23) Розвиток містобудування та архітектури в Галицько-Волинській державі.

Для давньої Русі характерними були дерев’яні та земляні оборонні укріплення.

Такі укріплення надійністю не поступалися кам’яним, їх було важко зруйнувати і легко полагодити.

Головною частиною міських фортець за тих часів були зруби – городні.

Всередині їх засипали землею, а з боків скріплювали земляними укосами з допоміжними рубами.

Для надання укосу більшої стрімкості його іноді укріплювали зі зовнішнього боку сирцевою кладкою.

Великі міста складалися переважно із трьох частин. Перша – це дитинець, найстаріша частина міста, фортеця, укріплена стінами, валами й ровами.

Дитинець міста споруджали на погорбі, тому за давніх часів його ще називали Горою.

На дитинці, або Горі споруджали князівські та боярські двори, найважливіші церкви та собори.

Розміри дитинця були різними: від 10 гектарів у найбільших містах (Києві, Переяславі) до 0,5–1 гектара у менш важливих центрах.

Другу частину міста становив окольний "город" (інша назва – поділ).

Найчастіше його будували з напільної сторони дитинця і теж оточували укріпленнями.

Ця частина тогочасного міста сягала у великих містах 50–100 гектарів.

Саме тут мешкали ремісники та купці, тут був торговий майдан, численні церкви й монастирі.

Поза міськими укріпленнями були передмістя – сторони, або кінці.

Їх заселяли ремісники певної спеціальності: кожум’яки селилися біля води, гончарі – біля виходу глин тощо.

Особливостями галицької архітектури є надзвичайна різноманітність типів споруд, для оздоблення яких часто використовували білий камінь та спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, з рослинним і геометричним орнаментом тощо.

Розквіту архітектура Галицької землі досягла у 12 ст. за князювання Ростиславичів. У стольних містах тоді з'явилися муровані князівські палаци, кам'яні храми, оборонні споруди.

Найвідомішою пам’яткою галицької архітектури є грандіозний Успенський собор у Галичі, збудований в середині 12 ст.

Величний собор, який був трохи менший за Київську Софію, символізував могутність Галицького князівства та її володаря Ярослава Осмомисла.

У соборі під час розкопок фундаменту було виявлено саркофаг самого князя.

Єдиною спорудою давнього Галича, що збереглася до наших часів, є церква св. Пантелеймона, побудована в другій половині 12 ст. (сучасне село Крилос Івано-Франківської області).

У 13 ст. значним архітектурним центром був Холм, де продовжували розвиватися традиції галицької архітектури.

На жаль, жодна із пам’яток холмської архітектури не збереглася, але Галицько-Волинський літописрозповідав про собор Іоанна Златоуста, яку князь Данило спорудив і відновив після пожежі Холма 1256 р.

Серед збережених храмових споруд Волині найстаршим є Успенський собор у Володимирі, збудована за князя Мстислава Ізяславича в 1160 р. 

У 13 ст. на Західній Волині з’явився новий тип оборонних споруд – великіоборонні вежі-донжони,побудовані з каменю або цегли.

Камінь у будівництві наші предки почали застосовувати в 10 ст.

Найдавнішу кам’яну споруду – князівський палац, було відкрито археологами на Старокиївській горі.

У літопису ця споруда згадується пiд 945 р.

Протягом 989–996 рр. у Києві з каменю будували храм Богородицi, відомий під назвою Десятинної церкви – перший християнський кам'яний храм Київської Русі.

Кам’яне будівництво особливо пожвавилося за князювання Ярослава Мудрого.

У Києвi тоді було збудовано найбільший собор держави – Софiю Київську, Золоті Ворота, храми Георгіївського та Ірининського монастирів.

У ХІІ-ХШ ст. сформувалися дві архітектурні школи: Волинська і Галицька. На волинських будівничих відчутний вплив мала київська школа. Галицькі архітектори використовували традиції Подніпров'я і надбання західноєвропейських будівничих.

В 1160 р. за повелінням князя Мстислава Ізяславича майстрами з Подніпров'я було споруджено Успенський собор у Володимирі-Волинському, який зберігся до нашого часу. Це чудова однокупольна споруда, форми якої прості і величні. Внутрішнє приміщення храму шістьма стовпами розділене на три приміщення (нефи).

Великим містом був Галич, який мальовничо розташувався на пагорбах над притокою Дністра Луквою. В добре укріпленій ділянці знаходився князівський двір, далі на південь — оточена валами торговельна площа, на якій стояв Успенський собор.

В Галичі будували не з цегли, а з місцевого природнього каменю, використовували різні породи алебастру і вапняку. На території Галича та його околиць вчені відкрили до 30-ти руїн давніх кам'яних будівель. Рештки Успенського собору досліджувалися археологами. До наших днів зберігся храм Пантелеймона (ХІІ-ХШ ст.).

Залишки князівських палаців досліджені археологами в Галичі, Звенигороді, Луцьку та деяких інших містах. Масова забудова представлена наземними і напівземлянковими житлами стовпової та зрубної конструкцій. Відомі й дерево-глинобитні двоповерхові будинки.