Ііі. Висновок

3.1 Висновки й пропозиції за результатами дослідження

1. У ході дослідження підтверджена актуальність обраної теми, яка розкриває високу поширеність і захворюваність гіпертонічною хворобою не тільки в Україні, але й в усьому світі, підтверджуючи своєчасне виявлення – як основний шлях попередження прогресування захворювання й переходу гіпертонічної хвороби в гіпертонічний криз.

2. За даними ВІЗ , гіпертонічною хворобою страждає майже 20-25% дорослого населення, ( а в осіб старше 60 років становить 50% ) , причому нездужають найбільш працездатні люди віком від 30-60 років. В Україні щорічно АГ виявляють у 430 тисяч пацієнтів і з кожним роком цей показник збільшується на 1 мільйон.

3. Депресія є незалежним фактором розвитку ризику артеріальної гіпертензії. Зростання цієї хвороби за останні десятиріччя також пов’язане з несприятливим психосоціальним напруженням у суспільстві. Поширеність депресії у таких хворих становить близько 20%. Сукупний аналіз досліджень її впливу свідчить, що рівень смертності у цих хворих у 3-6 разів вищій, ніж у тих хворих, хто не має ознак депресії. За останні 30 років проведено багато епідеміологічних клінічних досліджень з використанням різних методик для вивчення психосоціальних факторів ризику серцево-судинних захворювань. Накопичено велику кількість даних щодо впливу психологічних та соціальних факторів на поширеність захворювань системи кровообігу та смертність від них .

4. Кожному фахівцеві необхідно знати етіологію, патогенез, клініку артеріальної гіпертензії , тому що до встановлення діагнозу часто проходить кілька років – це пов’язано з особливостями перебігу захворювання; більш ніж половину пацієнтів направляють до лікаря кардіолога нерідко через 5 і більше років від початку захворювання, а самі хворі спочатку звертаються до різних лікарів: терапевтів, офтальмологів, отоларингологів та інших. Тим часом при тривалому перебігу й недостатньому використанні сучасних методів лікування гіпертонічна хвороба може трансформуватись у важкі клінічні форми, змусити хворого змінити професію, привести до інвалідності. Саме тому ми у своїй роботі освітили основні етапи діагностики й сучасні підходи до лікування гіпертонічної хвороби.

Науково-практична частина дослідницької роботи

У ході постановки експерименту для оцінки ефективності двох антигіпертензивних препаратів : Раміпріла ( 2,5мг ), Лізінопріла(2,5мг) на клінічний перебіг гіпертонічної хвороби в її комплексній терапії в значній мірі були розширені як практичні, так і теоретичні знання в питаннях сучасного підходу до лікування й основних етапів діагностики ГХ у практичній кардіології.

У результаті проведених клінічних досліджень можна зробити висновок про високу клінічну ефективність Раміпріла в лікуванні хворих гіпертонічною хворобою, про що свідчать швидке зменшення симптомів захворювання ( за короткий проміжок часу) і високий % ефективності : 96,78% за двотижневий курс лікування, тоді як при лікуванні Лізінопрілом 81,93% й менш швидке зменшення симптомів.

Важливою перевагою Раміприла над Лізіноприлом є те , що Раміпріл/гідрохлортіазид має антигіпертензивний та діуретичний ефекти. Антигіпертензивні ефекти обох речовин доповнюють один одного, а гіпокаліємічний ефект гідрохлортіазид зменшує Раміпріл. Раміпріл знижує артеріальний тиск без компенсаторного частішання пульсу. Застосування цього препарату спричиняє виражене зниження периферичного артеріального тиску. Звичайно не спостерігається істотних змін швидкості ниркового плазмо току і клубочкової фільтрації. Гідрохлоротіазид – тіазидний діуретик, ( входить до складу основного препарату).Він пригнічує реабсорбцію натрію і хлору в дистальних канальцях. Посилена ниркова екскреція цих іонів супроводжується підвищеним сечоутворенням (через осмотичне зв'язування води). Екскреція калію і магнію збільшується, а сечової кислоти – зменшується. Високі дози спричинюють посилення екскреції бікарбонату, а тривалий прийом зменшує також екскрецію кальцію. Можливі механізми антигіпертензивної дії включають: зміну натрієвого балансу, зменшення об’єму позаклітинної рідини і плазми, зміну опору ниркових судин або зниження реакцій на норадреналін та ангіотензин II.

Екскреція електролітів і води розпочинається приблизно через 2 год після прийому, максимальний ефект досягається через 3-6 год і триває протягом 6-12 год. Антигіпертензивний ефект досягається через 3-4 дні лікування і триває протягом 1 тижня після завершення застосування препарату.

Таким чином, при комплексному розгляданні вище перерахованих факторів можна зробити висновок про високу клінічну ефективність і безпеку/перенесення Раміпріла й менш ефективних клінічних властивостях Лізінопріла.