6. Соціальна психологія.

Методи соціальної психології.

До основних методів соціальної психології належать: метод спостереження, метод експерименту,

Метод спостереження – систематичне, цілеспрямоване сприймання, за попередньо розробленим планом, фіксування тих явищ, які цікавлять дослідників з метою їх поступового аналізу і використання у практичній діяльності.

Цей метод широко використовується в соціальній психології для вивчення процесів сприймання та взаємовпливів, аналізу соціально-психологічного середовища, соціокультурної програми поведінки партнерів по взаємодії тощо.

З огляду на статус спостерігача психологічне спостереження поділяють на такі види: включене спостереження; невключене спостереження.

Залежно від функціональних позицій спостерігача щодо об'єктів спостереження виокремлюють відкрите, приховане.

За чинником регулярності спостереження поділяють на систематичне, епізодичне.

Метод експерименту - організована дослідником взаємодія між досліджуваним чи групою досліджуваних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить.

Психологічний експеримент може бути: природним, лабораторним.

Правильно організований і всебічно проаналізований експеримент дає змогу максимально передбачити розвиток ситуації, реєструвати розвиток дій, і має тісний зв'язок з теорією.

До додаткових методів соціальної-психології належать: метод опитування, метод тестування, метод групової оцінки особистості, метод вивчення документів, метод соціометрії.

Метод вивчення документів. Традиційно документами вважають спеціально створені предмети, призначені для передавання та збереження інформації. Ними може бути будь-яка інформація, що містить дані про відносини в групі, вплив трудової діяльності на людину тощо.

Робота з документами потребує від дослідника спеціальної підготовки. Особливо важливими є вміння визначити достовірність інформації, поданої в документах (з'ясувати, з якою метою складено документ, хто його автор та ініціатор; проаналізувати наміри осіб, які склали документ; виокремити опис подій та їх оцінку; встановити, чи був автор документа свідком зафіксованої події, чи переказав її зі слів інших або склав документ на підставі даних, одержаних від інших осіб, тощо).

Метод опитування - метод збору первинної інформації, який ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника й опитуваного.

Метод анкетування дає змогу зібрати багато матеріалу, вивчити велику кількість осіб. Недолік його — в залежності інформації від наявності чи відсутності установки в опитуваних на щирість у відповідях, здатності респондента об'єктивно оцінювати вчинки людей, ситуації, свої якості та якості інших.

Бесіда – метод одержання інформації завдяки вербальному спілкуванню у ході вільного діалогу на задану тему.

Метод тестування. За його допомогою встановлюють психологічні якості людини, наявність чи відсутність певних здібностей (дидактичних, комунікативних, організаційних), навичок, умінь. Головним інструментом під час використання цього методу є тест.

За формою тестові методи поділяють на вербальні, невербальні та змішані. Ефективність їх залежить від правильності використання тестів, дотримання умов психологічного тестування: правильно застосований тест дає змогу зібрати за короткий термін багато цінного матеріалу для якісного психологічного аналізу, що підвищує продуктивність дослідницької роботи.

Метод групової оцінки особистості. Побудований він на феномені групових уявлень про кожного учасника групи в результаті пізнання людей у процесі їх спільної діяльності та спілкування. Передбачає одержання характеристики людини під час взаємних оцінювань з використанням прийомів безпосереднього оцінювання за n-бальною шкалою, ранжирування (послідовне розміщення) якостей, попарного їх порівняння та ін.

Метод соціометрії - використовується для дослідження емоційно-психологічних відносин у малій соціальній групі.

Психологія малої групи в соціальній психології.

Інтерес соціальної психології до малих груп настільки великий, що всю традиційну соціальну психологію можна розглядати як соціальну психологію малих груп.

Очевидним є той простий факт. що з перших днів свого життя людина зв’язана з певними малими групами, у них і через них вона отримує інформацію та в майбутньому організовує свою діяльність. Сутнісними ознаками малої соціальної групи є тривалі безпосередні контакти індивідів (спілкування, взаємодія). Такі контакти властиві, наприклад, сім'ї, спортивній команді, релігійній секті.

Родовою ознакою малої групи є належність саме до груп соціальних, видовою – безпосередній стійкий особистісний контакт (спілкування, взаємодія). Прикладами малих груп є сім’я, виробнича бригада, шкільний клас, науковий, військовий та інший колективи.

Мала група – це безпосереднє соціальне оточення індивіда.

Мала група відіграє важливу роль у вихованні і становленні особистості, її соціалізації, являючись провідником тих ідей, установок, цінностей і норм поведінки, які існують в даному суспільстві як цілісній системі. Малі групи є відносно самостійними суб’єктами суспільних відносин.

Мала група — невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.

