2. Грошово-кредитна політика як механізм грошової системи

Функціонування механізму державного регулювання грошового обороту та грошового ринку забезпечує, по-перше, підтримку вартості грошей на стабільному рівні (шляхом урівноваження попиту і пропозиції на грошовому ринку); по-друге, задоволення потреб економіки в грошах шляхом їх випуску і вилучення з обороту (зі зростанням або скороченням потреб у них).

Задля досягнення означених завдань держава вживає великий арсенал вироблених світовою практикою методів, які умовно можна об’єднати у дві групи: прямого та опосередкованого впливу. За прямих методів законодавчо встановлюються норми і правила, що безпосередньо регламентують поведінку економічних суб’єктів. Застосуванням опосередкованих методів досягається стимулювання певної поведінки економічних суб’єктів та зміна кон’юнктури ринків (товарного, кредитного, валютного, фондового).

Серед інструментів прямого впливу на грошовий оборот та грошовий ринок основними є заходи фіскально-бюджетної політики; заходи, що регулюють безготівкові платежі (платіжні системи); заходи, що регулюють готівкові платежі; заходи валютної політики; заходи грошово-кредитної політики. Водночас слід зазначити, що заходами грошово-кредитної політики головним чином здійснюється опосередкований вплив на грошову сферу.

Грошово-кредитна політика являє собою комплекс взаємопов’язаних заходів у сфері регулювання грошового обороту та грошового ринку, що їх держава здійснює через центральний банк, які скоординовані на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей.

Об’єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, виступають такі змінні грошового ринку, як пропозиція (маса) грошей, ставка процента, рівень інфляції, валютний курс, швидкість обігу грошей та ін. Враховуючи економічну ситуацію в країні, об’єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з таких змінних чи кілька одночасно.

Залежно від напрямів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють політику грошово-кредитної експансії, політику грошово-кредитної рестрикції, політику рефляції та політику дезінфляції. В умовах проведення експансійної політики (політики дешевих грошей) темпи нарощування пропозиції грошей різко зростають, через що вони стають дешевшими. У такий спосіб посилюється стимулювання ділової активності, підвищення рівня зайнятості та темпів економічного зростання у короткостроковому періоді. В довгостроковому періоді наслідком експансійної політики неминуче стає інфляція. Політика грошово-кредитної рестрикції (політика дорогих грошей) зводиться до різкого зниження темпів нарощування пропозиції грошей. За характером впливу на пропозицію грошей та економічне зростання така політика є протилежною грошово-кредитній експансії, сприяючи різкому гальмуванню темпів інфляції. Водночас політика рестрикції послаблює ділову активність, знижує темпи економічного зростання та зайнятості. Це може викликати спокусу щодо реалізації експансійної політики. Але таке чергування «експансія – рестрикція» може призвести до ще глибших коливань фаз економічного циклу замість його вирівнювання. Тому монетарна політика пішла шляхом застосування більш м’якої політики – політики рефляції замість експансійної політики та політики дезінфляції замість рестрикційної. Політика рефляції передбачає повільне нарощування грошової пропозиції, що забезпечує поступове збільшення цін до рівня, на якому вони були до початку рестрикції. Політика рефляції зазвичай змінює політику рестрикції, щоб усунути наслідки останньої. Реалізація політики дезінфляції забезпечує поступове і контрольоване зменшення пропозиції грошей, стимулюючи зниження цін до рівня, на якому вони були до початку рефляції. Зазвичай політика дезінфляції запроваджується на зміну політики рефляції, щоб застерегти перегрів економіки від тривалого, хоч і повільного, зростання інфляції.

Завдання, які ставляться монетарними владними структурами та вирішуються монетарними методами, називають цілями монетарної політики. Вони поділяються на стратегічні, проміжні й тактичні.

Стратегічними є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави (зростання виробництва та зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу). Але в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі можуть бути несумісними. Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку – підтримувати стабільність національних грошей. Через розв’язання цієї проблеми стає можливим вирішення інших стратегічних цілей.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічні змінні на рівні стратегічних цілей визначаються передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжні цілі повинні забезпечити зміну останньої в напрямі, відповідному стратегічним цілям. Наприклад, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання за одночасного скорочення безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон’юнктури. Задля досягнення як стратегічної цілі зменшення рівня інфляції, зокрема, вживають заходи, спрямовані на пригнічення ринкової кон’юнктури.

Вплинути на зміну ринкової кон’юнктури можна зміною пропозиції грошей (грошових агрегатів) та зміною ринкової процентної ставки. Так, збільшення грошової пропозиції (наприклад, агрегату М1) за незмінності інших ринкових умов сприятимуть зростанню попиту на ринках та активізації підприємницької діяльності, що, у свою чергу, зумовить економічне зростання. Проте змінні проміжної цілі не піддаються прямому впливу з боку центрального банку, оскільки на них впливає багато інших чинників. Тому виникає потреба у визначенні тактичних (поточних) цілей.

Тактичні цілі – це оперативні завдання центрального банку щодо визначення тих економічних змінних, які піддаються його безпосередньому впливу і забезпечують досягнення проміжних цілей. До них відносяться обсяг банківських резервів, облікова ставка та ставки рефінансування, валютний курс. Стосовно кожної з цих змінних може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Напрям зміни визначається проміжною ціллю. Наприклад, задля пожвавлення ринкової кон’юнктури необхідно, щоб облікова ставка та ставки рефінансування знижувалися. Пригнічення кон’юнктури можливе, навпаки, за рахунок їх збільшення.

Залежно від вибраних поточних цілей визначаються інструменти грошово-кредитної політики.

До основних монетарних інструментів відносять операції на відкритому ринку, зміну норми обов’язкового резервування, дисконтну політику. Останню можна розглядати як комбінацію двох інструментів: процентної (облікової) політики та політики рефінансування. Оскільки на результати реалізації грошово-кредитної політики суттєво впливають методи валютного регулювання, до інструментів монетарної політики відносять також регулювання курсу національної валюти.

Хоча механізм грошово-кредитної політики сформований переважно на засадах опосередкованого впливу, певною мірою у ньому представлені також заходи прямої дії. Втім, такі заходи частіше слугують як допоміжні, зумовлені якимись особливими обставинами. На практиці найчастіше із арсеналу заходів адміністративного характеру використовують пряме регулювання центральним банком процентної ставки, селективну політику адресного рефінансування комерційних банків, законодавчо-нормативні обмеження чи заборону окремих видів діяльності банківських інституцій.

Основним індикатором успішності монетарної політики та ефективності функціонування грошової системи є стабільність вартості грошей та забезпеченість економічних суб’єктів достатньою масою платіжних засобів. Показники монетизації валового внутрішнього продукту та бюджетного дефіциту певною мірою свідчать про можливості оплати боргових зобов’язань у сфері реалізації ВВП та у бюджетній сфері. Монетизація валового внутрішнього продукту означає доведення маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг і погашення боргових зобов’язань. Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає в пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами.