1.2. Аграрна реформа в Західній Україні (1921 - 1939 рр.)

За Ризьким мирним договором від 8 березня 1921 року частина Західної України увійшла до Польщі.

В 1921 році уряд Польщі прийняв рішення про проведення аграрної реформи. Однією із соціально-економічних передумов реформування існуючого аграрного устрою була необхідність перерозподілу землі між сільськогосподарськими товаровиробниками.

Однією з економічних передумов проведення аграрної реформи була недосконалість системи землекористування – черезсмужжя (від 2 до 15 ділянок) і вузькосмужжя (співвідношення довжини до ширини 1000: 1 - 2), це не давало змоги раціонально вести господарство, застосовувати техніку. На Волині черезсмужжя було властиве для 59,2% господарств, у спільному користуванні 869 громад перебувало 162215 га ріллі та угідь. Перебудова системи землекористування була неможлива без ліквідації різного роду спільної власності на землі і вгіддя та сервітутів прав на спільне користування селянами та поміщиками лісами, пасовищами, сіножатями.

Планові зміни в землекористуванні – так і як комасація, парцеляція, проведення меліоративних робіт – практично стали неможливими без попередньо ліквідації сервітутів.

20 серпня 1925 року сейм ухвалив новий закон про аграрну реформу “Про виконання аграрної реформи”. Стаття 1 цього закону констатувала, що аграрний устрій в Польщі буде спиратись на сильні, здорові, високопродуктивні господарства різного типу і величини, які базуватимуться на приватній власності.

Основними положеннями цього закону передбачалось обмеження максимальної норми землеволодіння. Для приміських та промислових районів найбільша норма землеволодіння становила – 60 га; сільськогосподарських – 80 га, а в східних воєводствах (в т. ч. Волинському) – 300 га. До цих норм не враховувались дороги, площі під забудовою, сади, певні категорії лісів та водойм.

Парцеляції підлягали земельні володіння понад норму, цер­ковні, державні землі та нерентабельні господарства. Від парцеля­ції звільнялись високопродуктивні господарства, що мали певну спеціалізацію (насінництво, тваринництво, кормовиробництво), лісові масиви, де велось промислове господарство. Землевласники мали право па більше землеволодіння при вирощуванні картоплі - 350 га та при вирощуванні цукрового буряка - 700 га.

Щорічний парцеляційний фонд встановлювався в розмірі 200 тис. га. Якщо річний план не виконувався, то нерозпарцельовані землі включалися в план наступного року поза обов’язковими 200 тис. га. Щороку Кабінет Міністрів за поданням міністерства аграрної реформи затверджував план парцеляції на наступний рік, який мав бути оголошений не пізніше 31 січня. Закон передбачав, що надлишок землі в приватних господарствах підлягає обов’язковому викупу. Розмір оплати визначався окружною земельною комісією.

Щодо розміру земельних ділянок, то закон передбачав наступне:

• обсяг новостворсних господарств чи розмір, до якого може бути збільшене господарство, не повинен перевищувати 20 га;

• обсяг господарства для виробництва городньо-овочевої продукції – не більше 5 га;

• розмір ремісничої ділянки – не більше 2 га; розмір ділянки для ремісників чи службовців у приміських зонах та промислових центрах – до 1 га.

Комасація земель – це об’єднання земельних ділянок, які належать одному власнику, в один масив.

Польський уряд бачив у цій роботі такі позитивні сторони: об’єднання земельних ділянок в один масив роблять власника незалежним від громади і дає можливість раціонально вести господарство;

• власник матиме змогу закладати спеціальні сівозміни; перспективне розміщення житла біля масиву, що зменшить затрати часу і фізичної праці в господарстві;

• можливість впроваджувати нові методи господарювання та застосовувати нову техніку і агротехнології.

Згідно з постановою від 21 жовтня 1923 року комасація могла бути проведена тоді, коли землі були роздроблені або довжина перевищувала ширину більш як у !5 разів. Могли бути й інші варіанти, що давали підстави для участі в комасуванні земель. Рішення приймали на місцях після вивчення умов уповноваженими повітових управ. Вартість землі до комасації і після неї повинна бути однакова, а коли вона різнилась, то передбачалась компенсація. Комасації не підлягали:

• ліси, що входили до таксації і де велась промислова розробка деревини;

• землі, на яких ведеться промислова розробка каменю, вапняку, гіпсу, піску;

• землі, на яких були розміщені підприємства гірничого та склоробного промислу;

• землі, на яких є історичні та архітектурні пам’ятки, родинні гробниці та інше.

Постанова також передбачала, що при комасації будуть паралельно вестися й інші роботи з урегулювання земельного устрою:

1) ліквідація сервітут; поділ общинних земель;

2) випростання кордонів адміністративних одиниць; виділення місць на цілі громадського використання; меліорація;

3) регуляція доріг сполучення та під’їзних доріг.

При запровадженні нового землеустрою виникали певні ускладнення та труднощі, а також мали місце факти ігнорування задекларованих принципів нової аграрної політики, зокрема:

• велика розпорошеність земельних ділянок селянських господарств, нечіткість їх меж, часта відсутність документів на земельні ділянки ускладнювали складання проектів комасації. Важко було узгодити інтереси всіх учасників комасаційного проекту, задовольнити їх бажання;

• були труднощі технічного характеру, особливо на півночі воєводства, де місцевість була болотиста, багато невжитковавих грунтів;

• недостатня кількість технічного персоналу для проведення комасації, низький його комасаційний рівень. Так, всього у Волинському воєводстві' до справи реорганізації земельного устрою було залучено 199 осіб, з них з відповідною кваліфікацією.

В ході реорганізації земельного устрою у Волинському воєводстві виникали труднощі, пов’язані з природно-кліматичними умовами краю. Особливо це стосувалося північних повітів воєводства, де значна частина території була зайнята лісами та болотами. В чотирьох поліських повітах - Сарненському, Костопільському, Любомльському і Ковельському - орні ґрунти становили лише 25,5%, сади й городи - 1,3%, луки й пасовища - 25%, ліси - 30,1%, інші груїгги і невжитки - 18,1% [97]. В той час на Поліссі болота займали площу 1676000 га. З 1927 р. почалося детальне обстеження грунтів, що підлягали меліорації. По завершенні робіт були виготовлені карги Волинського воєводства із зазначенням вододілів малих і великих річок, стану грунтів. Ці матеріали послужили основою для меліоративних і технічних проектів, пов’язаних з перебудовою землеустрою, що внесло певний порядок у процес парцеляції та комасаційні роботи в повітах. Для забезпечення цих робіт спеціалістами для проведення меліорації при землемірській школі в місті Ковелі були відкриті спеціальні курси.

Президент Польщі в 1928 році видав розпорядження про порядок проведення меліоративних робіт при регулюванні рільничого устрою. Воно вимагало прискорення меліорації, узгодження всіх робіт, пов’язаних з нею, з комасаційними роботами та парцеляцією фунтів. До 1930 року роботи з меліорації проводились за рахунок держави, а згодом, коли люди побачили користь від цих робіт, то проводили меліорацію за власні кошти. Найбільш інтенсивно ці роботи проводились в Ковельському, Володимирському та Любомльському повітах.

Однак аграрна реформа не вирішила багатьох проблем дрібних господарств. Малим господарствам було тяжко конкурувати з більшими. В таких економічних умовах малі господарства, лише скооперувавшись, могли відстояти свої інтереси.