1. Підприємство як цілеспрямована система

1.1. Підприємство як складна організаційна система

Для створення матеріальних благ, що забезпечують існування і розвиток в умовах фізичних, біологічних, психологічних та інших обмежень, люди змушені поєднувати свої зусилля. За певної організації об'єднання зусиль є більш продуктивним і потребує значно менших витрат енергії, часу, матеріальних та інших необхідних ресурсів. Досягнення так званого „ефекту організації” – один з найважливіших принципів господарської діяльності людей.

Організація як форма спільної діяльності людей має певні ознаки. Так, основу будь-якої організації становлять люди, об'єднані в групи (не менш як дві особи). Групи створюються для досягнення певної мети. Щоб її досягти, люди в групах працюють разом, і їхня діяльність певним чином координується. Усе це дає змогу визначити, що організація – це спільна діяльність групи людей, яка координується для досягнення їх загальної мети.

Така координована взаємодія передбачає створення офіційно встановленої і зафіксованої формальної організації та визначення порядку функціонування її частин. Формальну організацію, основна мета діяльності якої лежить в економічній сфері, називають підприємством.

Подивившись на історію розвитку підприємства, бачимо, що її коріння сягають сивої давнини, коли разом з розвитком перших мануфактур відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. З того часу підприємство сильно змінило свою зовнішність, ускладнилася його організаційна структура, але суть і мета залишалася незмінною – одержання прибутку.

Під підприємством розуміється економічний суб’єкт, що займається виробничою діяльністю і має господарську самостійність. Підприємство об’єднує ресурси для виробництва економічних благ із метою збільшення прибутку.

В умовах ринкової економіки підприємство є основною ланкою всієї економіки, оскільки саме на цьому рівні створюється необхідна суспільству продукція і виявляються послуги. Незалежно від організаційно-правової форми кожне підприємство є виробничою системою.

Система – сукупність елементів і взаємозв'язків між ними, що утворюють єдину цілісність.

Підприємство – це організаційно відособлений, самостійний господарюючий суб'єкт виробничої сфери народного господарства, який виробляє і реалізує продукцію, виконує роботи промислового характеру або надає платні послуги.

При дослідженні діяльності підприємства необхідно враховувати основні принципи системного підходу:

1. Сума властивостей елементів, що входять в систему, не дорівнює властивостям самої системи.

2. Прийнято вважати, що підприємство є відкритою системою, тобто системою, яка обмінюється з навколишнім середовищем, енергією і інформацією. Відкрита система постійно пристосовується до умов, що змінюються, а це забезпечує їй економічну стійкість.

3. У зв'язку з складністю взаємозв'язків між економічними елементами усередині виробничої системи її функціонування має досліджуватися на основі спрощених економічних моделей і схем.

Управління виробничою системою визначається і обмежується властивостями двох типів:

• базовими властивостями, притаманними будь-яким типам систем;

• специфічними властивостями, притаманними виробничим системам.

В якості базових властивостей виділяють взаємодію, елементарність, упорядкованість і цілісність:

1. Першою базовою властивістю систем вважається спроможність її елементів до взаємодії, з втратою якої вона перестає існувати.

2. Звідси витікає її друга властивість – „елементарність” складу частин (підсистем): що розглядається як об'єкт управління системи будь-якого рівня і вигляду, що є об'єднанням окремих взаємопов'язаних частин, кожна з яких володіє хоча б однією властивістю, що забезпечує досягнення мети всієї системи.

3. Третя властивість – упорядкованість. Вона притаманна усій системі і її частинам: входу, виходу, відносинам між ними. Фахівці в галузі кібернетики і проектування систем доповнюють її структурою і пропорційністю блоків.

4. Четверта істотна властивість системи – її цілісність. Система є якісно певною сукупністю підсистем, пов'язаних в єдине ціле, володіючи властивостями, відсутніми у підсистем.

Оскільки виробнича система є сукупністю взаємопов'язаних елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним щодо організації і ведення виробничого процесу, то вона розпадається на функціонально і структурно обмежені блоки елементів – підсистеми. Ці підсистеми охоплюють різні стадії і функції виробничого процесу, накладаючи на виробничі системи специфічні властивості:

– багатофункціональність, тобто потенційна здатність системи реалізовувати певну множину функцій при заданій структурі. Ця властивість виражається через гнучкість, стійкість, надійність і адаптацію систем.

