18,19,20,21,22,23,24,25,26,27,28,29,30,31,32,33,34,35,36,37,132,133,134

18. Зародження передумов формування української народності.

Зародження передумов форм. укр. народності відбувалося в період існування К.Р.Історія К.Р. дає нам змогу говорити про формування 3 відокремлених народностей,а саме рос., білорус та укр.. Хоча цей процес не набув завершеного вигляду за час К.Р.,але це був важливий крок у формуванні 3 народів.

Виокремлюють три етапи(Перший етап — це VI—X ст., другий — XI—XIV ст. і третій — XV—XIX ст.) формування регіональної етнічності певних груп:

-І- формування етноплемінних утворень(поляни, древляни, сіверяни…)

-ІІ- процес дроблення держави на окремі етнотериторіальні частини. Спочатку ці частини були залежні від центр. Київської влади,але в процесі розвитку великого феодального землеволодіння та формування влади князів на місцях вони набували більшої самостійності. Однією з перших таких земель стала Київщина. Статус самостійності фіксувався у грамотах. Цю самостійність можна назвати дещо умовною, адже Київ брав участь у регулюванні політ. управління. Варто відзначити , що процес об´єднання східнослов´янских племен у єдину державу мав поступовий та суперечливий х-тер. Так держава первісно охоплювали лище землі на Середній Наддніпрянщині. З завоюванням нових племен К.Р. перетворилася на нестійку конфедерацію племінних княжінь. На те, що укр. народність формувалася окремо від рос. свідчить матеріальна культура (кераміка,житло,одяг…) українців, яка відрізнялася від інших.

Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Буковина і Закарпаття стали тією територіальною основою, на якій склалася й розвивалася українська народність. А на Середній Наддніпрянщині, в Київській землі, утворилося етнічне осердя українського етносу, навколо якого поступово згуртувалося населення інших південно-руських земель Видатною є роль Києва у цьому процесі. За середньою Наддніпрянщиною раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва «Україна», якою пізніше, з XVII ст. , стали позначати етнічну територію українського народу.

Отже головними умовами формування української народності були: феодальна роздробленість К.Р., географічна, політична та соц. – економічна розмежованість окремих етнокультурних спільнот К.Р., у ХІІ-ХІІІ ст. було формування нових державних утворень(Гал.-Вол. держава та союз ростов.-суздальс. князівств),що також позитивно впливало на розвиток укр. пародності. Процес формування укр. Народності бів тривалм та важким,але безсумнівно ми формувалися як нація ще за часів К.Р.

19. Культура, освіта Київської Русі.

Значний вплив на культу­ру К.Р. мала культура Сходу, становлення та розвиток культури Київської держави відбувались в умовах її тісного зв’язку з культурою Візантії.

Так, основою давньорус. середньовіч. культури була християнська релігія. Величезний вплив Візантії пояснюється тісними релігійними, економічними та династичними зв’язками з Константинополем. Навіть у мистецтві культура К.Р. і Візантії мали багато спільного,але все ж київські майстри змогли виробити свій власний стиль, котрий нічим не поступався.

Дуже важливим для К.Р. був розвиток писемності. Завдяки створенню Кирилом і Мефодієм алфавіту — кирилиці — серед слов’ян поширилася писемність. Потужним поштовхом до цього стало прийняття християнства за В-мира Великого. Саме кирилицею написані всі найдавніші пам’ятники літератури, що датуються другою половиною XI ст. Найвідомішими творами цього періоду є «Остромирове Євангеліє», (1056), «Слово про закон і благодать» (1037) митрополита Іларіона, «Ізборники Святослава» (1073, 1076), «Слово о полку Ігоревім» (1187).

Літ-ра в період К.Р. творилась у 3 осеред­ках: 1) книжниками Ярослава Мудрого.( завдання полягало у возвеличенні діяльності В-мира Великого та його сина Я-ва Мудрого); 2) монахами Києво - Печерського монастиря 3) монахами Михайлівського Видубицького монастиря. Усі автори мали свій стиль написання, але їх об’єднувала спільна ідеологія. Усі три школи взаємодіяли між собою й підтримували мистецькі відносини, запо­зичуючи одна у одної найкращі традиції.

Мова більшості літописів була книжна. Літописи переважно писалися при князівському дворі,тому їх автори були виразниками інтересів князя. Матеріалом для літопису слугували й народні перека­зи, і дружинний епос, народні пісні щодо. У літописах засуджу­валися представники боярської знаті, які підривали авторитет князівської влади, а також обстоювалась ідея збереження єдності К.Р..

