Перелік питань

1. Конституційне право – об’єктивна суспільна необхідність чи національна правова традиція

2. Конституційне право України як провідна галузь права та юридична наука

3. Система галузі та науки конституційного права України

4. Принципи конституційного права

5. Норми конституційного права України (особливості, структура, класифікація)

6. Інститути конституційного права України

7. Конституційно-правова відповідальність

8. Джерела конституційного права України

9. Поняття та сутність конституції

10. Загальна характеристика юридичних властивостей конституції

11. Функції конституції

12. Об'єкти конституційного регулювання. Структура Конституції України

13. Конституціоналізм: поняття та засади

14. Поняття та сутність інституту правової охорони Конституції

15. Система правової охорони Основного Закону (юридичні гарантії реалізації чинної конституції України порядок внесення змін; конституційна відповідальність, тощо)

16. Суб’єкти правової охорони Конституції України

17. Конституційно-правові засади формування Конституційного Суду України

18. Компетенція Конституційного Суду України

19. Акти Конституційного Суду України

20. Конституційно-правові основи суспільного ладу (суспільства).

21. Поняття конституційного ладу.

22. Система засад конституційного ладу України.

23. Україна – суверенна держава (зміст принципу державного суверенітету)

24. Україна – демократична держава (зміст принципу народного суверенітету)

25. Україна – правова держава

26. Україна – соціальна держава

27. Засада політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності

28. Україна – держава з республіканською формою правління

29. Засада розподілу владних повноважень

30. Засада визнання та гарантування місцевого самоврядування

31. Україна – світська держава

32. Конституційно-правовий механізм захисту конституційного ладу

33. Поняття і сутність конституційно-правового статусу людини та громадянина

34. Структура та принципи конституційно-правового статусу людини та громадянина

35. Поняття і зміст громадянства України. Принципи громадянства України

36. Набуття громадянства України: підстави та умови

37. Способи припинення громадянства України

38. Система та повноваження органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства України

39. Поняття та система основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

40. Міжнародно-правові стандарти прав та свобод людини і громадянина

41. Класифікація основних прав і свобод людини і громадянина.

42. Особисті права та свободи.

43. Політичні права та свободи.

44. Соціально-економічні та культурні права та свободи.

45. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні.

46. Конституційні засади правового статусу іноземців та апатридів.

47. Конституційно-правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства в Україні.

48. Конституційно-правовий статус біженців в Україні.

49. Конституційно-правовий статус іммігрантів в Україні.

50. Конституційно-правовий статус закордонних українців.

51. Поняття та принципи державно-територіального устрою України.

52. Система адміністративно-територіального устрою України.

53. Автономна Республіка Крим у системі адміністративно-територіального поділу.

54. Конституційно-правове положення міст зі спеціальним статусом.

55. Поняття суверенітету в конституційному праві

56. Державно-правові ознаки суверенітету України

57. Поняття, система та функції державних символів України

58. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні

59. Поняття та форми народного волевиявлення в Україні

60. Поняття та види виборів. Активне та пасивне виборче право

61. Принципи виборчого права України

62. Поняття виборчої системи. Види виборчих систем. Принципи виборчої системи України. Виборча система в Україні.

63. Конституційно-правові основи проведення референдумів в Україні

64. Конституційно-правове регулювання виборчого права в Україні

65. Поняття та види органів державної влади в Україні

66. Конституційні засади організації державної влади

67. Конституційна система органів державної влади в Україні

68. Особливості виборчих систем з обрання Президента України, Верховної Ради України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим

69. Поняття та види автономії. Автономія як конституційно-правова категорія

70. Конституційно-правові передумови відновлення Автономної Республіки Крим

71. Конституційно-правова природа Конституції Автономної Республіки Крим

72. Верховна Рада Автономної Республіки Крим - представницький орган Автономної Республіки Крим

73. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим

74. Конституційно-правова природа інституту глави держави – Президента України

75. Глава держави – особа, яка здійснює функції вищої публічної влади

76. Представницький мандат глави держави – Президента України

77. Президент України – голова Ради національної безпеки та оборони України

78. Президент України – Верховний Головнокомандувач Збройними Силами України

79. Конституційно-правовий зміст повноважень Президента України. Їх класифікація за специфікою предметів відання.

