1. Прочитайте та перекладіть текст українською мовою; випишіть з тексту дієслова умовного способу із зазначенням їх часу, способу та стану, особи та числа.

2. Випишіть та запам'ятайте латинські юридичні терміни, формули, сентенції, наведені в Додатку III (всі № №, що закінчуються на цифру 0, наприклад: № 10, № 20, № 30 . . . №1140).

3. Випишіть та запам'ятайте латинські прислів’я та крилаті вирази, наведені в Додатку IV ( в частині 2 №№: 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90, 100, 110).

4. Зробіть письмовий переклад на українську мову наведених нижче юридичних фраз:

1. Ad Kalendas Graecas. 2. Ab Urbe condita (Ab U. c.). 3. Pro centum (per annos). 4. Mille passus. 5. Tria milia passuum. 6. Kalendis Febraariis. 7. Bis dat, qui cito dat. 8. Tertius gaudens. 9. Argentum bigatum. 10. Centuria praerogatlva. 11. Tertius interveniens. 12. Primus inter pares. 13. Conscientia est mille testes. (Quint.) 14. Homo trium litterarum. (Plin.) 15. Verum plus uno esse non potest. 16. Uncia est duodecima pars librae. 17. Primus cuiusque mensis dies apud Romanes "Kalendae" nominabatur, quintus — "Nonae", tertius declmus — "Idus". 18. Fur dupli condemnatur, faenerator quadrupli. 19. Pluris est oculatus testis unus, quam aunti decem. (Plaut.) 20. Quisquis primus-ad funus meum venerit, heres esto. (Ulp.) 21. Initio duo tribuni plebis creati sunt, deinde quinque, postea decem fuerant. 22. Diligere parentes prima naturae lex est. 23. Tribus modis in manum conveniebant: usu, farreo, coemptione. 24. Verres Siciliam per triennium vexavit. 25. Octo genera poenaram in legibus Romanis sunt: damnum, vincula, verbera, talio, ignominia, exsilium, mors.

Lectio XII

ПОВТОРЕННЯ синтаксису

Головні члени речення. Підмет і присудок

Другорядні члени речення

Активна і пасивна конструкціЇ

 Головні члени речення. Підмет і присудок

Підмет завжди знаходиться в називному відмінку, відповідає на питання хто? що?, не залежить від інших членів речення і виражається іменником, займенником або іншою частиною мови (прикметником, дієприкметником, числів­ником, інфінітивом).

Присудок граматично залежить від підмета, означає його дію, стан, властивість або якість і відповідає на питання: що робить підмет? що ро­биться з підметом? який підмет?

Присудок буває:

 простим, вираженим дієсловом в особовій формі: Exemplum docet "Приклад вчить";

 складеним дієслівним, вираженим дієсловом в особовій формі та інфінітивом: Iudex iudicare debet "Суддя повинен вирішувати";

 складеним іменним, вираженим іменною частиною (іменником, займенником, прикметни­ком тощо) і зв'язкою (головним чином, особовою формою дієслова esse "бути", яке в українській мові в подібних випадках, як правило, не вжи­вається); іменна частина присудка обов'язково узгоджується з підметом, тобто знаходиться в називному відмінку: Ignorantia non est argumentum "Не знання - не доказ".

 Другорядні члени речення

Додаток. Прямий додаток виражається іменником або прикметником в знахідному відмінку без прий­менника: Iudex aequitatem spectare debet "Суддя повинен мати на увазі справедливість".

Всі інші (не в знахідному, а в інших непрямих відмінках; в знахідному, але з прий­менником) називаються непрямими і співвідносяться найчастіше з дієсловами або віддієслів­ними іменниками: Stultum est in еrrore perseverare "Нерозумно бути впертим у по­милці".

Означення вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий?

Узгоджене означення виражається звичайно прикметником і узгоджується з означуваним словом у роді, числі та відмінку: Dolus malus "злий намір"; Mens sana in corpora sano -"Здоровий дух у здоровому тілі".

Неузгоджене означення виражається, голов­ним чином, родовим відмінком іменника або займенника: ius civitatis - "права громадянства").

Обставина означає місце, час, спосіб дії, відповідає на питання де? куди? звідки? коли? як? і виражається звичайно прислівниками або іменниками у непрямих відмінках: Ex orientе lux - "Зі сходу світло" - обставина місця; Sero venientibus ossa - "Тим, хто пізно приходить (залишаються тільки) кістки " - обставина часу тощо.

 Активна і пасивна конструкціЇ

У латинському реченні можливі дві конст­рукції – активна і пасивна.

В активній конструкції підмет знаходиться в активному стані:

Legem enim contractus dat -"Адже угода створює закон";

Reperit Deus nocentem - "Бог викриває винного".

