30.Криміналістична фоноскопія

До нового виду спеціальних досліджень ставиться криміналістична фоноскопія, що вивчає спеціальну групу слідів, а саме сліди звуку. Ці дослідження ґрунтуються на фізіологічних особливостях органів мовної апарат, які залежать від підлоги, віку, професії й ряду інших характеристик людини. На індивідуальність голосу людини великий вплив роблять і шляхи формування навичок усного мовлення, які складаються як із внутрішніх біологічних факторів, закладених у людині з моменту його народження, так і із зовнішніх. Опановуючи мовою, людина вчиться управляти своєю мовною апарат під впливом відзначених факторів і за законами й правилами того язикового середовища, у якій він живе. У міру формування механізмів усного мовлення людина для викладу своїх думок користується тією або іншою системою мовних правил усе більш автоматично. Поступово в нього виробляється певний динамічний стереотип, що складається з безлічі повторень тих самих слів, словосполучень, інтонацій, фраз певної конструкції в однотипних ситуаціях. Інформацію про властивості мовця, закладених в ознаках його усного мовлення, умовно ділять на значеннєву й особистісну. Особистісна інформація більше коштовна. Вона являє собою язикове вираження змісту й структури усного висловлення в стилі, лексиці, граматичному ладі й у ступені володіння логікою висловлення. Ці ознаки дозволяють зробити висновки про фізичний, психологічний і соціальний вигляд особистості. Судження про полову приналежність можна зробити на підставі, наприклад, аналізу діапазону голосу по висоті основного тону й по тембрі. Вікові особливості людини зв'язані не тільки з висотою й інтенсивністю голосу, але і його обсягом і тембром. Для визначення віку немаловажне значення може мати й аналіз пауз у мові. Про молодий вік людини може свідчити зайва категоричність суджень і висновків по найрізноманітніших питаннях. Літні ж люди частіше проявляють обережність у судженнях і мають схильність давати ради або повчати інших. Судження про утворення й ступінь культури людини робляться на основі існуючих варіантів вимови, використання певного словникового запасу, повноти й деталізації виражень думки, мовних прийомів, наявності в усному мовленні характерних лексичних ознак. Як правило, особи, що володіють багатим словниковим запасом, виражають свої думки переконливими й найбільш точними стосовно до конкретної ситуації словами, а особи, лексика яких бідна, використають обмежений набір і часте повторення тих самих слів, до того ж їхньої думки недостатньо послідовні й примітивні, а мова не виразна. Важливо й те, що людина у своїй мові проявляє особливості того діалекту, що характерний для місцевості, де він народився або довгий час проживав. Діалекти тим різкіше відрізняються друг від друга, чим далі територіально друг від друга перебувають їхні носії. Особливості регіональних діалектів проявляються в лексиці й фразеології, у граматичній формі, в інших ознаках мови При аналізі произносительных особливостей територіального діалекту необхідно користуватися спеціальною літературою (діалектологічними атласами російської мови). При визначенні соціальної приналежності (професії й т.д. ) основного значення набувають лексичні ознаки, фразеологічні особливості й зміст усного мовлення, які й характеризують ту або іншу соціальну групу людей. Словниковий запас людини, якою би областю діяльності він не займався, постійно збільшується, видозмінюється Однак, досить тривалий час він використає характерні слова й вираження, своєрідну термінологію, які обумовлюють лексичний склад, фразеологічні особливості мови людей однієї професії або одного роду занять. До різновидів соціального діалекту ставляться профессионализмы й жаргон або арготизми. Профессионализмы - це слова або обороти мови, властиві особам, об'єднаним за родом своєї діяльності, професії. Жаргон у буквальному значенні цього слова являє собою умовна мова злодіїв, бомжів, повій, рекетирів, торговців і інших груп людей, об'єднаними спільними нтерес, що містить багато відмінних від загальної мови, у тому числі штучних, слів і виражень. Арготизми - слова або вираження, запозичені з мови яких-небудь соціально замкнутих груп. Рідна мова або групи родинних мов установлюються по акценті. Мова будь-якої національності й кожний її діалект має свої інтонаційні особливості. Дані, отримані при вивченні фонограм тих або інших виконавців усного мовлення ( дикторів), застосовуються для перевірки версій, оцінки обраної тактики розкриття й запобігання злочинів, для ідентифікації дикторів по голосі й рішення інших завдань.

Досвід рішення практичних завдань ідентифікації осіб по усному мовленню показує, що серед групи виділюваних ознак є такі, які однозначно пов'язані із зовнішніми (обликовыми) характеристиками диктора. Вони досить рельєфно проявляються в його усному мовленні. Криміналістичні дослідження фонограм голосу людини дають можливість одержувати об'єктивну настановну інформацію при аналізі усного мовлення диктора, пов'язану з його соціальними характеристиками (утворення, професія, рівень культури); емоційним станом (спокійний, збуджений, подавлений); регіоном формування усного мовлення (діалект, акцент); фізичними (біологічними) характеристиками (підлога, вік, ріст); психо-физиологическими особливостями (різні відхилення від норми при певних захворюваннях) і способами проголошення мови (читання, декламація, спокійна мова). Таким чином, усне мовлення людини характеризується акустичними й лінгвістичними ознаками, які, будучи індивідуальними й відносно незмінними, дозволяють не тільки відтворити зразковий вигляд особи, якому мова належить, але й ідентифікувати його.