80. Припинення повноважень Президента України. Імпічмент Президентові України

81. Інститут представника Президента України

82. Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим

83. Постійний Представник Президента України у Верховній Раді України

84. Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України

85. Представник Президента України у Конституційному Суді України

86. Представник Президента України на Чорнобильській АЕС

87. Поняття парламенту, його правова природа

88. Місце парламенту в системі органів публічної влади

89. Верховна Рада України – представницький орган

90. Верховна Рада України – законодавчий орган

91. Верховна Рада України – контрольний орган

92. Верховна Рада України – державотворчий (установчий) орган

93. Парламент та парламентаризм.

94. Структура Верховної Ради України

95. Парламентська фракція. Депутатіська група

96. Парламентська більшість (коаліція), парламентська меншість (опозиція).

97. Голова Верховної Ради України.

98. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України

99. Комітети Верховної Ради України (профільні комітети)

100. Тимчасові спеціальні комісії

101. Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України

102. Конституційна реформа та реорганізація повноважень органів державної влади в Україні

103. Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України

104. Місцеве самоврядування як конституційно-правовий принцип, право та інститут.

105. Конституційно-правові принципи місцевого самоврядування

106. Конституційно-правовий статус територіальної громади.

107. Система місцевого самоврядування України

108. Компетенція органів місцевого самоврядування.

109. Компетенція виконавчих органів сільських, селищних, районних у містах рад.

110. Правовий статус сільського, селищного, міського голови.

111. Повноваження органів місцевого самоврядування регіонального рівня.

112. Організаційно-правові форми реалізації компетенції органів місцевого самоврядування

113. Матеріально-фінансова основа місцевого самоврядування України

114. Гарантії місцевого самоврядування

1. Конституційне право – об’єктивна суспільна необхідність чи національна правова традиція.

Конституційне право України — провідна галузь національного права, являє собою сукупність правових норм, перш за все принципів і норм конституції, які закріплюють основи політичної та економічної організації суспільства, форму держави, порядок і принципи формування та компетенцію органів державної влади, основи правового статусу людини і громадянина. Предмет конституційного права України Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин: 1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу. Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні. Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади. 2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу. Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в разі потреби примусу. 3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави. Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості. Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер. 4. Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою. Це: а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов’язки; б) відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних; в) відносини гарантій реалізації прав і свобод; г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки. На підставі всього сказаного више, можна зробити висновок, що КПУ -- це швидше суспільна необхідність.

2.Конституційне право України як провідна галузь права та юридична наука У системі національного права України провідною галуззю є конституційне право України. Цій галузі притаманні риси, характерні для всієї системи права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо. Їй властиві і специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших підрозділів національного права України. Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності. Це – кваліфікаційні ознаки галузі конституційного права, які в сукупності дають змогу виділити дану галузь права як таку, відокремити її від інших підрозділів системи права. Тільки врахування всіх цих характеристик може дати узагальнену характеристику конституційного права як галузі права. Отже, провідна роль конституційного права зумовлюється об’єктивними факторами, які визначаються характером предмета його регулювання. Насамперед конституційне право регулює серцевину політичних відносин, які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні, що виступає у двох основних формах – безпосередньої та представницької демократії. Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського суспільства – Конституція України.

3.Система галузі та науки конституційного права України Система науки конституційного права визначається її предметом, а також певною послідовністю вивчення конституційно-правової проблематики. Однак система галузі й система науки — поняття не тотожні: система науки ширша й різноманітніша. Система галузі конституційного права України - це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.Система науки конституційного права складається з таких підрозділів: — загальні питання науки: про її предмет, методологію, про предмет конституційного права як галузі права, сутність і особливість конституційних норм та інститутів, конституційно-правових відносин; про систему конституційного права як галузі права, методи правового регулювання, джерела та місце галузі в системі національного права України; — вчення про Конституцію України; — загальні засади конституційного ладу України; — конституційно-правовий статус особи; — форми безпосередньої демократії; — організація державної влади; — територіальний устрій; — місцеве самоврядування.

