- •1.Предмет та метод соціології
- •2.Взаємозвязок соціології та інших соціально-гуманітарних наук
- •3.Структура соціологічного знання
- •5.Основні напрямки розвитку соц..Знання
- •6. Основні історичні етапи розвитку соціологічного знання
- •8. Соціологічна концепція г.Спенсера
- •9. Натуралістичні школи в соціології
- •10.Психологічна школа в соціології кінця 19-поч.20 ст.Дослідження масових соц..-псих.Феноменів люд.Поведінки
- •11. Загальна характеристика соціологічної спадщини е.Дюркгейма
- •12 Матеріалістична соціологія к.Маркса та неомарксизм в соціології XX ст. (хреново)
- •13. «Розуміюча соціологія» м.Веббера
- •14. Чиказька соціологічна школа
- •15.Соціологічна теорія соціальної стратифікації та мобільності п. Сорокіна.
- •16.Соц.Концепції 10-ї половини 20ст.:функціолістична соціологія т.Парсона;теорія соц..Змін р.Мертона;соц..Ідеї Франкфуртської школи.
- •19.Основні методи конкретних соціологічних досліджень
- •20.Основні етапи розробки програми конкретного соц.Дослідження
- •21. Визначення об’єкта та предмета соціологічних досліджень.
- •22. Опитування як метод конкретного соціологічного дослідження
- •23. Спостереження як метод конкретного соціологічного дослідження
- •24. Аналіз документів як метод конкретного соціологічного дослідження
- •25. Експеримент як метод конкретного соціологічного дослідження
- •27.Види вибірок і технологія їх розробки
- •28. Анкета як основний інструмент соціологічного дослідження.Технологія підготовки анкети.
- •29. Основні методи обробки соціологічної інформації. Технологія підготовки звіту про результати дослідження
- •30.Соціологія особистості: її історичний розвиток і актуальні проблеми
- •31.Основні фактори розвитку особистості
- •32.Соціалізація особистості:визначення, етапи соціалізації
- •33. Поняття соціальної структура особистості
- •34.Типологія особистості
- •35. Ролева та статусна концепції особистості
- •36. Соціальні відхилення. Девіантна поведінка.
- •37.Соціологічний аналіз суспільства
- •41. Соціальні групи: поняття, класифікація.
- •42. Соціальна система: поняття, типи , структура.
- •44.Соціологія культури: її теорії, теоретики та актуальні проблеми
- •46.Соціальні інституи культури. Управління культурою
- •47.Соціологія науки: проблеми та сучасний стан розвитку
- •48.Соціологія сімї
- •49.Соціологія освіти: проблеми та сучасний стан розвитку
- •50. Громадська думка як предмет соціології
- •51.Поняття молоді. Основні протиріччя юнацтва як предмет соціології молоді
- •53.Провідні проблеми молоді
- •54.Соціологічні дослідження проблем молоді
- •55.Поняття соціального конфлікту
- •56.Соціальні конфлікти як предмет соціології
- •57.Історичний розвиток соціології конфлікту
- •58.Основні методологічні підходи щодо вивчення соціальних конфліктів
- •59.Типологія конфліктів
- •60.Прогнозування та управління конфліктами
36. Соціальні відхилення. Девіантна поведінка.
Під девіантною (лат. Deviatio – відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).
Основні механізми соціального контролю: 1) власне контроль, здійснюваний ззовні в тому числі шляхом покарань і інших санкцій; 2) внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією соціальних норм і цінностей; 3) непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою; 4) «контроль», заснований на широкій приступності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних протиправним чи аморальної.
Лише в самому загальному виді можна визначити стратегію соціального контролю:
1.заміщення, витиснення найбільш небезпечних форм соціальної патології суспільно корисними і/чи нейтральними
2.напрямок соціальної активності в суспільно схвалюваному, або нейтральному руслі
3.легалізація (як відмовлення від карного чи адміністративного переслідування) «злочину без жертв» (гомосексуалізм, проституція, бродяжництво, споживання алкоголю, наркотиків)
4.створення організацій (служб) соціальної допомоги: суїцидологічної, наркологічної, геронтологічної
5.реадаптація і ресоціалізація особи, що опинилася поза суспільними структурами
6.лібералізація і демократизація режиму змісту у в'язницях і колоніях при відмовленні від примусової праці і скороченні частки цього виду покарання в системі правоохоронної діяльності
7.безумовне скасування страти.
37.Соціологічний аналіз суспільства
Сучасна соціологія визначає суспільство як сукупність усіх способів взаємодії та форм об'єднання людей, в яких відображається їхня всебічна залежність.
Ознаки суспільства - це стійкі риси, характеристики, що відрізняють суспільство як цілісне соціальне утворення від інших утворень.
