Формування стратегії реструктуризації. Стратегічний набір реструктуризації.

Термін структура (побудова, розміщення, порядок) у класичному розумінні означає сукупність стійких зв'язків об'єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Структурна перебудова – це процес організаційної, управлінської, фінансової, технічної і виробничої адаптації виробничої структури до постійно плинних ринкових умов з метою підвищення її ефективності та конкурентоспроможності.

Процес реструктуризації можна розділити на 4 основних етапи:

1) техніко-економічний аналіз стану виробництва;

2) прогноз місткості ринку продукції;

3) пропозиції з ефективного використання наявного виробничого потенціалу з урахуванням необхідного технологічного переозброєння;

4) залучення капіталу на технічне та технологічне переозброєння виробництва.

Матеріали реструктуризації – це також важливий аналітичний товар, на якому формується середньо- і довгострокова стратегія діяльності тієї чи іншої компанії. Не варто тут лукавити – натомість слід сказати відверто, що реструктуризація врятує від банкрутства далеко не всі компанії, однак потрібно докласти максимум зусиль, щоб не втратити промисловий потенціал країни. Реструктуризація компаній, ідеологія якої повинна будуватися на загальноприйнятих у світі підходах, є не філософським умовиводом, як стверджує частина вітчизняних фахівців, але станом розуму.

Фактори, що впливають на стратегії на міжнародних ринках

На рівні компаній поняття конкурентних переваг є зрозумілим і безперечним та означає здатність компаній виробляти товари і послуги, які приймаються регіональним та міжнародним ринками і можуть реалізовуватися з прибутком на стійкій основі. Конкурентоспроможніша компанія в змозі збільшити свою частку на регіональному ринку за рахунок своїх конкурентів, а неконкурентоспроможні фірми втрачають свою частку на ринку і зрештою зникають.

Коректно підібравши низку показників зіставлення, можна провести дослідження конкурентних переваг на рівні певної галузі, зокрема в різних країнах шляхом аналізу динаміки ринкових часток на глобальних ринках.

Фактор — рушійна сила, причина, вагома (суттєва) обставина в будь-якому процесі, одна з його необхідних умов, яка визначає його характер чи окремі риси.

Так, Г.Н.Бобровников і А.І.Клебанов пропонують класифікувати фактори конкурентних переваг продукції на суб'єктивні і об'єктивні . До суб'єктивних вони відносять психологічні і особисті фактори. Об'єктивні залежать безпосередньо (якість) або побічно (рівень техобслуговування) від виробника.

Схожою на попередню є класифікація факторів конкурентних переваг на ендогенні і екзогенні, запропонована Г.Н.Бобровниковим . Ендогенні фактори характеризують можливості промислового виробництва, а екзогенні - потреби ринку і попиту на товари.

С.Ю.Нечаєв, В.К.Дехтярева і В.В.Лобанов фактори конкурентних переваг розділяють на дві групи залежно від стадій життєвого циклу товару: 1).фактори, які виникають в процесі розробки і виробництва товару - технічний рівень і якість виготовлення; 2). фактори, які впливають на процес реалізації товару на ринку - витрати споживача на придбання і експлуатацію, задоволення вимозі покупця.

Наступна класифікація факторів конкурентних переваг продукції запропонована Т.Н.Ахмадалієвим : якість виробу, вимоги ринку, організаційні фактори (реклама, транспортування, терміни, гарантії).

Ключовим фактором конкурентних переваг продукції (товару)є здатність задовольняти потреби людини і придатність до обміну. Цей головний фактор традиційно розглядається як такий, що має дві складові: ціну і якість (тобто, товар розуміється як діалектична єдність кількісної і якісної складових). У різних визначеннях конкурентоспроможності товару наголошується, як правило, саме на цих двох факторах.