4 Принципи конституційного права України Сутність і зміст конституційного права як галузі права та її основні завдання у найбільш загальному вигляді відображують принципи конституційного права Принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання. Принципи конституційного права Україні мають ряд юридичних ознак, що дозволяють зрозуміти їх юридичні властивості, а саме: принципи конституційного права України є узагальненим і концентрованим вираженням конституційних ідеалів, тобто найвищих духовних (ідеологічних) цінностей, досягнення яких є основним стратегічним завданням конституційно-правового регулювання; принципи конституційного права України втілюють найважливіші ідеї конституційно-правової думки, виражені в теоріях, доктринах і вченнях видатних мислителів давнини і сучасності; принципи конституційного права України визначають сутність і зміст, спрямованість І форми конституційно-правового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання. Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні принципи конституційного права - це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. До загальних принципів конституційного права України слід відносити принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності та ін. Так, принцип публічності конституційного права України означає, що ця галузь права має своїм завданням передусім регулювання суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням публічної влади народом України та Українською державою. Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів конституційного права України. Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціального та культурного (духовного) характеру. Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов'язаних, насамперед, із здійсненням влади у суспільстві та державі. Принцип науковості конституційного права України полягає в належному теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби конституційної практики. Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку. Системність конституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права являють собою найбільш цілісну й комплексну правову систему. Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права. Спеціальні принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин. Виходячи з системи основних інститутів національного конституційного права, слід розрізняти принципи основ конституційного ладу України; принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема принцип громадянства; принципи форм безпосередньої демократії; принципи організації та діяльності органів державної влади; принципи місцевого самоврядування; принципи конституційної юстиції, принципи основ національної безпеки й оборони України тощо. Наприклад, інституту форм безпосередньої демократії України властиві такі принципи, як: принцип суверенності народу; принцип єдиновладдя народу; принцип повновладдя народу; принцип безпосереднього волевиявлення народу; принцип поєднання безпосередньої й представницької демократії; принцип пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократі

5.Норми конституційного права (особливості, структура, класифікація) Система галузі конституційного права України - це її внут¬рішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією еле¬ментів цієї системи, до яких належать конституційно-правові нор¬ми та конституційно-правові інститути. Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове пра¬вило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм, зокрема: а) во¬ни виступають регулятором суспільних відносин; б) встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки; в) мають формально ви¬значений характер; г) мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах; ґ) їх виконання забезпечу¬ється примусовою силою держави. Особливості конституційно-правових норм 1) змістом, оскільки регулюють особливе коло суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права України; 2) установчим характером приписів, що містяться в цих нор¬мах,- вони визначають систему органів державної влади, встанов¬люють форму правових актів (закони, укази, постанови, розпоря¬дження), порядок їх прийняття і оприлюднення тощо; 3) джерелами, в яких вони виражені,- найважливіші норми закріплені в Конституції України і мають найвищу юридичну силу; 4) особливостями структури, оскільки для них не є харак¬терною класична тричленна структура (гіпотеза, диспозиція і санк¬ція). Так, деякі конституційно-правові норми взагалі мають лише диспозицію, наприклад, «Україна є республікою» (ст. 5 Конститу¬ції України). 5) особливостями кола суб'єктів, відносини між якими вони регулюють; 6) ступенем визначеності приписів - значна частина конститу¬ційно-правових норм має загальнорегулятивний характер (нор-ми-принципи, норми-декларації, норми-дефініції, норми-програми, норми-роз'яснення, норми-довідки тощо). Зокрема, багато норм загальнорегулятивного характеру міститься в Преамбулі та розді¬лі І Конституції України: «Україна є унітарною державою» (ст. 2); «В Україні існує єдине громадянство» (ст. 4); Класифікація 1. За змістом, тобто залежно від того, які сфери суспільних відносин, що становлять предмет галузі конституційного права, вони регулюють. Норми, які закріплюють засади конституційного ладу України і т.д 2. За юридичною силою вирізняють норми, що містяться в Кон¬ституції та законах України, указах Президента України, постано¬вах Кабінету Міністрів України, актах органів місцевого самовря-дування тощо. 3. За ступенем визначеності припису, що міститься в нормі, вирізняють диспозитивні та імперативні конституційно-правові норми. Диспозитивні - це такі норми, які надають суб'єктам мож¬ливість вільного вибору виду поведінки на їх розсуд 4. За призначенням у механізмі правового регулювання консти¬туційно-правові норми поділяються на матеріальні та процесуаль¬ні. Матеріальні норми передбачають вплив на суспільні відносини безпосереднім правовим регулюванням. Вони визначають струк¬туру і порядок утворення органів державної влади та органів міс¬цевого самоврядування, встановлюють правовий статус людини і громадянина тощо 5. За часом дії конституційно-правові норми поділяються на тимчасові та постійні. Тимчасові норми містяться в актах тимчасо¬вої дії, у перехідних положеннях Конституції України тощо. 6. За територією дії розрізняють конституційно-правові нор¬ми, що діють на території України, Автономної Республіки Крим чи окремих адміністративно-територіальних одиниць.