– гнучкість, – здатність змінювати мету функціонування залежно від умов функціонування і стану підсистем.

– стійкість (стійкість, живучість), – здатність зберігати основні виробничі параметри в певних межах і підтримувати необхідну лінію поведінки при збуреннях або відмовах усередині самої системи і зовні.

– надійність, – здатність системи реалізовувати задані функції протягом певного періоду часу із заданими параметрами якості. При цьому якість виконання характеризується величиною відхилення фактичного значення виробничого параметра від його заданого значення.

– адаптивність, – фактична зміна цілей функціонування при зміні умов функціонування системи. Звідси витікає нестабільність виробничої системи.

Специфічні властивості виробничих систем не суперечать базовим, але проявляються по-різному у різних зовнішніх середовищах. Так, при високому ступені суспільної кооперації зростає просторова протяжність виробничої системи при одночасному скорочені кількості стадій виробничого процесу в окремій виробничій одиниці (виробничому підприємстві). Відповідно, в рамках останньої міняються зміст і обсяг як задач виробництва, так і функцій управління ним.

Підприємство, як будь-яка складна система, складається з комплексу більш простих систем, що виконують певні функції.

У виробничо-технічному відношенні підприємство є техніко-технологічним комплексом, системою робочих машин і механізмів, підібраних пропорційно за кількістю і потужністю відповідно до видів продукції (виконуваних робіт, послуг), що випускається, технології її виготовлення і обсягів випуску.

Організаційно підприємство є первинною ланкою промисловості, виробничою одиницею національної економіки з визначеними внутрішньою структурою, зовнішнім середовищем, закономірностями функціонування і розвитку. Організаційна система підприємства включає його виробничу і організаційну структуру управління підприємством і цехами, а також зв'язки між виробництвом і управлінням, між підприємством і зовнішніми організаціями.

В соціальному відношенні підприємство виступає як соціальна підсистема суспільства, саме на ньому здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів, складаються відносини колективізму і взаємодопомоги.

Економічно підприємство є відособленою ланкою національної економіки, що володіє певною оперативно-господарською самостійністю і здійснює свою діяльність на основі комерційного розрахунку. Економічна підсистема підприємства включає економічні відносини підприємства з державою, державним бюджетом, вищою керівною організацією, постачальниками, споживачами, банками.

В інформаційному відношенні підприємство – складна динамічна система, що характеризується великим обсягом, інтенсивністю і різною спрямованістю інформаційних зв'язків між підсистемами і елементами, що постійно обмінюються із зовнішнім середовищем різного роду інформацією. Інформаційна система підприємства включає планову, звітну, нормативно-технічну документацію, а також різну інформацію (письмову, усну тощо), що характеризує стан і рух компонентів підприємства.

В екологічному відношенні підприємство є виробничо-екологічною системою, що взаємодіє із зовнішнім середовищем шляхом матеріально-енергетичного обміну.

В адміністративно-правовому відношенні підприємство виступає як юридична особа з правами і обов'язками законодавчо встановленими державою.

Промислове підприємство, як будь-яка система, може знаходитися в двох станах: стійкому і нестійкому.

Стійкий стан характеризується ритмічним випуском високоякісної продукції і великим попитом на неї, рівномірним ходом виробництва у всіх підрозділах, гарним матеріально-технічним і кадровим забезпеченням, корисним психологічним кліматом в колективі.

Нестійкий стан характеризується збоями в ході виробничого процесу, неритмічним випуском продукції і незадовільним попитом на неї тощо.

Підприємства діють на основі принципів вільного підприємництва:

– вільний вибір видів діяльності;

– залучення до здійснення діяльності майна і засобів юридичних осіб і громадян;

– самостійне формування програми діяльності і вибір постачальників і споживачів, встановлення цін відповідно до законодавства;

– вільне наймання працівників;

– вільне розпорядження прибутком після сплати податків;

– самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Розглядаючи підприємство як складну систему, необхідно відзначити також, що підприємство є цілеспрямованою системою, яка прагне до досягнення найбільш переважних станів.

