1.2. Замки та укріплені монастирі.

Друга половина XVI — перша половина XVII ст. були періодом активного будівництва укріплених замків. Як і в містобудуванні, найпоширенішим напрямом тут виступає перебудова давніх фортець. До найяскравіших прикладів належить Острог, де, мабуть, незадовго до 1603 р. в ансамблі замку з’явилася Кругла вежа, яка є однією з класичних пам’яток ренесансного оборонного будівництва. У середині XVII ст. істотно перебудовано комплекс споруд замку Острозьких у Дубно. Ще в 1561 — 1571 рр. докорінно перебудовано третю найважливішу на території Волині резиденцію цього наймогутнішого українського княжого роду — замок у Старокостянтинові. В околицях Львова наприкінці XVI ст. Острозькі збудували замок у Старому Селі, який, однак, згодом неодноразово нищився й істотно перебудовувався. Серед ґрунтовно перебудованих на початку XVII ст. слід згадати Одеський замок, який лише у найзагальнішому укладі зберіг обриси мурів фортеці, що існувала вже у середині XIV ст. Серед укріплених замків, споруджених в межах розглядуваного періоду, найстарішою є резиденція Сенявських у Бережанах (від 1554 р.). Вона має вигляд нерегулярного багатогранника, до двох сторін якого на подвір’ї прибудовані триповерхові житлові приміщення резиденції власників та

гарнізону, окремо стоїть каплиця. У Жовківському замку, що був включений

у систему міських укріплень, в основу плану покладено правильний чотирикутник, подвір’я оточене двоповерховими корпусами й лише воротавиділені вежею.

На Покутті у першій половині — середині XVII ст. збудовано замки у Пневі, Раковці, Чернелиці. На заході Поділля в цей час споруджуються замки у Висічці, Кривчі, Кудринцях, Золотому Потоці, Підзамочку, Сидорові, Скалаті; в східній частині Подільського воєводства споруджено замок у Жванці.

Поряд з цими загалом досить традиційними зразками оборонного резиденційного будівництва у першій половині XVII ст. на західноукраїнських землях з’являються замки, споруджені за розробленою у Західній Європі новою бастіонною системою. Основний акцент у ній робився новою бастіонною системою. Основний акцент у ній робився насамперед на системі оточених сухими ровами земляних укріплень-бастіонів, всередині яких знаходилися палацові споруди й

житлові приміщення для гарнізону. Її репрезентує споруджений для князя Христофора Збаразького замок у Збаражі (1626 — 1631), первісний проект

якого розробив відомий італійський архітектор Вінченцо Скамоцці (реалізовано значно видозмінений план). До ранніх прикладів системи належить також споруджений у 1630-х рр. за проектом Ґ. Левассера де Боплана новий замок у Барі. Ймовірно, за подібною схемою Боплан розпланував фортецю в Кодаку на Дніпрі, яку зруйнували повсталі козаки під проводом Івана Сулими у 1635 р.

На західноукраїнських землях приклади таких новітніх на той час укріплень демонструють замки в Золочеві та збудований, мабуть, за проектом Боплана, але пізніше практично знищений у Бродах. Унікальний для українських земель приклад застосування бастіонної системи з акцентуванням не стільки на оборонних моментах, скільки на палацовому характері резиденції, демонструє споруджений за проектом Ґ. де Боплана за участю італійського інженера Андреа дель Аква палац у Підгірцях (з частково добудованим третім поверхом). Він дає варіант традиційного

розпланування французьких замків з палацом у глибині двору, оточеним одноповерховими будівлями допоміжних служб.

Попри поширення новітніх досягнень європейського оборонного та резиденційного будівництва, не лише в другій половині XVI, але й у першій половині наступного століття, насамперед на Київщині та активно освоюваному у першій половині XVII ст. Лівобережжі і далі зберігалося дерев’яне будівництво. Вигляд дерев’яного київського замку зберегли рисунки А. ван Вестерфельда 1651 р. Земляний замок з дерев’яними укріпленнями в другій половині XVI ст. споруджено й у володіннях князів Острозьких у Степані. Зрештою, резиденція князя Острозького у замку в Острозі знаходилася теж у дерев’яному будинку. Павло Алеппський описує новоспоруджений дерев’яний палац Мартина Калиновського в Маньківці на Уманщині, підкреслюючи, що бруси його стін були підігнані так майстерно, що шви не проглядалися. Загалом дерев’яна резиденційна архітектура мала досить значне поширення на українських землях, проте збережені писемні джерела фіксують лише поодинокі її приклади.

Як правило, дерев’яними були й укріплення тогочасних українських монастирів. З першої половини XVII ст. походять їхні перші детальніші описи та найраніші зображення. Цілий ряд дерев’яних укріплених монастирів описує П. Алеппський, відзначаючи, наприклад, як одну з прикметних рис укріплень Густинського Троїцького монастиря наявність подвійного ряду стін. Конкретне уявлення про укріплення такого роду на прикладі київського Софійського монастиря дає малюнок А. ванн Вестерфельда із зображенням зустрічі литовського гетьмана Януша Радивила і київського митрополита Сильвестра Косова перед Софійським собором 1651 р. У системі дерев’яних монастирських стін виділяється монументальна надбрамна вежа, яка, безперечно, мала не лише оборонне, а й, безперечно, мала не лише оборонне, а й репрезентативне значення. Скромніший вигляд мають укріплення Микільського Пустинного монастиря на іншій зарисовці голландського митця. Вона краще репрезентує особливості забудови монастирських

комплексів: поряд з корпусами монастирських келій, які примикають до стін, зображення монастиря фіксує на обширному монастирському подвір’ї також численні окремі вільно поставлені споруди. Загалом планувальна структура й архітектурні особливості українських монастирів розглядуваного часу продовжують і розвивають національні риси будівельної традиції.

Активізація від початку XVII ст. католицької експансії на приєднані до Польщі українські землі привела до того, що в цей час, як ніколи раніше, в Україні поширюються оборонні католицькі монастирі. До найраніших серед них належить збудований за мурами міста й включений у систему його укріплень монастир бернардинів у Львові (від 1600 р.). Від 1604 р. будувався монастир бернардинів у Сокалі на Львівщині. На початку XVII ст. засновано монастир бернардинів у Заславі (Ізяслав), у якому під керівництвом Джакопо Мадлени 1610 р. завершено зведення мурованих укріплень. У Вінниці на початку XVII ст. з’явилися укріплення монастирів єзуїтів та домініканців. До найвідоміших монастирських комплексів першої половини XVII ст. належить також монастир домініканців у Підкамені на Львівщині. Класичним зразком оборонного монастирського будівництва на території Волині виступає Троїцький Межиріцький францисканський монастир поблизу Острога (фундація князя Януша Острозького). Він включає костьол і келії, споруджені на оточеному муром подвір’ї. Архітектура будованих на українських землях комплексів католицьких монастирів, природно, репрезентувала місцевий варіант європейської традиції.