6.Інститути конституційного права України Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові ін-ститути. Так, галузевими конституційними інститутами є: інститут прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо. Прикладом міжгалузевого інституту може бути ін-ститут власності. Конституційні інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів (підінститутів), які, в свою чергу, можуть мати більш дрібні структурні підрозділи. Такими надшститутами можна вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо. Таким чином, конституційно-правовий інститут - це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємозв'язаних правових норм. Це - головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права і охоплює не один, а декілька різ-новидів правовідносин, однорідних за своїм змістом і методами правового впливу. Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему, яка є основою Конституції України. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст. Це - інститут загальних засад конституційного ладу, інститут прав і свобод людини та громадянина, інститут прямого народовладдя, інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування, інститут, що визначає порядок змін і доповнень Конституції.

7.Конституційна (державно-правова) відповідальність є одним з механізмів забезпечення реалізації повновладдя народу України. Це невід´ємний елемент соціальної відповідальності особи, асоціацій, різноманітних формальних і неформальних суспільних інституцій, особливим видом юридичної відповідальності. Конституційна відповідальність має як багато спільного з іншими видами юридичної відповідальності (має публічний характер, здійснюється від імені держави, передбачена законодавством, запобігає новим правопорушенням, здійснюється на засадах законності, обґрунтованості, невідворотності та справедливості), так і свої особливості, що виокремлюють її у специфічний вид {політичний характер, оскільки конституційні відносини пов´язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація; у багатьох випадках вона детально не конкретизується, законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності; може втілюватися в життя безпосередньо в межах конституційних правовідносин або через норми інших галузей права; буває двох видів: ретроспективна (за минулі правопорушення), позитивна (як почуття відповідальності за свою поведінку, діяльність, почуття обов´язку). У сфері конституційно-правових відносин переважає позитивна відповідальність, а ретроспективна відіграє роль допоміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності. Поміж умов конституційної відповідальності розрізняють нормативні (передбачають тільки можливість юридичної відповідальності) та фактичні (за нaявності юридичних фактів відповідність стає реальною). Підставами позитивної відповідальності є такі критерії: бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів. Підстави ж ретроспективної - наявність нормативної основи (пряма вказівка в законі) та вчинення правопорушення. Об´єктом правопорушення, за конституційним правом, є відносини, що регламентуються його нормами, зокрема у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.

8.Джерела конституційного права України Джерелами конституційного права України є - Конституція України і Конституція Автономної Республіки Крим, Закони України, що приймаються Верховною Радою України, нормативні укази Президента України, що містять конституційно-нормативні норми, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми, рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів, міжнародні договори, певні акти органів місцевого самоврядування та інше. Конституція України є основним джерелом сучасного конституційного права. Водночас конституційні норми і принципи знаходять своє зовнішнє закріплення також і в інших джерелах, насамперед у конституційних законах — таких, які вносять зміни і доповнення до Конституції. До інших джерел також належать органічні закони — ті, якими деталізуються конституційні положення (наприклад, Закон України «Про громадянство», яким конкретизується норма ст. 4 Конституції); поточні закони, що містять конституційно-правові норми. Як джерела конституційного права окремих країн можуть виступати судові прецеденти, правові звичаї, нормативні договори та інші акти. Джерела науки конституційного права України : НПА які містять конституційно-правові норми., праці вітчизняних і закордонних вченних, конституційно-правова практика.

9.Поняття та сутність конституції Констит́уція— основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію. Сутність конституції — це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка уособлює істотні ознаки соціального, політичного призначення та нормативно-правового змісту конституції. Сутність конституції знаходить своє втілення в найрізноманітніших аспектах. Крім юридичного важливий, перш за все, соціальне — політичний аспект сутності конституції. В основі її аналізу у вітчизняній літературі радянських часів традиційно лежав класовий підхід. Конституція, згідно з таким підходом, розглядалась як продукт класової боротьби, як форма вираження класових інтересів (панівного класу, блоку, коаліції, союзу класів). Такий однобічний підхід до з'ясування соціально-політичної природи (суті) конституції нині значною мірою подоланий, хоч рецидиви попереднього мислення все ще даються взнаки. Суть конституції і нині почасти трактується як форма вираження інтересів домінуючих у суспільстві політичних сил, інтересів народу тощо.