При дослідженні підприємства як соціально-економічної системи дуже важливо забезпечити єдність функціонального (поведінкового) і структурного підходу. Виходячи з цілей дослідження цієї складної системи необхідно розглядати дві її складові – власне систему (підприємства) і зовнішнє середовище, в якому функціонує дана система.

Зовнішнє середовище – це сукупність активних господарюючих суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних і міждержавних інституційних структур й інших зовнішніх умов і чинників, що діють в оточенні підприємства і впливають на різні сфери його діяльності.

Зовнішнє середовище поділяють на дві складові:

• мікросередовище – середовище прямого впливу на підприємство, яке створюють постачальники матеріально-технічних ресурсів, споживачі продукції (послуг) підприємства, торговельні і маркетингові посередники, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи, компанії страхування:

• макросередовище – середовище непрямого впливу на підприємство. Вона включає природне, демографічне, науково-технічне, економічне, екологічне, політичне і міжнародне середовища.

Підприємство повинне обмежувати негативні дії зовнішніх чинників, які найбільш істотно впливають на результати його діяльності, або навпаки – більш повно використовувати сприятливі можливості. Мікросередовище представлено силами, що мають безпосереднє відношення до підприємства і його підприємницьких можливостей, тобто постачальниками, клієнтами, маркетинговими посередниками, конкурентами і контактними аудиторіями.

Постачальники – це суб'єкти господарювання, що забезпечують підприємство матеріально-технічними і енергетичними необхідними ресурсами.

Основними клієнтами підприємств є споживачі продукції (послуг), що знаходяться на різних ринках:

• споживацькому (населення, що придбаває товари і послуги для особистого споживання):

• виробників (організації, що придбавають продукцію виробничо-технічного призначення):

• проміжних продавців, що придбавають товари і послуги для подальшого їх перепродажу з прибутком для себе:

• державних установ (оптові покупці продукції для державних потреб);

• міжнародному (зарубіжні покупці на раніше перерахованих типах клієнтурних ринків).

Маркетингові посередники – це фірми, що допомагають підприємству в просуванні, збуті і розповсюдженні його товарів серед клієнтів. До них відносяться торгові посередники, фірми, що спеціалізуються на організації руху товару, агентства з надання маркетингових послуг і кредитно-фінансові установи.

Підприємствам для виробництва конкурентоспроможної продукції необхідно постійно вивчати своїх конкурентів, розробляти і дотримуватись певної ринкової стратегії і тактики.

Конкуренти – суперники підприємства в боротьбі за більш вигідні умови виробництва і збуту товарів, за отримання якомога вищого прибутку.

Окрім прямих учасників відносин з підприємством існують непрямі учасники – так звані контактні аудиторії. Це фінансові кола (банки, інвестиційні компанії, фондова біржа, акціонери), засоби інформації, різні державні установи представницької і виконавчої влади, населення і громадяни групи дій (громадські організації).

Контактні аудиторії – це організації, що виявляють реальний або потенційний інтерес до підприємства або такі що впливають на його здатність досягати поставлених цілей.

В макросередовищі підприємства діє значно більша кількість чинників, ніж в мікросередовищі. їм властива багатоваріантність, невизначеність і непередбачуваність наслідків.

Природні чинники. Для природного середовища характерними є: дефіцит деяких видів сировини, подорожчання енергії і посилення втручання держави в процес раціонального використання і відтворювання природних ресурсів. Індустріально-аграрний потенціал України базується в значній мірі на власних мінерально-сировинних і сільськогосподарських ресурсах. Наразі розвідано понад 8 тис. родовищ, 90 видів корисних копалин. Щорічний видобуток мінеральної сировини перевищує 1 млрд. тонн, що становить близько 5% світового видобутку. Найважливіші – кам'яне вугілля, залізні і марганцеві руди, сірка, графіт, цементна сировина, нерудна металургійна сировина.

