- •Основи культури мовлення
- •Основи культури мовлення
- •Вступ Мова і література як основи націєцентричного світогляду особистості
- •Українська мова як основа сучасного ділового спілкування
- •Художня література як основа формування мови Мовний світ давньої української літератури
- •Мовний світ нової української літератури
- •Мовний світ сучасної української літератури
- •Словники як джерело інформації
- •Культура професійного спілкування Поняття про культуру мовлення
- •Вживання фразеологізмів у професійному спілкуванні
- •Особливості вимови звуків
- •Наголошування слів в українській мові
- •Фонетичні засоби милозвучності
- •Види усного мовлення
- •Поняття про мовний етикет та різноманітність його засобів
- •3. За орфоепічним словником визначити правильну вимову поданих слів
- •4. Поставити наголос в українських словах
- •5. За словником наголосів визначити особливості наголошування поданих слів
- •6. Поставити наголос в іншомовних словах
- •7. За словником наголосів у поданих словах визначити різницю у значенні.
- •8. За словниками визначити значення поданих міжмовних українських та російських слів-омонімів
- •9. Якими частинами мови можуть бути наведені омоніми?
- •10. Прокоментувати значення слів залежно від написання
- •11. За словниками визначити значення слів зі спільним чи омонімічним коренем
- •12. Визначити усі можливі значення поданих іменників
- •13. Визначити усі можливі значення поданих дієслів
- •14. Визначити конкретне значення словосполучень
- •15. Користуючись словником, пояснити значення фразеологізмів
- •16. Враховуючи фонетичні засоби милозвучності мови, вибрати правильні варіанти прийменників
- •17. Враховуючи фонетичні засоби милозвучності мови, вибрати правильні варіанти сполучників
Особливості вимови звуків
Орфоепія – це система загальноприйнятих правил як наголошувати слова, а також як вимовляти звуки в різних позиціях, у сполученнях з іншими звуками. Нормативна вимова має велике суспільне значення: вона підвищує рівень культури і полегшує спілкування. Адже відхилення від літературної вимови заважає взаєморозумінню між мовцями, відвертає увагу слухача.
Загалом, порівняно з російською мовою, в українській мові вимова звуків чітка і виразна. Найчастіше написане читається без усяких особливостей, тобто при вивченні української мови універсальним є принцип „які звуки чуємо, такі літери і пишемо, які літери бачимо, такі звуки й вимовляємо”, але слід пам’ятати деякі моменти:
Наголошені голосні вимовляються ясно і не плутаються одна з одною. Ненаголошені голосні [е], [и] менш виразні: ненаголошений [е] наближається у вимові до [и], особливо перед складом з [и], [і], [у], у свою чергу ненаголошений [и] наближається до [е], наприклад: [веизут'], [лиемон], [меине], [неисут'], [дереиво], [викриевиети].
Звук [р] в українській мові ствердів і твердо вимовляється в кінці слова чи складу: [бурйан], [зв‘ір], [бур‘а], [бур‘ак], [мат'ірйу].
Губні [б], [п], [в], [м], [ф] в усіх позиціях вимовляються твердо: [битие], [л'юбоў], [пеўнией], [пйат'], [мйата], [вйут']. Але перед [і] та в деяких словах перед [а] губні вимовляються напівпом’якшено: [в‘іхоть], [м‘ірка], [скуп‘і], [ц'в‘ях].
Звуки [дж] та [дз] в коренях слів завжди вимовляються як один звук: [бдж‘ілка], [йіжджу], [др‘іждж‘і], [п‘ідтверджеин'і], [кукурудза], [дзеркало].
Дзвінкі приголосні і в кінці слова, і в середині слів перед глухими вимовляються дзвінко: [л'ід], [в‘іза], [н'іжка], [кладка], але! [лехко], [вохко], [н'іхті], [к‘іхт'і].
Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова одзвінчуються: [айзберг], [фудбол], [молод'ба], [воґзал].
Шиплячі звуки в кінці слова і складу, а також перед голосними [и], [е], [а], [о], [у], крім подвоєних, вимовляються твердо: [п‘іч], [н'іч], [жур‘і], [житие], [броушура], [парфумие], [плата], [тиша], [шостией], [шеп‘іт], [шчо], [чорнией] [кулаж].
Перед голосними [е], [и] приголосні вимовляються твердо: [лекц'ійа], [котлета], [деикан], [диезел'], [липеин'], [в‘інеигрет], [леикаж].
Звукосполучення [тц] [шц], [чц], [жц], перед кінцевим звуком [і] в давальному і місцевому відмінках однини звучать як [ц':], [с'ц], [з'ц], наприклад: [руц':і], [ниц':і], [викруц':і].
Буквосполучення -ться в дієслівних формах звучить як -цця [ц':а], наприклад: [колеиц':а], [наўчиц':а], [знайомл'ац':а].
У деяких випадках вимова [г] і [ґ] залежить від потрібного значення слова: глей (мул) – ґлей (вишневий клей), грати (гратися) – ґрати (решітка), газель (тварина) – ґазель (вірш у східній поезії), голка (швейна) – ґолка (сорт пшениці), гніт (гноблення) – ґніт (у свічці).
Наголошування слів в українській мові
Наголос – це інтонаційне виділення певного складу в слові.