10.Загальна характеристика юридичних властивостей конституції Властивості Конституції України - це її специфічні риси, які відрізняють Конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. Юридичні властивості виражають правову природу Конституції та визначають її місце у правовій системі держави, в системі національного законодавства. До основних юридичних властивостей Конституції України можна віднести такі : 1. Конституція України як Основний Закон є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства. Ця властивість обумовлена тим, що Конституція України визначає сфери суспільних відносин, які підлягають правовому (зокрема законодавчому) регулюванню, встановлює ієрархію нормативно-правових актів. Так, наприклад, ст. 92 Конституції України встановлює досить широкий перелік питань, які визначаються або встановлюються тільки законами України. Вони стосуються прав і свобод людини і громадянина, громадянства, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо. 2. Конституція України характеризується юридичним верховенством, що означає її пріоритетне становище в системі національного законодавства України, вищу юридичну силу щодо всіх інших правових актів. Принцип верховенства Конституції є проявом загальнішого принципу верховного права як необхідної ознаки правової держави, і цей принцип прямо закріплюється в ч. 2 ст. 8 Конституції України: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй». 3. Важливою юридичною властивістю Конституції України є її стабільність, яка забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповнень. Так, розділ XIII Конституції встановлює досить складну процедуру зміни Конституції України, яка пов'язана з тим, що, по-перше,.вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157), по-друге, Конституція України взагалі не може бути змінена з настанням певних обставин - в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157), по-третє, положення Конституції України, які закріплюють засади конституційного ладу України, форми народного волевиявлення, порядок зміни Конституції України можуть бути змінені лише всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, по-четверте, зміни до інших положень Конституції України вносяться Верховною Радою України двома третинами голосів від її конституційного складу. 4. До юридичних властивостей Конституції України можна також віднести пряму дію її норм, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. 5. Юридичною властивістю Конституції України є особливий правовий захист, який має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як «знизу» - фізичними і юридичними особами, так і «згори» - різними гілками державної влади. В той же час захист Конституції України може здійснюватися лише правовими засобами.

11.ФункціїКонстуції Роль конституції в суспільстві проявляється в її функціях, під якими слід розуміти суспільне призначення конституції та способи реалізації її норм. Питання про функції конституції є спірними. Різні вчені виділяють різну їх кількість. У зв'язку з тим, що конституція на відміну від інших законів являє собою унікальний документ універсального характеру, вважаємо, що для конституції характерні такі основні функції.

Політична функція. Конституція України закріплює засади конституційного ладу, політичного режиму, проголошує народовладдя, визначає напрями розвитку суспільства. Вона визнає і закріплює політичну багатоманітність, багатопартійність. Надаючи різним політичним силам рівні можливості в отриманні державної влади, Конституція водночас забороняє дії, спрямовані на насильницьку зміну засад конституційного ладу, створення військових формувань.

Юридична функція. Конституція України є Основним Законом держави, базою системи національного права. Вона встановлює основоположні правові приписи, які є визначальними для інших галузей права. Оскільки норми Конституції мають найвищу юридичну силу, то вона забезпечує впорядкованість і необхідне правове регулювання суспільних відносин з допомогою взаємозв'язаних і внутрішньо супідпорядкова-них нормативних актів держави.

Установча функція. Конституція встановлює основні по-літико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу громадян, систему і структуру законодавчої, виконавчої, судової влади, органів місцевого самоврядування та ін.

Ідеологічна функція. Ця функція виявляється в тому, що в Конституції України містяться важливі ідеї політичної еліти. Як головний закон держави і суспільства Конституція закріплює основоположні цінності (демократія, суверенітет народу, права людини і громадянина тощо), виконує важливу роль стосовно державних і самоврядних інституцій, громадян і посадових осіб, орієнтує їх на виконання законів, шанування закріплених у них цінностей.

Гуманістична функція Конституції України проявляється в тому, що в ній закріплені права і свободи особи як складова частина правової системи держави, проголошуються загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародних договорів України, ратифікованих парламентом, проголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Організаційна функція Конституції полягає в тому, що вона стимулює подальший розвиток суспільних відносин, містить у собі положення програмного характеру, є базою розвитку прогресивних політико-правових процесів.

Стабілізуюча функція виявляється в тому, що Конституція виступає стабілізуючим чинником соціально-економічних процесів, визначає стратегію розвитку політико-правової системи держави і суспільства.

