17. Фазовий та фізичний стан полімерів.

Полімери характеризуються структурним визначенням фази.

Існує ближній і дальній порядок..

В основу поділу полімерів на фізичні стани покладено їх здатність змінювати фізичні властивості в залежності від температури. Розрізняють склоподібний, високоеластичний, в’язкотекучий стани. Необхідно зобразити термомеханічну криву.

Для аморфних полімерів характерні всі три стани, для кристалічних - склоподібний, високоеластичний.

18. Агрегатний стан полімерів.

В основу поділу тіл на агрегатні стани положено співвідношення енергії теплового стану U1 і енергії міжмолекулярної взаємодії U2.

1) Якщо U1>>U2, то тіло знаходиться в газоподібному стані.

2) Якщо U1≈U2, то тіло знаходиться в рідкому стані.

3) Якщо U1<<U2, то тіло знаходиться в твердому агрегатному стані.

Полімери можуть знаходитися лише в двох агрегатних станах (твердому і рідкому) тому, що вони розкладаються не досягаючи температури кипіння.

19. В’язкість і текучість полімерів. Фактори, що на них впливають.

Текучість - незворотнє переміщення частинок під дією прикладених напруг.

В'язкість - обернена величина до текучості.

Фактори, що впливають на в’язкість полімерів:

1. Величина вільного об’єму;

2. Абсолютна температура та енергія активації в’язкої течії;

3. Ступінь орієнтації макромолекул;

4. Швидкість прикладання напруги;

5. Молекулярна маса полімеру.

Фактори, що впливають на текучість полімерів:

1.Витягнута форма макромолекул, завдяки чому полімери здатні до плівкоутворення

2.Надмолекулярна структура текучості.

3. Механічна напруга, з прикладанням якої відбуваються деструкційні процеси

20. Види адгезії.

Адгезія (прилипання) – взаємодія молекул полімеру з підкладкою чи іншою фазою на яку наноситься полімер. Причини виникнення адгезійного зв’язку – дія міжмолекулярних сил чи сил хімічної взаємодії. Розрізняють наступні види адгезії: механічна, специфічна, електрична, дифузійна, хімічна.

Механічна – базується на тому, що поверхні, що склеюються утримуються між собою за допомогою клейових заклепок.

Специфічна (молекулярна) – базується на тому, що поверхні, що склеюються утримуються між собою за допомогою адсорбційних сил взаємодії.

Електрична – спостерігається коли взаємодія між підкладкою і полімером відбувається за рахунок утворення подвійного електричного шару.

Дифузійна – базується на тому, що поверхні, що склеюються утримуються між собою за допомогою дифузії сегментів макромолекул полімеру в підкладку.

Хімічна – утримуються між собою за допомогою утворення хімічних зв’язків.

21. Види в’язкості для розбавлених розчинів полімерів? Концентровані розчини полімерів.

В’язкість – характеризує опір полімеру здвигу, чи його внутрішнє тертя.

Розбавленими розчинами полімерів називають розчини, для яких не спостерігається взаємодія між окремими макромолекулами. Концентрація визначається С < 1/|η|. Вважається, що розбавлені розчини містять 1г полімеру на 100 мл розчинника.

Концентровані розчини – розчини для яких характерна взаємодія між окремими макромолекулами, в розчинах полімерів це призводить до різкого підвищення в’язкості, по відношенню до чистого розчину. Концентрація для них визначається за формулою С > 1⁄[η], а відносна в'язкість = 100.

Розрізняють такі види в’язкості:

Абсолютна – визначається по рівнянню Пуазейля.

Відносна в'язкість розчину, тобто відношення в'язкості розчину до в'язкості чистого розчинника.

Питома – приріст в'язкості, спричинений додаванням до розчинника полімеру, віднесений до в’язкості чистого розч-ка.

Приведена – відношення питомої в’язкості до концентрації.

Характеристична в'язкість – граничне значення приведеної в'язкості.

Умовна – тривалість неперервного витікання (в сек.) певного об'єму дослідного матеріалу