Довідково:
непрацюючі інваліди І і ІІ груп працездатного віку
ІІІ. Розподіл трудових ресурсів
1. Зайнято в народному господарстві - всього,
в тому числі
працівники державних, громадських підприємств,
установ та організацій (враховуючи споживчу кооперацію)
колгоспники, зайняті в суспільному господарстві колгоспів
особи, зайняті в селянському, фермерському господарстві
особи, зайняті в кооперативах та малих підприємствах (без сумісників)
особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю
особи, зайняті в особистому підсобному господарстві
2. Учні працездатного віку, які навчаються з відривом
від виробництва - всього
з них ті, що проходять професійну перепідготовку і
підвищення кваліфікації
3. Служителі релігійного культу
4. Населення в працездатному віці,
зайняте в домашньому господарстві - всього,
в тому числі:
особи, яким потрібна робота
Довідково
кількість працівників, які працюють у кооперативах
та малих підприємствах за сумісництвом
IV. Розподіл зайнятих за сферами і галузями національної
економіки - всього,
в тому числі
1. У галузях матеріального виробництва
з них
у промисловості
у будівництві
у сільському господарстві
у лісовому господарстві
на транспорті і в зв'язку (в галузі обслуговування
виробництва)
у торгівлі, громадському харчуванні, заготівлях
матеріально-технічному постачанні, збуті- інформаційно-
обчислювальному обслуговуванні
в інших галузях матеріального виробництва
2. У галузях невиробничої сфери
з них:
в освіті, культурі та мистецтві
у науці і науковому обслуговуванні
в охороні здоров'я, фізичній культурі і соціальному
забезпеченні
у житловому та комунальному господарстві і невиробни-
чих видах побутового обслуговування
на транспорті і в зв'язку (з обслуговування населення
і невиробничих галузей)
в апараті органів державного управління, органів управ-
ління кооперативних і громадських організацій, у кредит-
них і страхових установах

460

Таблиця 13.2

Розрахунок показників зайнятості населення.

Показник	Одиниця вимірю­вання	19р. звіт	19р. розра­хунок
Кількість незайнятого населення - всього	тис.осіб
у тому числі
працівники, звільнені з підприємств і організацій
у зв'язку зі змінами виробництва і організації
праці
особи, які вперше шукають роботу	тис.осіб
звільнені за власним бажанням
Кількість населення, що передбачається зайняти -	-"-
всього	-"-
у тому числі
працевлаштовані в галузях господарства
скеровані на громадські роботи	-"-
скеровані на навчання, перенавчання і підвищення
кваліфікації	-"-
Очікувана кількість безробітних	-"-
Уведення в дію робочих місць за рахунок нового
будівництва, розширення і реконструкції	тис.
підприємств і організацій - усього	місць
у тому числі
для організації оплачуваних громадських
робіт	-"-
Витрати на реалізацію заходів щодо зайнятості
населення - усього	млн.грн
у тому числі
перепідготовка звільнених працівників і зайнято-
го населення	-"-
оплата праці громадян, яких скеровують на
громадські роботи	-"-
допомога безробітним і членам їхніх сімей	-"-
створення робочих місць

Примітка: баланс ринку праці на 1999 рік подано в додатку до теми.

461

13.2. Державне регулювання оплати праці

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, зазви­чай, у грошовому вираженні, який за трудовою угодою працеда­вець або уповноважений ним орган виплачує працівникові за ви­конану роботу або надані послуги.

Складається оплата праці з основної заробітної плати і до­даткової. Основа заробітна плата працівника залежить від резуль­татів праці й визначена тарифними ставками, відрядними розцін­ками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, передбачених чинним законодавством. Додаткову опла­ту праці визначають результати діяльності підприємства. Її нада­ють у вигляді премій, винагород, інших заохочувальних і компен­саційних виплат, не передбачених законодавством або понад роз­міри, запроваджені чинним законодавством.

