- •51.Філософія Києво-Могилянської академії (і.Гізель, г.Кониський, ф.Прокопович, с.Яворський та ін.).
- •52. Людина: теорії походження і сутність. Проблема походження та сутності людини.
- •53. Філософія екзистенціалізму. ( праця ж.П. Сартра „Екзистенціалізм - це гуманізм”)
- •57. Філософія і. Канта („Критика чистого розуму”)
- •60. Філософія української національної ідеї в хх столітті.(Липинський, Донцов).
- •61. Марксистська Філософія
- •62 .Неопозитивізм про предмет і завдання філософії.
- •64. Проблема субстанції в філософії (монізм, дуалізм, плюралізм).
- •66. Філософська система і метод г. Гегеля
- •67. Матерія як об’єктивна реальність. Багатомірність і єдність світу.
- •70.Матеріалізм, його історичні типи
- •71. Духовне життя суспільства:сутність і структура.
- •72. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •73. Поняття істини. Процесуальність істини. Практика, як критерій істини.
- •74. Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини (Камю „Миф о Сизифе”)
64. Проблема субстанції в філософії (монізм, дуалізм, плюралізм).
Категорія буття, будучи гранично-абстрактною, охоплює за ознаками існування найрізноманітніші предмети, процеси і явища матеріального й духовного світу. У своїй сукупності вони утворюють світ.
Ідея єдності світу знайшла своє відображення у філософській категорії «субстанція» (від лат. — те, що лежить в основі). В ній фіксується внутрішня єдність речей, явищ, подій, процесів, через них вона й сама проявляється. Cубстанцію розуміють по-різному, може визнаватися як матеріальне або духовне начало. Філософію, яка визнає першоосновою світу єдину субстанцію, називають моністичною (від грец. топоз - один, єдиний). Монізм може бути матеріалістичним (Геракліт, Демокріт, Спіноза, Фейєрбахта інші) або ідеалістичним (Платон, Берклі, Гегель). Можливе й дуалістичне (від лат. диаііз — двоїстий) трактування цього питання, згідно з яким в основі світу, водночас, знаходяться два начала (матеріальне й ідеальне). Такою, наприклад, була позиція Р. Декарта. Плюралізм – багато підходів(каша).
Марксистська філософія розглядає світ з позицій матеріалістичного монізму, визнає і доводить його матеріальну єдність. Свідомість розуміється не як субстанція всього сущого, а як особлива властивість матерії, притаманна лише її вищим формам організації. Рух, простір, час, структурність виступають атрибутивними характеристиками матерії, без яких матерія не існує і які без неї теж неможливі. Світ, в якому ми живемо, є матеріальним. Він складається з різних предметів, процесів, які то з'являються, то зникають, перетворюючись одне в інше.
У стародавній Індії і Китаї, існував погляд, згідно з яким основу всього сущого становлять кілька «елементів», або «стихій». (землю, воду, повітря, дерево, метал тощо). Досягненням китайських філософів того часу було те, що всі об'єкти матеріального світу мають одну й ту саму основу (субстанцію) і позначили її категорією «ці». Здогадка, згідно з якою в основі світу знаходиться субстанція, яка розвивається за своїми закономірностями (дао). Філософи давньогрецької стихійно-матеріалістичної Мілетської школи теж обґрунтовували думку проте, що в основі світу лежить щось одне: або вода (Фалес), або повітря (Анаксімен), або алейрон (Анаксімандр). Геракліт за першооснову всюго сушого брав вогонь. Демокрітом і його послідовники — Епікур та Лукрецій Кар розуміли матерію як сукупність численної кількості атомів (неподільних частинок), які постійно рухаються в порожнечі. Ця сукупність утворює речі і цілі світи, які існують доти, доки атоми, з яких вони складаються, не роз'єднаються.
65. Взаємозвязок історичної необхідності і свободи слова.
У науковій соціальній філософії свобода вважається родовою ознакою людини і людства. Свобода — здатність людини до активної діяльності відповідно до своїх потреб, інтересів і бажань, у процесі якої вона досягає поставленої мсти. Механізмом реалізації свободи с вибір людиною світоглядної позиції, ідеї, теорії вчинку чи дії. Можливості цього вибору завжди обмежені необхідністю.
Філософська категорія "необхідність" фіксує внутрішні, стійкі всезагальні зв'язки дійсності та напрями їх розвитку, рух пізнання вглиб об'єкта до виявлення його сутності, спосіб перетворення можливості па дійсність. Прикладами необхідності в суспільстві є ринкова економіка, демократія як форма політичного режиму, економічна інтеграція держав і народів, життя, смерть тощо.
У філософії розрізняють природну та історичну необхідність. У пій визначається природна необхідність як предмети, явища і процеси природи, існування і функціонування яких жодним чином не залежить від людини і людства, оскільки вони об'єктивні, наприклад обертання Землі навколо своєї осі і навколо Сонця, природний відбір і боротьба за існування у світі рослин і тварин тощо.
Свобода завжди конкретна. Абстрактної свободи немає. Чим більше людина пізнає і використовує у житті та діяльності об'єктів природи і законів їх розвитку, тим вищий ступінь її свободи, менша залежність від стихійних природних сил. Перші люди, які виокремилися з тваринного світу, були в усьому істотному невільними, як і тварини, але кожний крок па шляху культури був кроком до їх свободи.
Категорія "історична необхідність" розглядається у філософії як відображення всієї сукупності реальних суспільних відносин і об'єктивних законів їх розвитку: законів взаємозв'язку суспільного буття і суспільної свідомості, продуктивних сил і виробничих відносин, базису і надбудови, способу виробництва і соціальної структури та ін. Історична необхідність детермінує думки, поведінку, потреби, мету, інтереси, ідеали особистості, однак не заперечує її свободи. Історична необхідність і свобода особистості діалектично єдині: свобода особистості не лише виявляє історичну необхідність, а й накопичується в ній як безперервний ланцюг свободи вибору в минулому і сьогоденні.