Завдяки писемності розвивалась і освіта, яка з поширенням християнства набула особливо важливого значення. Було запро­ваджене шкільне навчання. Освітянські функції виконували пе­реважно церкви й монастирі, які, крім освіти, сприяли поширен­ню християнства серед населення. Перші школи були засновані за князювання Володимира Великого. У них навчалися діти представників найближчого оточення князя. Освіту могли отримати не лише хлопчики, а й дівчатка, першу школу для яких відкрила в 1086 р. дочка Всеволода Ярославича Янка при Андрі­ївському монастирі.

З появою книг стала розвиватися й бібліотечна справа. Тогочасні учені приділяли велику ува­гу таким галузям науки, як г-фія, історія, мате-ка, мед-на, фізика, хімія.

За часів Ярослава Мудрого значного поширення набув і розви­ток медичних знань. Лікарями на Русі були переважно монахи. Про розви­ток медичної науки свідчить те, що лікарі були виділені в окрему групу населення, про що йдеться в статуті церковних судів.

На особливу увагу заслуговують архітектурні надбання часів К.Р. Першу кам’яну церкву було споруджено в Києві за часів В-мира Великого. Це була Десятинна церква.

Крім фресок і мозаїк, окрасою храмів були також ікони. Май­страми іконопису були монахи. Збереглися пам’ятки усної народної творчості того часу. Це епічні пісні, билини, перекази про героїчне минуле давньорус. держави. Серед ремесел великим художнім надбанням є твори ювелір­ного мистецтва.

Отже, культура К.Р. була свідченням високих досягнень давньоруського суспільства як у матеріальній, так і ду­х.сферах. Вона була на рівні з іноземними культурами,а в дечому навіть була кращою. Це ви­значає особливе історичне значення К.Р. як держави, що, накопичивши безцінні політичні, соціальні, правові, культур­ні надбання, стала невід’ємним компоне­нтом європейської цивілізації.

20. Історичний вплив держави Київська Русь на формування європейської цивілізації.

Київська Русь — приклад класичної ранньофеодальної держави. Вона поєднала в собі риси розвинутих європейських держав і напівдикої Азії. Увібравши риси цих двох світів, Давньоруська держава змогла розвинути власну соціальну, економічну й полі­тичну систему, досягти величі цивілізації в найбільших центрах держави. Західні країни були вражені розвитком ремесла, торгівлі Київської Русі. Давньоруська культура взагалі не мала аналогів у світі та стала взірцем культурних здобутків для інших європей­ських держав.

Історичні факти свідчать про тісні зв’язки Київської держави із Заходом у князівський період. Саме ці зв’язки й відрізняють її від інших східноєвропейських держав, які в той час були лише в стадії державотворення. Крім того, що Київська Русь була органічною частиною Європи з часів прийняття християнства, вона значно впливала на європейську політику. Недарма більшість королівських династій намагалися вигідно породичатися з представниками родини Рюриковичів.

Першим практику династичних шлюбів започаткував Воло­димир Великий, одружившись із сестрою візантійського імпера­тора, тим самим зміцнивши зв’язки з Константинополем. Завдяки вдалим династичним шлюбом своїх дітей Ярослав Мудрий отри­мав прізвисько «тесть Європи». Його донька Анна Ярославівна, ставши дружиною французького короля, принесла до Європи ча­стину української культури.

Історичне значення Київської Русі полягає насамперед у тому, що вона змогла поєднати всі східнослов’янські племена в єдину державу. Це державне утворення створило сильну централізовану владу на чолі з князем. Поступово навіть неслов’янські народи були приєднані до складу держави й отримали досвід державотворення, який використали в майбутньому.

Завдяки своїй потужній обороноздатності Київська Русь неодноразово рятувала Європу від набігів кочових племен. Вона ставала своєрідним буфером на шляху хозарів, печенігів, половців і монголо-татар, які, витративши свій військовий потенціал на те­ренах Русі, уже не були здатні продовжувати свої загарбницькі походи на Заході Європи. Таким чином Русь вберегла європейську цивілізацію від руйнації, пожертвувавши своєю долею заради Європи, забезпечивши їй сприятливі умови для розвитку. Водночас Руська держава стала містком, через який здійснювався культурний і торговельний обмін між Західною Європою та Сходом. Однак у самій Русі це зумовило поглиблення внутрішнього розколу та викликало суперечності в соціокультурному розвитку.

Заслугою Київської Русі було й те, що, прийнявши християнство, вона посилила вплив слов’янських народів на європейську політику. Ставши на один щабель з потужними християнськими країнами, Давньоруська держава могла впливати на європейську політику. Історичний досвід Київської Русі переймали інші європейські держави, які в багатьох аспектах стояли на щабель нижче від неї.