55. Видові, надвидові об’єднання і об’єдання організмів низьких рангів- їх значення.

Всі системи філогенетичного ряду утворились за рахунок диференціації виду. Починати цей ряд варто з популяції як цілісної одиниці, здатної до самовідтворення. Далі йдуть різні внутрішньовидові угруповання — рнзультат диференціювання популяцій (раси, підвиди, напіввиди) і, нарешті, види. Види об’єднуються в надвидові таксони різних рангів від підроду до надцарства.

Необхідність об’єднання групи видів в надвидові категорії диктується труднощами їх визначення. Крім того, видові групи є відображенням мікроеволюційних перетворень, які відбуваються в природі, і, таким чином, вказують на розвиток таксонів в часі і географічному просторі, сприяючи виявленню філогенетичних відносин між членами груп.

Макроеволюція — це еволюція на надвидовому рівні.

56. Номогенез та його взаємини з теорією добору.

Номогенез - ідеалістична анти-дарвіністська теорія історичного розвитку живої природи; заперечує роль природного добору у виникненні доцільності будови й функції організмів, вплив умов існування на мінливість організмів тощо. Ця еволюційна теорія з’явилася внаслідок виходу книги Лева Семенович Берга з назвою «Номогенез, або еволюція на основі закономірностей» (Петроград, 1922), одним з основних положень якої було визнання закономірного характеру мінливості організмів, яка лежить в основі еволюційного процесу.

Основні положення номогенезу:1.Організми розвивались із багатьох тисяч первинних форм (поліфілетично). 2.Подальший розвиток ішов переважно конвергентно(частково дивергентно). 3.Розвиток відбувався закономірно, а не на основі випадкових варіацій. 4.Розвиток відбувався у великої маси особин на великій території. 5.Розвиток відбувався не повільно, а скачками. 6. Спадкових варіацій велика кількість, і ідуть вони в певних напрямках. 7. Боротьба за існування і природний добір не є факторами прогресу, більше того, вони охороняють норму. 8.Види внаслідок свого мутаційного походження різко розмежовані один від одного. 9.Еволюція в значній мірі є розвитком задатків, які вже існують. 10.Вимирання є наслідком як внутрішніх, так і зовнішніх причин.

57. Особливості взаємної еволюції патогена (паразита) і хазяїна

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища.

Організми-хазяї зазвичай в ході еволюції виробляють захисні механізми проти паразитів. У результаті міжвидової боротьби виробилась у рослин властивість виділяти антибіотики і фітонциди, у тварин з'явився імунітет, тобто несприйнятність до ряду хвороб. У результаті тієї ж боротьби паразити набули властивих лише їм ознак: великий розвиток статевих залоз, інтенсивне розмноження, ферменти, які запобігають травленню на поверхні тіла у мешканців кишок потовщені клітинні стінки бактерій, клещеві захвати на кінцівках, що запобігають вичесуванню блох та клещей з волосяного покриву тощо.

З іншого боку, і у хазяїв паразитів з'явились пристосування до співжиття з ними. Чим давніша система хазяїн — паразит, тим меншої шкоди завдає паразит своєму хазяїнові. Так, в екваторіальній Африці у антилоп з давніх часів паразитує одноклітинний паразит — трипаносома, не викликаючи помітного захворювання, проте коли трипаносома мухою цеце перенесеться до неспецифічного для неї хазяїна — людини, то викличе смертельне захворювання.

При описаному типі взаємодії обидва види (хазяїн та паразит) звичайно спільно еволюціонують до більш-менш стабільного стану, коли їхній вплив на чисельність один одного стає мінімально можливим