Консолідуюча функція Конституції полягає в тому, що будь-яка конституція є результатом суспільної злагоди, оскільки закріплює загальні соціальні інтереси основної більшості населення.

Обмежувальна функція Конституції полягає в тому, що конституційні норми створюють основу і визначають межі діяльності державних органів, стримують узурпацію та монополізацію влади певними структурами державної влади.

Зовнішньополітична функція проявляється в тому, що інші держави і народи за змістом Конституції можуть робити висновки про рівень демократизму держави. Конституція — своєрідний «паспорт» держави, її конституційного устрою.

12.Об`єкти конституційного регулювання.Структура Конституції України Об'єктами загальних конституційних правовідносин виступають, головним чином, вищі соціальні суспільні цінності, що набувають конституційного рангу й отримують закріплення в конституційних принципах, у загально-регулятивних нормах, програмних положеннях.Такими цінностями (благами) є: конституційний лад; народний і державний суверенітет; демократія, влада народу; державна влада, місцеве самоврядування; права і свободи людини і громадянина; інтереси суспільства і держави; внутрішня і зовнішня політика держави; ідеологічна і політична багатоманітність; функції і повноваження держави та органів державної влади і осадових осіб; право і законність; мир і міжнародне співробітництво та ін. Структура Конституції України відображає її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягають конституційно-правовому регулюванню.Під структурою Конституції України слід розуміти внутрішню взаємоузгоджену побудову Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили. Чільне місце в структурі Конституції України займає розділ, присвячений виборам і референдумам (Розділ ІІІ "Вибори. Референдуми). Цей Розділ, порівняно з іншими, містить незначну кількість норм конституційного права, але їх положення визначають механізм безпосередньої реалізації народного суверенітету. Розділ III також визначає юридичний механізм ініціювання всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України (ч. 2 ст. 72), питання обов'язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) та питання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74). Розділ IV "Верховна Рада України" нормативно визначає поняття національного парламенту, порядок його формування та діяльності, конституційно-правовий статус народного депутата України. У Розділі V Конституції України об'єднані конституційно-правові норми, що визначають правовий статус Президента України, який є главою держави і виступає від її імені. Зокрема, у цьому Розділі закріплено вимоги до кандидата у Президенти України. VI розділ Конституції України визначаэ поняття "Кабінет Міністрів України. Розділ VII "Прокуратура" закріплює конституційно-правовий статус Прокуратури України, що становить єдину систему. VIII є Розділ "Правосуддя", до складу якого входять норми конституційного права України, що визначають основні принципи правосуддя, правовий статус основних суб'єктів правосуддя/ Розділ IX "Територіальний устрій України". Він містить лише дві статті, які визначають основні принципи територіального устрою України (ст. 132) та встановлюють систему адміністративно-територіального устрою нашої держави (ст. 133). Розділ X "Автономна Республіка Крим", присвячений регулюванню конституційно-правового статусу цієї невід'ємної складової частини України. Два останні розділи Конституції України присвячені механізму організаційно- і нормативно-правового захисту Основного Закону. Так, Розділ XII "Конституційний Суд України" визначає правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юстиції в Україні Розділ XIII Конституції України визначає порядок внесення змін до Конституції України.

13.Конституціоналізм: поняття та засади Конституціоналізм - це: 1) правління, обмежене конституцією, політична система, що спирається на конституцію і конституційні методи правління; 2) політико-правова теорія, що обґрунтовує необхідність встановлення конституційного ладу. Засади українського конституціоналізму, які характеризують нинішній Основний Закон , закладені історією державотворення країни. Історія створення суверенної держави Україна,що зафіксовано у ст.1 Конституції України, є тривалою в часі і починається з державно-конституційних традицій козацької доби. Наступна засада українського конституціоналізму – народовладдя така : носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в україні є народ(ст.5 Констиції України).І ця засада має велике історичне підгрунтя. Державна влада в Україні , написано Конституцією (ст.6), здійснюється на засадах її поділу на законодавчу,виконавчу та судову. Засади формування правової держави, зафіксовані у Конституції України і також закладені історії нашого державотворення. Справжній гуманізм як важливіша засада сучасного Основного Закону України (розділ 2 – «Права, свободи та обов”язки людини та громадянина»)започатковується державно – конституційними традиціями козацької доби.