Демографічні чинники. Для демографічного середовища України характерні: збільшення смертності, зниження народжуваності, старіння населення, зростання числа службовців. Перевищення кількості померлих над кількістю народжених за 1991–2001 роки становило 1,5 млн. люд. Нинішній рівень народжуваності України – один з найнижчих серед нових незалежних держав в Європі.

Зниження народжуваності зменшує потребу в товарах на демографічних ринках – дитячих, підліткових, молодіжних, що змушує підприємства пристосовувати свою діяльність для задоволення потреб людей середнього, передпенсійного і пенсійного віку. Зміна структури населення за віковими групами привела до скорочення трудового потенціалу, оскільки в працездатному віці в багатьох регіонах України опинилася менша частина населення. Це вимагає від підприємств розробки стратегії економії живої праці шляхом техніко-технологічного переозброєння, підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів.

Науково-технічні чинники. Науково-технічний прогрес відіграє визначальну роль у розвитку і інтенсифікації промислового виробництва. Він охоплює фундаментальні і теоретичні дослідження, прикладні дослідження, конструкторсько-технологічні розробки, створення зразків нової техніки, її освоєння і промислове виробництво, а також впровадження нової техніки в народне господарство. Відбувається оновлення матеріально-технічної бази промислових підприємств, росте продуктивність праці, підвищується ефективність виробництва.

Економічні чинники. До основних чинників цього середовища належать зростання і спад промислового виробництва, рівень і темпи інфляції, коливання курсу гривні щодо валют інших держав, система оподаткування і кредитування, попит і пропозиція на ринку, платоспроможність контрагентів, рівень і динаміка цін, безробіття тощо.

Екологічні чинники. Для цього середовища характерні зростання забруднення навколишнього середовища і посилення втручання в процес раціонального використання і відтворювання природних ресурсів, посилення державного контролю над якістю і безпекою товарів. В даний час дві третини території України було охоплено гострою екологічною кризою. Щорічно втрати від неефективного природокористування становлять від 15 до 20% національного доходу, що саме по собі вказує на необхідність встановлення гармонійних взаємостосунків підприємств і природи. Потрібно максимально враховувати природні умови і ресурси, інші компоненти при проектуванні і функціонуванні підприємств, домагатися забезпечення економічної рівноваги у виробничій і соціальній діяльності і відтворенні природного середовища.

Політичні чинники. На виробничій і соціальній діяльності підприємства позначаються події, що відбуваються в політичному середовищі: законодавче регулювання підприємницькою діяльністю, підвищення вимог з боку державних установ, що стежать за дотриманням законів. Раптові зміни в політичній ситуації в країні можуть привести до зміни умов господарювання, до підвищення ресурсних витрати, втраті прибутку.

Міжнародні чинники. До них можна віднести інтернаціоналізацію світової економіки, зміну вартості твердих валют на світовому ринку, зростання економічної потужності окремих держав, становлення міжнародної фінансової системи, відкриття нових крупних ринків тощо. Вони впливають більшою мірою на підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Адаптація може виявлятися як саморегулювання, самонавчання, самоорганізація та самовдосконалення. При саморегулюванні система реагує на зміни середовища жорстко встановленими спеціальною програмою заходами та діями. Самонавчання системи означає її здатність змінювати програми реагування. При самоорганізації система змінює не тільки програму реагування, а й свою внутрішню структуру. Системи, що самовдосконалюються, можуть перебудувати свою структуру не тільки в межах заданого набору елементів, а й шляхом розширення цього набору.

Узагальнюючи наведене, можна відзначити дві особливості підприємства, як системи.

Перша особливість полягає в тому, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з оточуючим середовищем. Підприємство сприймає з проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва та перетворює їх на виходи (товари, послуги, інформацію, відходи) у зовнішнє середовище. При цьому умовою життєздатності системи є вигідний обмін входу-виходу .

Другою особливістю є те, що підприємство як система представляє собою штучну систему, яка створена людиною заради її власних інтересів, перш за все спільною працею. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша форма – це поділ праці на складові частини загальної діяльності шляхом розкладання роботи на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, що виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки робота на підприємстві поділена між підрозділами та окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної мети.

Виникає необхідність відокремлення управлінської праці від виконавчої. Таким чином необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві.