Підстави та порядок звільнення

Звільнення неповнолітніх працівників з ініціативи роботодавця згідно зі статтею 198 КЗпП допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей. Наслідком звільнення без такого погодження буде поновлення на роботі неповнолітнього працівника з оплатою йому вимушеного прогулу. Разом з тим одержання згоди відповідного органу у справах дітей після звільнення не суперечитиме чинному законодавству, оскільки у ньому не передбачено, що згода на звільнення має бути попередньою.

Крім цього, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП (тобто у разі змін в організації виробництва і праці; виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації працівника або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу), провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.

Треба відзначити ще одну особливість припинення трудових правовідносин з неповнолітніми: відповідно до чинного законодавства розірвати трудовий договір з працівником, який ще не досяг 18 років, можна не лише з ініціативи роботодавця та самого неповнолітнього працівника, а й з ініціативи батька чи матері (усиновлювача чи піклувальника), а також державних органів і службових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю. Щоправда, цей варіант припинення трудових відносин з неповнолітнім можливий лише у разі, коли подальше виконання трудового договору загрожує його здоров’ю або порушує його законні інтереси (наприклад, заважає навчанню неповнолітнього).

10. Вкажіть, яким чином співвідносяться між собою інститути дипломатичного та територіального притулку, охарактеризуйте порядок та підстави їх надання.

Розрізняють територіальний і дипломатичний притулок.

Територіальний притулок - надання будь-якій особі або особам можливості сховатися від переслідувань з політичних мотивів на своїй території. Дипломатичний притулок - надання будь-якій особі або особам можливості сховатися від переслідувань з політичних мотивів у приміщенні дипломатичного представництва іноземної держави, консульського представництва іноземної держави або іноземною військовому кораблі. У сучасному міжнародному праві склалося правило, забороняє надання дипломатичного притулку, хоча в Латинській Америці воно визнається.  Необхідно розрізняти право притулку як інститут міжнародного права та інститут внутрішньодержавного права. Мається на увазі сукупність у першому випадку міжнародно-правових, а в другому - внутрішньодержавних норм, що відносяться до надання політичного притулку. Таким чином, практично існує стільки внутрішньодержавних інститутів політичного притулку, скільки існує держав, які взяли відповідні юридичні норми.  Саме по собі звернення з проханням про надання політичного притулку не означає, що такий притулок автоматично буде надано. Інститут політичного притулку в міжнародному праві є переважно звичайно-правовим. Найважливіше положення міжнародного права, що відноситься до надання територіального притулку, полягає в наступному (воно закріплене в п. 1 ст. 1 декларації): притулок, що надається якою-небудь державою в порядку здійснення свого суверенітету, має поважатися усіма іншими державами. Іншими словами, надання притулку - це суверенне право держави. Воно може її надати будь-якій особі або особам, може в ньому і відмовити. Але якщо держава реалізувала це право, надавши будь-якій особі або групі осіб притулок, виникає ряд міжнародно-правових наслідків.  Підстави і процедура (судова, адміністративна) надання політичного притулку, а також статус осіб, які отримали притулок, залежать від внутрішнього законодавства держави. У вітчизняній практиці для визначення осіб, які отримали політичний притулок, вживається термін «політичні емігранти». Якщо перелік підстав, за якими політичний притулок може надаватися, залежить від внутрішнього законодавства, то зобов'язання держав не надавати такого притулку певним категоріям осіб передбачається вже нормами міжнародного права (принципами, договірними і звичайними нормами). Це положення відображено у п. 2 ст. 1 Декларації про територіальний притулок, де говориться, що право шукати та користуватися притулком не визнається за особою, щодо якої є серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства, як вони визначаються в міжнародних документах