Найменшою малою групою є група з двох людей – так звана “діада”.

Щодо “верхньої” межі малої групи, то тут загальноприйнято вважати число 7±2. Його слід вважати оптимальним варіантом існування малої групи. А в реальності мала група може досягати кількості 10, 15, 20 чоловік і навіть більше.

Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації: первинні та вторинні; формальні і неформальні; групи членства і референтні групи.

Первинні групи - сім’я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Характеристикою первинних груп є неопосередкованість контактів.

Вторинними групами є ті, де відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні “посередники”, наприклад засоби зв’язку.

Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда.

“Неформальні групи” які формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин по вертикалі і т. ін. Наприклад, в складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, болільників спорту.

Групи, в котрі індивіди не зачислені реально, але норми якої вони приймають є референтними групами. Референтна група потрібна індивіду або як еталон для порівняння своєї поведінки з нею, або для нормативної оцінки його.

Специфіка педагогічного спілкування Стилі спілкування.

Педагогічне спілкування в навчанні і вихованні служить інструментом впливу на особистість учня. Педагогічне спілкування - цілісна система (прийоми та навички) соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, що містить у собі обмін інформацією, виховні дії і організацію взаємовідносин за допомогою комунікативних засобів.

Педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним (у процесі навчання й виховання), що має певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне й оптимальне) на створення сприятливого психологічного клімату, оптимізацію навчальної діяльності і відносин між педагогом і учнями всередині учнівського колективу. Таким чином, педагогічне спілкування -- це спілкування педагога з вихованцями в педагогічних цілях.

Педагогічне спілкування визначається в психології як взаємодія суб'єктів педагогічного процесу, здійснювана знаковими засобами і спрямована на значущі зміни властивостей, станів, поведінки й індивідуально-значеннєвих утворень партнерів.

Педагогічне спілкування є основною формою здійснення педагогічного процесу. Його продуктивність визначається насамперед цілями і цінностями спілкування, що повинні бути прийняті всіма суб'єктами педагогічного процесу як імператив їхньої індивідуальної поведінки.

Специфіка педагогічного спілкування полягає в тому, що в ході його реалізації здійснюється комплексний вплив педагога на того, кого навчають, так, щоб забезпечити ефективне навчання, виховання і розвиток нової особистості.

Неправильне педагогічне спілкування народжує страх, непевність, ослаблення уваги, пам'яті, працездатності, порушення динаміки мови і, як наслідок, появу стереотипних висловлень школярів, тому що в них знижується бажання й уміння думати самостійно, збільшується конформність поведінки.

Стиль спілкування та керівництва в істотній мірі визначає ефективність навчання і виховання, а також особливості розвитку особистості та формування міжособистісних відносин у навчальній групі.

Стиль педагогічного спілкування — усталена система способів і прийомів, які застосовує вчитель під час взаємодії.

Стиль педагогічної діяльності супроводжують стилі поведінки (конфліктний, конфронтаційний, співробітництва, компромісний, пристосовницький, стиль уникнення, придушення, суперництва і захисту), які створюють його фон, надають йому відповідного емоційного забарвлення. Кожний стиль припускає домінування монологічної або діалогічної форми спілкування. Стиль спілкування залежить передусім від ставлення до дитини і може бути авторитарним, демократичним або ліберальним.

Авторитарному стилеві спілкування притаманний диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічує його самостійність та ініціативу. Авторитарний учитель самочинно визначає спрямованість діяльності, нетерпимий до заперечень учнів, що гальмує ініціативу, пригнічує їх. Головними формами взаємодії за такого стилю спілкування є наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка звучить як докір: “Ти добре сьогодні відповідав. Не чекав від тебе такого”. А реакцією на помилки учня часто бувають висміювання, різкі слова.

Демократичний стиль спілкування ґрунтується на повазі, довірі, орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу. Базується він на прагненні донести мету діяльності до свідомості учнів, залучити їх до участі в спільній діяльності. Основними способами взаємодії є заохочення, порада, інформування, координація, що розвиває в учнів упевненість, ініціативність.

За ліберального стилю спілкування позиція вчителя виявляється в невтручанні, низькому рівні вимог до учнів. Форми його роботи зовні начебто демократичні, але через пасивність і незацікавленість, нечіткість програми й брак відповідальності комунікативний процес стає некерованим.

Педагогічне спілкування має певну систему стилів, їх особливості залежать від обставин та індивідуальних характеристик учасників. Серед них виокремлюють:1) спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. 2) спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні. 3) дистанційне спілкування. 4) спілкування-залякування. 5) спілкування-загравання.

Виокремлюють п'ять узагальнених стилів: 1) суперництво; 2) співробітництво; 3) компроміс; 4) уникання; 5) пристосування.