14.Поняття та сутність інституту правової охорони Конституції Охорона конституції розглядається як у широкому, так і у вузькому розумінні.В широкому розумінні охорона конституції – це система різноманітних заходів щодо забезпечення реальної дії основного закону, а саме: юридичних, політичних, економічних, соціальних, освітньо-виховних тощо.У вузькому розумінні під охороною конституції слід розуміти сукупність лише юридичних засобів, що забезпечують і гарантують дію конституційних норм. Тобто тут мова йде вже про власне правову охорону конституції. В науковій літературі вона визначається по-різному. Загалом правову охорону конституції можна визначити як сукупність правових засобів (гарантій), за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних норм і дотримання режиму конституційної законності.Завданням правової охорони конституції є контроль за правомірністю дій суб‘єктів права, а у випадку виявлення правопорушень – вжиття заходів для відновлення порушеного правопорядку, застосування державного примусу до правопорушників, створення умов для запобігання правопорушенням. По суті охорона (захист) конституції – обов‘язок і завдання всіх державних органів і посадових осіб, які виконують їх шляхом застосування різноманітних правових засобів в межах наданої їм компетенції. При цьому особлива відповідальність покладається на вищі органи державної влади: главу держави, парламент, уряд. Захист конституції здійснюють правоохоронні органи, зокрема суди і прокуратура.

15.Система правової охорони Основного Закону Правова охорона конституції забезпечується певними засобами, тобто реалізацією відповідних правових гарантій. Гарантії правової охорони конституції – це інституційні та процедурні засоби та заходи, які забезпечують правову охорону і захист інститутів і принципів, закріплених в конституції, а також спрямовані на забезпечення стабільності останньої. Вони становлять єдиний механізм, систему взаємообумовлених і взаємозалежних елементів. Щодо переліку цих елементів з цього питання немає єдиної позиції. Загальновизнаними гарантіями правової охорони конституції є: - конституційний контроль; - конституційно-правова відповідальність; - гарантії стабільності конституції (особливий порядок прийняття конституції і внесення до неї змін). Вказані гарантії реалізуються в діяльності відповідних суб’єктів, які наділені конкретними повноваженнями щодо реалізації відповідних засобів правової охорони конституції. В літературі перелік цих суб’єктів визначається по-різному. О. Ф. Фрицький суб’єктами прав. захисту К. У. вважає главу держави - Президента України, який згідно з ч. 2 ст. 102 Конституції є гарантом додержання Конституції; Верховну Раду України, яка є єдиним органом законодавчої влади і до повноважень якої належить внесення змін до Конституції; Кабінет Міністрів України, який згідно з п. 1 ст. 116 Конституції забезпечує виконання Конституції і законів України; центральні і місцеві органи виконавчої влади; правоохоронні органи (суди, прокуратура) та адвокатура; Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції. М. В. Тесленко -державу, суспільство (як важливий інститут громадського контролю) і конкретну особу, особистість (як інститут основоположних прав і свобод). Суб’єктами правової охорони К. можуть вважатися лише ті органи (спільноти), які: по-перше, здійснюють конкретні повноваження у сфері правової охорони К.; по-друге, визначені повноваження реалізують на основі і відповідно до Конституції (конкретних її норм); по-третє, відповідна діяльність має за мету забезпечення режиму власне конституційної законності, тобто така діяльність спрямована на забезпечення верховенства Конституції України і її прямої дії на всій території держави. Виходячи з цього, ми вважаємо, що правова охорона Конституції Укр. реалізується через організаційну діяльність таких суб‘єктів як:укр. народ, Президент Ук,ВРУ, Конституційний Суд. Правову охорону Конституції зазначені вище органи здійснюють у межах наданих їм повноважень і в порядку, визначеному законодавством. Вони можуть створювати спеціальні допоміжні органи і установи: комітети, ради, комісії тощо. Конституційно-правова відповідальність – передбачений нормами конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів конституційного права переносити особисті чи матеріальні незгоди за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації та втілення в життя; має цілу низку санкцій. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конят. складуВРУ, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії ВРУза нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. Законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до ВРУ Президентом України або не менш як двома третинами від конят. складу ВРУі, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