В українській мові (до речі, як і в російській) наголос є вільним, тобто не закріпленим за певним складом як в англійській, французькій та інших мовах. В українських словах наголос може падати на перший (кóлія, вúпадок, кóлесо, сóсен – сóсон, сóлодощі, дóговір, дóвідка, óбмін), другий (громáдський, ненáвидіти − ненáвисть − ненáвисний, урочúстий), останній склад (веснá, земля', водá, казнá). Відповідно наголошування слів слід тільки запам’ятовувати (котрá година?, о котрíй годині?, украíнський, гуртóжиток, листопáд, перéпустка, данúна, водопровíд, трубопровíд, димопровíд, але електропрóвід). З іншого боку наголос в українській та російській мовах є не тільки вільним, але і рухомим, тобто при відмінюванні слів чи утворенні нових спільнокореневих слів наголос може змінюватися, наприклад:
лíкар – лікарí – лікáрня – лікарня'ний
одрýжувати −одрýжений − одружúти
грíнка – грінкú
смак – до смакý
соляні озéра – два óзера
рукá − рýки − рукú
Наголошуючи слова в українській мові, слід зважати і на деякі моменти:
У багатьох спільнокореневих для української та російської мови словах наголос різний:
укр. |
рос. |
укр. |
рос. |
бéсіда вчóра вúсоко глúбоко кропивá кухóнний новúй пóдруга |
бесéда вчерá высокó глубокó крапúва кýхонный нóвый подрýга |
перéкис перéпис перéхід рóзмір реєстрóвий рукóпис свердлó старúй |
пéрекись пéрепись перехóд размéр реéстровый рýкопись свéрло стáрый |
По-різному наголошуються і числівники:
укр. |
рос. |
одинáдцять чотирнáдцять сімдеся'т вісімдеся'т |
одúнадцать четы'рнадцать сéмьдесят вóсемьдесят |
У складних іменниках чоловічого роду, у яких корінь має лише один склад, наголос падає на префікс: нáкип, нáсип, нáклад, нáклеп, нáрис, нáмір, нáпад, рóзпад, рóзгляд. Наголошений префікс мають також іменники з суфіксом -ок: рóзвиток, нáпрямок, зáлишок, вúсновок, вúпадок.
У віддієслівних іменниках на -ання наголошується [а], як і в дієслові: читáння, наполягáння, писáння, питáння, завдáння, нарахувáння, видавáння, але у двоскладових іменниках наголос падає на кінцевий склад: знання', звання'.
У дієсловах, утворених від вищого ступеня порівняння прикметників, наголошується склад перед суфіксом -іш, -ш-: крáщати, мéншати, густíшати.
У першій особі однини дієслів теперішнього та майбутнього часу найчастіше наголошується закінчення (пишý, ідý, сиджý, принесý, привезý, ношý, в¢яжý, але шúю, мúю, аналізýю, вважáю, бажáю).
Слова іншомовного походження наголошуються так, як у мові-оригіналі: у французькій на останньому складі – пюрé, бюрó, парí, антрáкт, авенюˈ, амплуá, бастіóн, браслéт, бульвáр, балéт, актúв, аспéкт, візавí, ампíр, Парúж, Гюгó, Дюмá, бланфíкс1; в англійській – на першому: Крóмвель, Бáйрон, Лóндон; у польській, латинській, італійській – на передостанньому: авíзо, автострáда, адáптер, Перуджúно, да Вíнчі, Ботічéллі, Вазáрі, Савонарóлла. Слід запам’ятати наголошування таких часто вживаних іншомовних термінів як азбéст, алкогóль, Гéнуя, індýстрія, квартáл, пріфíкс (тверда ціна), Родóс, спáржа, цéнтнер, фенóмен, протежé (аналогічний наголос у цих словах і в російській мові).
У термінах з частками -кратія, -графія, -лог, а також в одиницях вимірювання з часткою -метр наголошуються ці частки (демокрáтія, аристокрáтія, флюорогрáфія, діалóг, каталóг, полілóг, кіломéтр, сантимéтр, децимéтр). Але якщо частка -лог вживається у слові на позначення людини, то наголос зміщується на склад перед часткою (філóлог, політóлог, маркетóлог, соціóлог, астрóлог, геóлог, алергóлог).
У словах на позначення галузі і працівника цієї галузі наголос однаковий: кулінáрія і кулінáр, металýргія і металýрг, інженéрія та інженéр, гастронóмія і гастронóм, але поліграфíя, хірургíя хоч і полігрáф, хірýрг.
У словах з часткою -поль наголос падає на склад перед часткою: акрóполь, некрóполь, Неáполь, Севастóполь, Сімферóполь.
Займенники той, цей у родовому і давальному відмінках наголошуються на останньому складі (тогó, цьогó, томý, цьомý), а в місцевому, у поєднанні з прийменниками – на першому (на тóму, на цьóму, при цьóму).
Деякі слова, й українські, й іншомовні, мають подвійний наголос: мáркетинг − маркéтинг, тýніка − тунíка, кóледж (у США, Англії) – колéдж (у Франції, Бельгії, Швейцарії), чáрдаш − чардáш, пóмилка – помúлка, весня'ний – веснянúй, військóвий – військовúй, нáрівні − нарíвні – нарівнí, мая'чити – маячúти, речовúна – речовинá, оповíдач – оповідáч, озéрце – озерцé, недáрма – недармá, нýдити – нудúти.
У деяких випадках наголос залежить від значення слова:
артúкул (тип товару; стаття закону) – артикýл (рушничний прийом)
брóня (документ) – броня' (захисна обшивка)
вíдомість (документ) – відóмість (відомий)
зáмір (намір) – замíр (наказова форма від дієслова „міряти”)
зáраз (у цю ж мить) – зарáз (за один раз)
контрóлер (пристрій) – контролéр (людина)
крáсити (прикрашати) – красúти (фарбувати)
мáрний (даремний, який не має сенсу: марна праця) – марнúй (змарнілий)
нáзваний (від „називати”) – назвáний (нерідний)
накúдати (доконаний вид) – накидáти (недоконаний вид)
рáпорт (документ) – рапóрт (повторювана частина малюнка на тканині та ін.)
рáдій (хімічний елемент) − радíй (радіти)