31. Драматургія м. Куліша.

У ланці драматичної творчості М. Куліш працював майже 30 років, створивши справжні перлини української драматургії, які є своєрідним підручним історії. Доля українського села і селянина, духовні пошуки української інтелігенції початку XX століття, цінності нової когорти державних службовців, протест у свідомості й почуттях митців, психологічні тенденції в робітничому середовищі, духовний стан столиці й провінції міст, роздуми над шляхами національного розвитку та соціальними перспективами України — ось основний зміст проблематики драматургії М. Куліша. Тільки одна його п'єса була написана на чужому національному ґрунті і вирізняється з-поміж інших. Це п'єса "Маклена Граса", у якій відображено кризові процеси життя Польщі початку 30-х років. Незважаючи на те, що тематика Кулішевих п'єс досить різна, можна сказати, що в центрі уваги кожної стоїть проблема трагічного існування людини у нових історичних обставинах, умовах тиску та тоталітаризму, вони наскрізь пройняті розумінням дисгармонії між законами суспільства та потребами особистості, особливо мислячої особистості. Перші п'єси М. Куліша, такі як "97", "Комуна в степах", "Отак загинув Гуска", за специфікою своєї побудови та образності продовжували кращі традиції української драматургії. У них драматург переважно зосереджується на проблемах тогочасного села ("97", "Комуна в степах"), зображуючи руйнування українського патріархального типу існування, руйнування природних для генетичного українця стосунків та жахливі сцени, породжені голодомором, який був спричинений так званою "хлібозаготівлею". Наступна ж соціально-психологічна драма "Зона" засвідчила появу нових героїв — інтелектуалів. Цей новий тип втілюється також в інших драмах, а саме: "Народний Малахій", "Закут", "Вічний бунт", "Патетичнасоната", "МакленаГраса". Тип персонажа-інтелектуала загалом притаманний драматургії Куліша другої половини 20-х років. Отже, проблематика драматургії Куліша досить широка й актуальна. Тут і проблема селянина, якого насильно "колективізують" і морять голодом, і проблема руйнування людської особистості у надмірно складних обставинах, і проблема пристосуванства, і проблема національного самозбереження, і багато інших. Однак слід зазначити, що митець зосереджував свою увагу не тільки на тих проблемах, які набули актуальності у його час, але і з тонкою прозорливістю справжнього митця зміг відкрити ті проблеми, які тільки накреслювалися в українському суспільстві. Він виявив уміння проаналізувати глибинні соціотворчі процеси, передбачивши їх можливі наслідки, часом трагічні.

32. Психологічна проза у творчості в. Підмогильного.

В. Пiдмогильний вважається одним iз зачинателiв молодої української прози, тонким знавцем людської психологiї.Дослiдники його творчостi справедливо пiдкреслюють, що письменник працював на продовження i розвиток iнтелектуальної, фiлософсько-психологiчної прози, розквiт якої в Українi припадає на XVI—ХVII столiття.Особливiстю його стильової манери є зневага до побуту як такого, трохи абстрагованiсть од зовнiшнiх подiй. Пiдмогильний був переважно психологом, тому психологiчнi проблеми цiкавлять його над суто побутовi деталi, подробицi. Хоча й побут одбивається у його творах досить яскраво, але для нього це завжди на задньому планi i раз-у-раз поступається внутрiшнiй логiцi подiй. Пiдмогильному часто бракує зовнiшньої фабули: є тiльки схема її, кiстяк навiть там, де змiст тiсно зв'язаний з побутом.З А. Платоновим Пiдмогильного рiднить почуття абсурдностi буття i того, що робиться навкруги, критичне ставлення до дiйсностi, уважне вдивляння в психологiю маленької людини, переважне зображення "сумеркових" людей з їхнiм потягом до смертi, їхнє iснування у "пограничних" ситуацiях.Проза Валер'яна Пiдмогильного навдивовижу зрима й рельєфна, сказати б сьогоднiшньою мовою, кiнематографiчна. Це глибоко психологiчне письмо, якому пiдвладнi найтоншi порухи людської душi.