- •Периодизация истории культуры
- •2.Структура культуры
- •3.Понятие и сущность национальной культуры.
- •4.Источники изучения
- •5.Становление украинской культуры
- •7.Национальное видение мира в знаково-символической системе украинской культуры.
- •11. Истоки украинской культуры
- •14.Характерные черты культуры раннеславянского периода.
- •16.Влияние христианства на духовную культуру Киевской Руси.
- •18.Выдающиеся культурно-образовательные деятели Киевской Руси.
- •20.Украинские культурные нести в литовскую, польскую и московскую среду.
- •21. Особливості розвитку культури Київської Русі
- •22. Братства як культурні та освітні осередки
- •23. Українське козацтво як культурний феномен.
- •26. Розвиток освіти та наукових знань в Україні: книгодрукування та культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.
- •33 И 35. Особливості літературної діяльності в українській культурі: козацькі літописи, полемічна література тощо.
- •34. Розвиток освіти та наукових знань в Україні іі пол. Хvii – поч. Хviiі ст
- •37. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хvіii – початку хх ст.
- •36. Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко.
- •38. Духовне життя в Україні в період Гетьманщини.
- •41. Характерні риси дворянського періоду національно-культурного відродження в Україні.
- •51. Розвиток культури в добу Української революції (1917–1923 рр.)
- •52. «Розстріляне Відродження» 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури
- •53. Особливості радянської доби в українській культурі. Панування соцреалізму.
- •54. Феномен дисидентів-шістдесятників як спроба відновлення української самобутності.
- •55. Творчість діячів української культури в еміграції.
- •57. Постмодерністичні тенденції в сучасній українській культурі.
- •58. Особливості та характерні риси українського соціокультурного простору наших днів.
- •59. Досягнення суспільних і природничих наук у хх столітті.
- •60. Культура, освіта й наука як складові стратегії сучасного державотворення.
- •61. Світове українство різних історичних періодів.
- •62. Молодіжна та професійна субкультури.
- •63. Культура українського народу в контексті світової культури.
- •64. Перспективи розвитку української культури у ххі ст.
37. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці хvіii – початку хх ст.
1. Наприкінці XVIII ст., коли почався процес національного відродження, українська етнолінгвістична територія, тобто ті землі, де жили українці, перебувала в межах двох багатонаціональних імперій: Російської та Австрійської. Духовна культура українського народу кінця XVIII — початку XX ст. розвивалась в умовах постійних утисків Російської та Австрійської імперій.
На тлі історичних, суспільно-політичних та національних відносин утверджувався новий етап національно-культурного відродження, який започаткував нову добу в історії України.
Сутність відродження виявляється в модернізації нації, її оновленні у системі реалій сучасного життя, поступі загальнолюдської цивілізації.
У сучасних наукових дослідженнях з проблем духовної культури під поняттям "національне відродження" розуміють такий етап у розвитку конкретного етносу, коли останній усвідомлює себе нацією, "дійова особа історії і сучасного світу", що має право на вільний розвиток, самовизначення та державну незалежність.
Чеський історик і політолог професор Празького університету М.Грох виділяє в історії кожного національного руху три основні етапи: академічний, культурний та політичний. На першому етапі національного відродження, який М.Грох називає академічним, певна етнічно-національна спільнота стає предметом уваги дослідників-етнографів, мовознавців, фольклористів. Другий етап національного відродження — культурна фаза. Вона характерна тим, що мова, яка на першому етапі є предметом вивчення, стає літературною мовою. Народна мова як обов'язкова поступово вводиться до народних шкіл, а згодом і — до вищих навчальних закладів. Національна мова використовується в наукових дослідженнях, застосовується у політиці, громадському житті, побуті.
На цьому етапі відродження поступово формується національна свідомість. На третьому — політичному етапі національного відродження відбувається організаційне оформлення політичних партій і рухів, які очолюють національно-визвольні змагання народів.
Сучасні дослідники історії українського національно-культурного відродження вважають, що національне відродження у Східній Україні розпочалося в останній чверті XVIII ст. На думку визначного українського історика Д.Дорошенка, джерела українського національно-культурного відродження потрібно шукати насамперед у пробудженні української народності та збереженні історичної традиції. Ця традиція збереглася передусім на Гетьманщині та у Слобідській Україні. Саме тут відроджувалась національна культура, зокрема література і народна поезія.
На першому етапі національно-культурного відродження як рушійна його сила виступило українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. Незважаючи на прийняття українським дворянством російської або польської шляхетсько-політичної ідеології, в його надрах продовжував жевріти український територіальний патріотизм і деякі автономістичні тенденції. Найвиразніше ці ідеї прозвучали в книзі "Історія Русів", яку видатний історик Олександр Оглоблін назвав "вічною книгою незалежності українського народу". Головним девізом цього періоду національного відродження було гасло: "повернутися до козаччини".
На другому, народницькому, етапі національно-культурного відродження провідною його силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Його творчість наскрізь пронизана національною ідеєю, палкою любов'ю до України та її народу. Головним гаслом цього періоду національного відродження став заклик "повернутися лицем до народу". В той час в середовищі української еліти викристалізовувалася концепція про Україну "як етнічну національність", котру не зумів знищити російський імперський шовінізм. Однак у культурному аспекті цей рух був неоднорідним, мав суперечності, що по-різному виявлялися в окремі відтинки часу. Межі поширення руху на шляху національно-культурного відродження були зумовлені зовнішньополітичними та внутрішніми українськими обставинами.
На третьому, модерністському етапі ґенези український національно-культурний рух проник від інтелігенції у середовище народних масс і тривав аж до Першої світової війни, яка в історії модерного українства відкрила нову історичну епоху — національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу. Саме у той час формувалися політичні партії. Вони очолили національне відродження, стали провідниками української національної ідеї, а в програмних документах чітко формулювали кінцеву мету національно-визвольного руху — проголошення незалежної Української держави.
Внутрішня сутність національно-культурного відродження в Україні на різних етапах його еволюції визначалася змістом української національної ідеї, сформульованої представниками національної еліти, що вийшла із середовища українського дворянства, письменників, діячів науки і культури, суспільно-політичних діячів України. У ній відображені віковічні прагнення українського народу до свободи, національної незалежності, державного суверенітету.
Наведену періодизацію національно-культурного відродження, на думку І.Лисяка-Рудницького, можна пристосувати і до Галичини. Першому періодові тут відповідає доба гегемонії греко-католицького духовенства як виразника національних інтересів українців (1780—1840 pp.). На другому етапі національно-культурного відродження виникло типове галицьке народництво, репрезентоване діяльністю "Руської трійці" та виходом у світ альманаху "Русалка Дністровая" (1837 p.). Третій період національно-культурного відродження у Галичині характерний започаткуванням національно-визвольних змагань напередодні та під час Першої світової війни.
Отже, паралелізм історичних процесів на ниві національно-культурного відродження у Східній та Західній Україні засвідчує внутрішню єдність українців XIX ст., їх прагнення здобути національну незалежність.