Лекція 5. Християнство.
1. Історичні передумови виникнення та духовні джерела християнства.
Християнство зародилося в середині І ст. н. е. у східних провінціях Римської імперії серед єврейського населення Палестини у процесі злиття юдаїстських сект, існуючи на перших порах як сектантське утворення в межах юдаїзму. До чинників виникнення християнства належать:
1) Соціально-політичний чинник, що проявився у глибокій кризі Римської імперії, супроводжуваній невдоволенням населення існуючими порядками, повстаннями і навіть громадянськими війнами.
2) Занепад античних порядків, вже нездатних гармонізувати суспільне життя. Різноманітні форми протесту проти нових відносин зосередило в собі християнство, яке, заперечуючи рабовласницькі порядки, проголошуючи рівність усіх людей, вселяло сподівання на подолання гніту, здобуття свободи.
3) Централізація державної влади, що потребувала відповідної релігійної опори, якою було уявлення про єдиного Бога. Економічне, політичне спілкування народів Римської імперії живило у їх свідомості уявлення про наднаціонального Бога-спасителя всіх людей незалежно від національності.
Головними духовними джерелами християнства були:
1) Юдаїзм, від якого воно успадкувало найдавнішу частину Біблії – Старий Завіт, вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу, а також багато сюжетів та образів для створення життєпису Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені – Христос – є перекладом грецькою мовою юдейського релігійного терміну «месія» (букв. Помазаник, у перекладі – посланець Божий, рятівник людей).
2) Старогрецька філософія. Мислителі Давньої Греції допомогли вкоріненню нової релігії тим, що зосереджували увагу людей на реальності, яка переважала над тим тимчасовим і відносним світом, у якому вони жили. Зокрема, Сократ і Платон у V–IV ст. до н. е. вважали, що мінливий світ, який ми відчуваємо, є лише тінню істинного світу, в якому існують вічні вищі духовні ідеали – добро, краса та істина. Християнство запропонувало тим, хто приймав філософію Сократа і Платона, історичне відкриття про добро, красу та істину в особі Боголюдини – Христа. Греки дотримувалися погляду, що душа безсмертна, проте ще не вірили у фізичне воскресіння тіла. Християнство ж вказало індивіду на можливість установлення особистих стосунків із Богом і втамувало ту духовну спрагу, яку викликала грецька культура у багатьох людських серцях.
4) Релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки (стоїцизм). Юдео-елліністичний філософ Філон Олександрійський (бл. 25 до н. е. – бл. 50 н. е.) висунув ідеї про вроджену гріховність людини, необхідність спасіння душі за допомогою аскетизму та страждання, розробив учення про логос («Боже слово»), «Сина Божого» як посередника між Богом і людьми, що розвивало погляд юдейської релігії на месію. Він твердив, що месія є Богом. Християни також визнали свого месію Богом. У Сенеки (4 до н. е. – 65 н. е.) християни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, спасіння душі як мету життя, презирство до земного життя, любов до ворогів, покірність долі.
5) Ідеологія кумранської общини есеїв. Кумранською общиною називали юдейську релігійну секту есеїв, яка діяла в м. Кумран. Кумраніти вважали, що месія є людиною. Перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося, і тому потрібно чекати другого пришестя, з яким пов’язаний кінець світу. Багато представників течії есеїв дотримувалися аскетизму, безшлюбності, ритуальної чистоти (перед спільними трапезами здійснювали омивання, носили білий одяг), дотримувалися суботи. Вони вірили у всевладність Бога, безсмертя душі, потойбічне життя, обов’язковим вважали вивчення священних книг.
6) Вплив культів східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін., адже на початку нашої ери східні релігії мали значне поширення у Римській імперії. У міфах про східних богів, які виникли набагато раніше за християнство, простежується разючий збіг подій з тими, що викладені в оповідях про Христа (переслідування немовляти злим царем, зцілення хворих та воскресіння мертвих, смерть і воскресіння Бога тощо).
7) Стратегічно зручне місце розташування Палестини (місце народження нової релігії) – на перетині шляхів трьох частин світу: Азії, Африки і Європи. Значна кількість воєн давньої історії велася за право володіти саме цим районом.