При заміні активної конструкції на пасивну дієслово-присудок активної конструкції пере­водиться у пасивний стан і узгоджується з новим підметом; прямий додаток перетворюється на підмет і ставиться в називному відмінку, а підмет - на непрямий додаток і ставиться в аблативі; при цьому: якщо непрямий додаток ви­ражений іменником, що означає живу істоту, то він ставиться в аблатив з приймеником а (ab):

Lex enim conracto datur -"Адже закон ство­рюється угодою";

Nocens a Deo reperitur -"Винний викривається Богом".

ТЕКСТ

ПЕРШОДЖЕРЕЛА РИМСЬКОГО ПРАВА

FONTES JURIS ROMANORUM

DE OFFICIO IVDICIS

ПРО СУДДІВСЬКІ ОБОВ’ЯЗКИ

Superest, ut de officio iudicis dispiciamus. et quidem in primis illud obseruare debet iudex, ne aliter iudicet, quam legibus aut constitutionibus aut moribus proditum est.

1. Et ideo si noxali iudicio addictus est, obseruare debet, ut, si condemnandus uidebitur dominus, ita debeat condemnare: Publium Maeuium Lucio Titio decem aureis condemno aut noxam dedere.

2. Et si in rem actum sit, siue contra petitorem iudicauit, absoluere debet possessorem, siue contra possessorem, iubere eum debet, ut rem ipsam restituat cum fructibus. sed si in praesenti neget se possessor restituere posse et sine frustratione uidebitur tempus restituendi causa petere, indulgendum est ei, ut tamen de litis aestimatione caueat cum fideiussore, si intra tempus quod ei datum est non restituisset. et si hereditas petita sit, eadem circa fructus interueniunt, quae diximus interuenire in singularum rerum petitione. illorum autem fructuum, quos culpa sua possessor non perceperit, in utraque actione eadem ratio paene fit, si praedo fuerit. si uero bona fide possessor fuerit, non habetur ratio consumptorum neque non perceptorum: post inchoatam autem petitionem etiam illorum ratio habetur, qui culpa possessoris percepti non sunt uel percepti consumpti sunt.

3. Si ad exhibendum actum fuerit, non sufficit, si exhibeat rem is cum quo actum est, sed opus est, ut etiam causam rei debeat exhibere, id est ut earn causam habeat actor, quam habiturus esset, si, cum primum ad exhibendum egisset, exhibita res fuisset: ideoque si inter moras usucapta sit res a possessore, nihilo minus condemnatur. praeterea fructuum medii temporis, id est eius, quod post acceptum ad exhibendum iudicium ante rem iudicatam intercessit, rationem habere debet iudex. quod si neget is, cum quo ad exhibendum actum est, in praesenti exhibere se posse et tempus exhibendi causa petat idque sine frustratione postulare uideatur, dari ei debet, ut tamen caueat se restituturum: quod si neque statim iussu iudicis rem exhibeat neque postea exhibiturum se caueat, condemnandus sit in id, quod actoris intererat ab initio rem exhibitam esse.

4. Si familiae erciscundae iudicio actum sit, singulas res singulis heredibus adiudicare debet et, si in alterius persona praegrauare uideatur adiudicatio, debet hunc inuicem coheredi certa pecunia, sicut iam dictum est, condemnare. eo quoque nomine coheredi quisque suo condemnandus est, quod solus fructus hereditarii fundi percepit aut rem hereditariam corrupit aut consumpsit. quae quidem similiter inter plures quoque quam duos coheredes subsequuntur.

5. Eadem interueniunt et si communi diuidundo de pluribus rebus actum fuerit. quod si de una re, ueluti de fundo, si quidem iste fundus commode regionibus diuisionem recipiat, partes eius singulis adiudicare debet et, si unius pars praegrauare uidebitur, is inuicem certa pecunia alteri condemnandus est: quod si commode diuidi non possit, uel homo forte aut mulus erit de quo actum sit, uni totus adiudicandus est et is alteri certa pecunia condemnandus.

6. Si finium regundorum actum fuerit, dispicere debet iudex, an necessaria sit adiudicatio. quae sane uno casu necessaria est, si euidentioribus fmibus distingui agros commodius sit, quam olim fuissent distincti: nam tune necesse est ex alterius agro partem aliquam alterius agri domino adiudicari. quo casu conueniens est, ut is alteri certa pecunia debeat condemnari. eo quoque nomine damnandus est quisque hoc iudicio, quod forte circa fines malitiose aliquid commisit, uerbi gratia quia lapides finales fur at us est aut arbores finales cecidit. contumaciae quoque nomine quisque eo iudicio condemnatur, ueluti si quis iubente iudice metiri agros passus non fuerit.

7. Quod autem istis iudiciis alicui adiudicatum sit, id statim eius fit cui adiudicatum est.