16.Суб’єкти правової охорони Конституції України 1. Український народ, який є суб’єктом прийняття КУ (відповідно до преамбули КУ, вона прийнята ВРУ від імені Українського народу); він є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, всеукраїнським референдумом, який призначається ПУ, затверджується законопроект про внесення змін до розділу І “Загальні засади”, розділу III “Вибори. Референдум” і розділу XIII “Внесення змін до Конституції України”, що прийнятий не менш як 2/3 від конституційного складу ВРУ. 2. ВРУ здійснює відповідну функцію у наступних формах: усунення ПУ з поста в порядку імпічменту; здійснення контролю за дія-тю КМУ; призначення на посади та звільнення з посад 1/3 КСУ; надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією та законом; прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України. Функція правової охорони КУ (конституційного контролю) здійснюється ВРУ також у формі діяльності Рахункової палати, парламентських комітетів, а також тимчасових спеціальних комісій і тимчасових слідчих комісій. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. ВРУ функцію правової охорони КУ здійснює в процесі своєї повсякденної діяльності, реалізуючи свої повноваження відповідно до КУ. 3. Президент як гарант додержання КУ: припиняє повноваження ВРУ;реалізує своє право законодавчої ініціативи;призначає всеукраїнський референдум щодо змін КУ, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;зупиняє дію актів КМУ з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до КСУ щодо їх конституційності;призначає на посади та звільняє з посад 1/3 складу КСУ;підписує закони, прийняті Верховною Радою України;має право вето щодо прийнятих ВРУ законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд ВРУ;скасовує рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать КУ та ЗУ;звертається з конституційним поданням до КСУ щодо: 1) вирішення питань про відповідність КУ законів та ін. правових актів ВРУ; актів КМУ; правових актів ВР АРК; 2) офіційного тлумачення КУ та ЗУ; надання висновків про відповідність КУ чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість. 4. Спеціалізованим органом правової охорони КУ є КСУ. В його діяльності реалізуються усі засоби (гарантії) правової охорони КУ - конституційний контроль, конституційно-правова відповідальність, гарантії стабільності КУ. Ці засоби (гарантії) правової охорони КУ реалізуються КСУ при здійсненні повноважень щодо:вирішення питань про відповідність КУ законів та інших правових актів ВРУ, актів ПУ, актів КМУ, а також правових актів ВР АРК;.надання висновку про відповідність КУ чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до ВРУ для надання згоди та їх обов’язковість;надання висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту;офіційного тлумачення КУ та ЗУ. Здійснюючи визначені Конституцією повноваження, Конституційний Суд України виконує завдання щодо гарантування верховенства Конституції як Основного Закону на всій території України. Окрім цього до суб’єктів правової охорони КУ відносять: центральні і місцеві органи виконавчої влади, правоохоронні органи (суди, прокуратура) та адвокатуру.

17.Конституційно-правові засади формування Конституційного Суду України Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Відповідно до ст. 2 Закону “Про Конституційний Суд України”, завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону на всій території України. Виконання цього завдання здійснюється шляхом реалізації Конституційним Судом наступних повноважень: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п. 1 статті 150 Конституції України). 2) надання висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість (ч. 1 статті 151 Конституції України); 3) надання висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ч. 2 статті 151 Конституції України); 4) офіційне тлумачення Конституції України та законів України (п. 2 статті 150 Конституції України); 5) надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України). Принципом організації і функціонування Конституційного Суду України є його незалежність. Вона випливає з загального принципу поділу влади і полягає у створенні таких умов діяльності Суду, які б виключили сторонній вплив на нього, забезпечили його самостійність у здійсненні визначених законодавством повноважень, а також не підзвітність і не підконтрольність будь-яким суспільним чи державним інститутам. Складовими незалежності Конституційного Суду виділяють організаційну, кадрову і фінансову незалежність. Гарантіями незалежності Конституційного Суду України є: • закріплення основних засад його діяльності в Конституції України (як акті з підвищеним рівнем стабільності); • порядок формування Суду; • організаційні гарантії (самостійність в організації своєї діяльності); • фінансування з державного бюджету (окремим рядком) і самостійне розпорядження відповідними бюджетними коштами; • самостійне інформаційне і кадрове забезпечення; • здатність виступати як юридична особа; • матеріально-технічні гарантії; • незалежність суддів Конституційного Суду України. Інші, передбачені ст. 4 Закону, принципи діяльності Конституційного Суду України (колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень) носять в основному процесуальний характер і будуть розглянуті у відповідній темі. При цьому можна виділити два аспекти його діяльності: з одного боку її змістом є здійснення конституційного контролю, з іншого – відповідні повноваження реалізуються Конституційним Судом України як органом судової влади у формі конституційного судочинства.