Регулювання оплати праці буває двох видів - державне і до­говірне. Держава оплачує працю шляхом визначення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень, умов і розмірів оплати праці в бюд­жетних організаціях і установах, розмірів посадових окладів ке­рівників державних підприємств. Названі способи належать до методів прямого державного регулювання. Крім них, держава за­стосовує методи непрямого впливу на рівень оплати праці, зокре­ма, через регулювання фонду споживання, а також шляхом опо­даткування підприємств і доходів працівників.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств провадять за системою тарифних угод, які уклада­ють на міжгалузевому (генеральна тарифна угода), галузевому (га­лузева тарифна угода), виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору) рівнях.

Вихідним елементом державного регулювання оплати праці є поняття мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна тата - це визначений державою розмір заробітної плати, нижче якого не можна провадити оплату за фактично виконану найма­ним працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці

462

(робочого часу). Її регулюють з урахуванням рівнів економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартісної величини мінімального споживчого бюджету.

До 1998 p. розмір мінімальної зарплати становив 15 грн. З 1 січня 1998 p. Законом України від 24,12.97 p. №780/97-ВР "Про встановлення межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1998 рік" цей рівень було збільшено до 45 грн., а величину межі малозабезпеченості до 73.7 грн. на місяць. Пізніше Верховна Рада України внесла зміни до статті 2 згадано­го Закону і з 1.07.98 p. запровадила мінімальну зарплату у розмірі 55 грн.

З 1 січня 1999 p. відповідно до Закону України "Про встанов­лення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік" від 25.12.98 p. №366-XIV розмір мінімальної зарплати становить 74 грн. на місяць. Величина вартості межі малозабезпеченості на І кв. 1999 p. визначена у розмірі 90.7 грн. Законом передбачено, що протягом року розмір мінімальної зарплати повинен поетапно на­ближатися до цієї межі.

Розмір мінімальної зарплати застосовують як розрахункову величину для визначення розмірів статутних фондів акціонерних товариств (1250 мінімальних зарплат), ТзОВ (650 мінімальних зарплат), допомоги, компенсаційних та інших виплат.

Крім того, від рівня мінімальної зарплати залежать розміри штрафів за "велику" контрабанду (понад 200 мінімальних зарп­лат) і крадіжки в особливо великих розмірах (понад 100 мінімаль­них зарплат).

Держава також запроваджує тарифну систему, форми і сис­теми оплати праці, єдині тарифні умови. Тарифна система - це сукупність тарифних сіток, тарифних ставок, схем посадових ок­ладів і тарифно-кваліфікаційних довідників. Вона є основою для формування і регулювання заробітної плати. В Україні введені (дині тарифні умови оплати праці. Вони складаються з Єдиної тарифної сітки оплати праці робітників і службовців за загаль­ними (наскрізними) професіями та посадами; переліку загаль-

463

них (наскрізних) професій робітників; переліку професій робіт­ників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних роботах; пере­ліку виробництв та робіт; переліку посад службовців, керівників та спеціалістів, віднесених до Єдиної тарифної сітки; схеми ди­ференціації за розрядами посад керівників, спеціалістів та служ­бовців.

Держава визначає норми оплати праці: за роботу в позаробочий час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який стався не з вини працівника; у разі виготовлення продукції, що виявилась браком не з вини працівника; працівників до вісімнадцяти років у випадку скорочення тривалості їхньої що­денної роботи тощо. Вона гарантує: оплату щорічних відпусток:

оплату часу, витраченого на виконання державних обов'язків, для підвищення кваліфікації, часу на обстеження в медичному зак­ладі; переведення працівника за станом здоров'я на легшу ниж­чеоплачувану роботу, пільги для вагітних жінок тощо.

Кабінет Міністрів України регулює міжгалузеві співвідно­шення в оплаті праці працівників державних установ.

Для визначення розміру пенсій, відшкодування шкоди, зав­даної працівнику, оплати вагітним використовують показник се­редньої заробітної плати. Середня заробітна плата - це розмір заробітної плати працівників, визначений за деякий період часу. Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію ста­тистичних даних про середню оплату за галузями, групами про­фесій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили відповідно до Типової Міжнародної класифікації.