Це, зокрема, такі ознаки:
• територія, на якій відбувається консолідація соціальних зв'язків, розвиваються відносини та взаємодіють індивіди. Територія локалізує організацію соціального життя;
• універсальність, тобто всеосяжний, різнобічний характер суспільства. Суспільство охоплює все розмаїття соціальних зв'язків, відносин, соціальних інститутів і спільнот. Універсальність його дає можливість створити необхідні умови для задоволення потреб людини, для самореалізації та досягнення особистої мети;
• автономність, тобто здатність до постійного відтворення соціальних зв'язків, внутрішньої саморегуляції за допомогою тих інститутів і організацій, норм та цінностей, котрі утворюються власне всередині суспільства;
• інтегративність, тобто можливість підкоряти собі індивідів, нові покоління, залучати їх до соціального життя, відтворювати його структуру.
Аналізуючи суспільство, необхідно виділити елементи, що структурують, формують суспільство як цілісність. До них належать:
• статусно-рольові позиції. У соціумі відбувається стандартизація різноманітних видів взаємодій, що призводить до появи статусно-рольових моделей поведінки. Це базовий, первинний рівень суспільства;
• соціальні інститути. Статусно-рольові позиції організовані, пов'язані між собою, організованість і впорядкованість забезпечуються за допомогою соціальних інститутів. Соціальні інститути виникають у процесі суспільного розподілу праці та суспільних відносин у межах соціальної організації суспільства. Кожен з них має свою мету, функції, статусно-рольові позиції та систему санкцій;
• соціально-ціннісні й культурні елементи. Аналізуючи ці елементи, можна дати відповідь на запитання: чому суспільство не руйнується, не розпадається, а відтворюється як цілісна система? Людина формується в конкретному культурному середовищі та, засвоюючи колективні уявлення про доцільність, необхідність інституціонального розмаїття, сприймає його як природний стан суспільства. Культура визначає ціннісні моделі поведінки людей у формі норм моралі, традицій, ціннісних орієнтацій тощо. Проте можливості культури обмежені, лише вона не може забезпечити єдність суспільства. Тож політична влада через державне регулювання закріплює зв'язки між інститутами, спільнотами там, де впливу культури вже недостатньо, де норми моралі потребують підкріплення у праві, законі, примусі.
39. Сутність соціальної стратифікації. Фактори і механізми стратифікаційних процесів у суспільстві.
Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, які розпоряджаються значно більшими ресурсами багатства та влади, ніж інші групи. Наявну в суспільстві (спільнотах і групах) нерівність між індивідами й об'єднаннями індивідів, яка виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ресурсів та володінні ними, називають соціальною стратифікацією.
Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспільстві в пев-ний історичний період.
Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституцій-ними механізмами, постійно відтворюється й модифікується.
Соціальна стратифікація має такі особливості:
• стратифікація - це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому становищі порівняно з нижчими;
• кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих. Стратифікація має такі основні виміри (критерії):
• прибуток, власність;• освіта;• влада;• престиж.
Перші три критерії стратифікації - прибуток, освіта, влада-мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди).Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяльності в су-спільній думці.
Пітирим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:
• економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність -полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви;
• політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;
• професійна - за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості їхніх функцій у житті суспільства.
Це означає, що суспільство потрібно розділяти за критеріями прибутку (а також багатства), за критеріями впливу на поведін-ку членів суспільства та за критеріями, пов'язаними з успішним виконанням соціальних ролей, наявністю знань, навичок, умінь, які оцінює та винагороджує суспільство.
Певна частина соціологів вважає, що саме нерівномірний розподіл влади зумовлює розподіл багатства та престижу, а статус у системі влади визначає статус в економічних і соціальних структурах. Саме тому влада є тим чинником, який визначає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі верств і класів, їхню ієрархію.
Ієрархія соціальних верств визначається сформованими уявленнями про значущість кожної з них, виходячи з чинної на пев-ний період ціннісної системи.
При цьому розподіл людей на соціальні верстви відбувається за такими критеріями:
- якісні характеристики членів суспільства, що визначаються генетичними рисами та приписаними статусами (походженням, здібностями та ін.);
- рольовий набір, який людина виконує в суспільстві (посада, рівень професіоналізму тощо);
- володіння матеріальними та духовними цінностями. Кожне суспільство має власну організацію соціальної нерівності. Не-зважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:
• рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;
• касти- суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подола-ти (неможливість перейти з однієї касти в іншу, приналежність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з пред-ставником іншої касти);
• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів переда-валась у спадок, але не виключала можливості переходу з одного стану до іншого;
• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами.
Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верст-ви до іншої.
Історія свідчить, що рівність у світі не зростає, однак підвищення рівня життя загалом перетворює нерівність на припустиму та легітимну.