Умови і розміри оплати праці працівників організацій та ус­танов охорони здоров'я, освіти- науки та інших галузей і видів діяльності, які фінансують з бюджету, регулює Єдина тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників бюджет­них установ і організацій.

Реалізацію державної політики щодо оплати праці забезпе­чує Міністерство праці та соціальної політики України, управлін­ня (відділи) праці та соціальних питань місцевих рад.

464

13.3. Соціальний захист населення, регулювання доходів та споживання

Особливістю соціальної політики України у перехідний пе­ріод є надання пріоритету проблемам соціального захисту насе­лення, підвищення ролі особистого трудового доходу і ліквідації системи утримань, формування нового механізму фінансування та регулювання розвитку соціальної сфери.

З урахуванням кризового стану економіки в Україні метою державного регулювання доходів та споживання є соціальний за­хист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гаран­тованого забезпечення прожиткового мінімуму громадян. Для цього вживають таких заходів:

визначають мінімальні споживчі бюджети, прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату:

створюють пенсійні фонди і фонди соціальної допомоги:

змінюють умови оплати праці, розробляють нову систему пенсій, допомог, стипендій, ставок і окладів у бюджетних органі­заціях з їхнім фінансовим забезпеченням;

запроваджують систему індексації зарплати, доходів і збе­режень населення у зв'язку з інфляцією;

розробляють загальнодержавні і регіональні програми допо­моги окремим верствам населення:

реалізують заходи щодо захисту внутрішнього споживчого ринку;

створюють в окремі періоди систему нормованого розподілу продуктів за картками або бонами:

формують державні страхові фонди продовольства і промис­лових товарів, якщо б виникла потреба запровадити карткову си­стему.

Засобами й умовами реалізації державного соціального за­хисту (підтримки) населення є такі: прийняття відповідних зако­нодавчих актів; формування соціальних прогнозів; визначення по­казників соціально-економічних нормативів і показників соціаль­ного захисту й рівня життя в державних індикативних планах;

розробка та реалізація соціальних цільових комплексних програм:

465

удосконалення системи оподаткування доходів населення; регу­лювання відсоткових ставок на вклади, запровадження системи фіксованих або граничних цін на деякі види товарів і послуг на­селенню.

На макрорівні функції державного регулювання рівня життя і соціального захисту населення виконують Міністерство еконо­міки і Міністерство праці та соціальної політики України.

За умов недосконалості ринкових механізмів головною фор­мою державного регулювання є планові розробки системи показ­ників, які характеризують матеріальні основи, стан і розвиток рівня життя населення. Серед них можна назвати такі:

рівні та структури доходів, споживання населенням матері­альних благ і послуг;

стан споживчого ринку:

соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення.

Показники рівня життя та соціальних гарантій населення щодо доходів та споживання показані на рис. 13.1.

Доходи населення формують на підставі їхніх складових: гро­шових (включаючи оплату праці, грошові виплати з суспільних фондів споживання) і натуральних. Для розрахунків грошових до­ходів складають баланс грошових доходів і видатків населення. Цей баланс відображає обсяг і джерела грошових надходжень, обсяг і структуру їхніх витрат, співвідношення між грошовими доходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг і заощаджень (див. табл. 13.3). На підставі балансу визна­чають рівень забезпечення населення готівкою, задають головні параметри для розрахунку показника емісії грошей. Баланс ха­рактеризує середній рівень достатку населення, дає змогу визна­чити реальні доходи, загальний обсяг платоспроможного попиту, розрахувати показники інфляції тощо.

Інформацію для розробки балансу надають Міністерство статистики, Міністерство фінансів. Національний банк. Пенсій­ний фонд. Фонд соціального страхування, інші позабюджетні державні та суспільні фонди, які є учасниками готівкового гро­шового обігу.

466

Рис. 13.1. Система показників рівня життя населення та соціальних гарантій у сфері доходів та споживання.

467

Таблиця 13.3